Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Становище Галичини та Волині після смерті Романа Мстиславовича (1205-1219рр.)




Загибель Романа пожвавила зв’язки поміж галицькими й волинськими Рюриковичами, з одного боку, та Угорщиною й Польщею – з другого. Відносно об’єднане велике князівство Романа поступилося місцем роздробленим Галицькій і Волинській землям, у складі яких виникло по кілька удільних князівств, їхні володарі намагалися провадити власну політику, не узгоджуючи її зі своїми родичами, котрі княжили поряд. Це полегшило західним сусідам можливість втручатись у внутрішні справи обох земель і виношувати плани щодо поділу поміж собою привабливої спадщини Романа Мстиславича. Протягом першого двадцятиріччя XIII ст. дипломатія галицьких і волинських князів відзначається пасивним характером. Удова Романа Мстиславича княгиня Анна, що стала регентом при малолітніх синах (у 1205 р. Данилові виповнилося чотири, а Василькові – два роки) була змушена коритися силі, ледве прихованій за дипломатичним етикетом. Лише по досягненні її старшим сином Данилом повноліття (1219 р.) він почав провадити активну й цілеспрямовану зовнішню політику, що слугувала головній меті його життя – об’єднанню Галичини й Волині, відновленню великого князівства, створеного його батьком. Про якусь послідовну дипломатію всіх інших князів, котрі, користуючись обставинами, роздирали на шматки Галицько-Волинську Русь, годі й говорити: вони пливли за течією, дбаючи лише про власні вигоди й добробут. За свідченням Галицько-Волинського літопису XIII ст., угорський король Андрій II після смерті Романа, восени 1205 р., зустрівся з його вдовою в Сяноку. Він «прийняв Данила як милого сина свого, залишив у нього в Галичі залогу». Король став сюзереном Галицько- Волинського князівства, що повисло над прірвою розпаду. Далі Андрій II уклав угоду з польським князем Лєшком Білим про взяття «під опіку» вдови Романа з малими синами. Попередня союзна русько-угорсько-польська угода була підписана ще за життя Романа, про що ясно свідчить літопис за 1206 р. Польський князь Лєшко «послав свого посла В’ячеслава Лисого сказати королеві: «Я забув сварки з Романом – він був другом і тобі. Ми присягалися, що коли залишаться серед живих його діти, мати до них любов». Згадана тут13 угода була укладена в кінці 1204 р. або в першій половині 1205 р. Водночас угорський король і польський князь того самого 1206 р. підписали таємний договір про розподіл сфер впливу в Галицько-Волинській Русі. Андрій II став сюзереном Галичини, а Лєшко Білий – Волині. По тому, як галицькі бояри змусили княгиню з синами податися до Володимира Волинського, а далі й до Польщі, Лєшко надав їй притулок і відіслав п’ятирічного Данила до Угорщини – у заручники. Демонстративне дотримання угоди з Романом дозволило королю й польському князеві неодноразово втручатись у внутрішні справи Галицько-Волинської Русі. Вони, мов справжні феодальні сюзерени, садовили на престоли й скидали тамтешніх князів, зневажаючи законні права малих Романовичів на спадщину батька. Русичі добре пам’ятали про це. У 1209 р. громада волинського міста Берестя, значного торговельного осередку на західних землях Русі, звернулася до Лєшка як сюзерена Волині з проханням це місто разом з волостю передати Романовичам. Польський князь демонстративно – на додержання старої угоди з Романом! – задовольнив його. Княгиня Анна поскаржилася польському князеві на белзького удільного князя Олександра Всеволодовича, що після загибелі Романа почав зазіхати на галицькі землі: «Цей всю землю нашу й отчину тримає, а мій син Василько – у самому лише Бересті». Тоді Лєшко віддав Василькові Белз. Та в дійсності польський князь вів підступну й подвійну гру, беззастережно підтримуючи Олександра: водночас він надав йому стольний град Волині Володимир – отчину Данила та Василька. Краківський володар постійно порушував умови угоди з Романом, на яку він так любив посилатися, підтримуючи зазіхання будь-яких прийшлих князів на галицько-волинську спадщину. Зате він усіляко перешкоджав Анні з дітьми у спробах повернення втраченого. У 1206 р. в Галичі та в інших містах Галичини й Волині, утверджуються чернігівські Ігоревичі, сини героя «Слова про Ігорів похід» Ігоря Святославовича – Володимир, Роман і Святослав. Бояри розглядали їх як своїх маріонеток, так само дивився на них угорський король. Тому 1210 р. Андрій II, скориставшись чварами поміж Ігоревичами, послав свого воєводу Бенедикта з військом; той схопив одного з них, Романа, й відіслав до Угорщини. Це було зроблено начебто в інтересах Анни з синами, насправді то був один із кроків на шляху політики приєднання Галицької землі до королівства. Та коли додержання угоди з Романом відповідало його цілям, Андрій II демонстративно згадував про його дітей. 1211 р. бояри з допомогою угрів захопили владу в Галицькій землі, що тоді суперечило його інтересам. Тому в 1212 р., за свідченням волинського книжника, «прийшов король до Галича й привів велику княгиню Романову та бояр володимирських». Андрій II лицемірно заявив західноруським князям, яких закликав до Галича: «Володислав, великий боярин княжить, а мою братову вигнав». Боярина Володислава схопили й ув’язнили в одному з угорських замків. Та галицькі великі бояри, що порядкували тоді в краї, не захотіли взяти в князі одинадцятилітнього Данила, натомість покликали з Пересопниці удільного князька Мстислава Ярославича. Анні з Данилом довелося від’їхати до Угорщини, а Василько повернувся у Белз.

 

24. Збирання Романовичами Волинської “отчини”. Об’єднання Галичини та Волині (1219- 1245 рр.).

1219 р. Мстислав сів у Галичі. Після цього наміри й дії Андрія II та Лєшка щодо Галицько-Волинської Русі на певний час розходяться, припиняється їхній узгоджений тиск на неї. Це полегшило Данилові Романовичу розпочати справу свого життя – відвоювання Волині, а далі Галичини та відновлення великого князівства батька. Мстислав утвердився в Галичі завдяки договорові, підписаному з польським князем. У ньому був пункт про взаємний ненапад. Про це свідчить такий епізод. 1219 р. Данило одружився з донькою нового галицького князя Анною, уклавши з ним таким чином союз, що дозволило волинському князеві сподіватися на поміч тестя у відвоюванні в поляків загарбаної ними Волині. На це Мстислав відповів Данилові: «Сину! Заради попередньої любові не можу піти на Лєшка» і порадив пошукати інших союзників. Данило самостійно відвоював у Польщі Західну Волинь, що змусило польського князя шукати допомоги в Угорщині. У ті часи дипломатія часто базувалася на воєнному успіхові. По тому, як 1221 р. Мстислав галицький здобув яскраву перемогу над уграми, а союзниця Романовичів Литва стала дошкуляти Польщі, «уклав мир Лєшко з Данилом і Васильком». Подібно до інших договорів, підписаних Романовичами з Польщею, він виявився недовговічним. З початком 1220-х рр. Данило з Васильком (княгиня Анна після досягнення старшим сином повноліття 1219 р. відмовилася від регентства й пішла до монастиря) нарощували зусилля щодо поступового оволодіння Волинською землею. Відтоді князь Лєшко почав віддавати їм перевагу перед князем Олександром Белзьким, на якого раніше робив ставку. Але вже в останній рік свого життя (1227), коли Романовичі практично зібрали докупи свою волинську «напівотчину», краківський государ почав боятися їх посилення, раптом відновив угоду з Угорщиною й надав допомогу королеві Андрієві II в справі оволодіння Галичем. Та Данило і його тесть Мстислав розгромили угрів, а польський допоміжний загін зупинили на Західному Бузі. У кінці 20-х рр. XIII ст. неодноразово спалахували порубіжні сутички поміж Волинським князівством Романовичів і Польщею. Звичайно вони завершувались мирними угодами, серед яких можна виділити договір 1230 р., від якого збереглась лише одна стаття: «Заприсягайсь одні одним руські й ляхи: якщо після цього станеться між ними усобиця, то не брати ляхам руських у рабство, а руським – ляських». Отже, союз із Краковом зберігся після смерті Лєшка Білого й діяв протягом 30-х рр. Данило Романович взимку 1240-1241 рр. з огляду на наближення орд Батия вирішив залишити Русь і пошукати союзників на Заході. Він подався до Мазовії, де його зустріли як союзника й друга, надали у володіння місто Вишгород. По смерті Конрада І (1247 р.) Данило став третейським суддею поміж його синами, що сперечалися за владу. І все ж таки в 20-і -50-і рр. XIII ст. на перше місце в дипломатії Данила й Василька виходить Угорщина. Вона до 1245 р. робила спроби загарбати Галицьку землю. Королеві всіляко сприяла ворожа Романовичам боярська партія в Галичі. Вона впливала на Мстислава Удатного і провокувала його на династичний союз з Угорщиною. Розповідаючи про події 1225 р., галицький літописець з осудом записав: «Мстислав за порадою лукавих бояр галицьких віддав свою меншу доньку за королевича Андрія й дав йому Перемишль». Унаслідок тиску бояр, котрі на всі боки крутили своїм князем, Мстислав швидко по тому зробив ще один нерозумний і зрадливий крок назустріч відданню Галицького князівства Угорщині. 1227 р. вороже налаштовані щодо Данила Романовича бояри прямо заявили старому й хворому Мстиславу: «Княже! Віддай свою заручену доньку за королевича й дай йому Галич:15 ти сам уже не можеш у ньому княжити, а бояри тебе не хотять». Далі боярські верховоди15 діловито й цинічно пояснили князеві логіку свого рішення: «Якщо віддаси королевичу, то коли захочеш, зможеш забрати у нього. Даси ж Данилові – ніколи вже не буде твоїм Галич». Мстислав уклав ганебну угоду з Угорщиною. Завдяки цьому з кінця 20-х – протягом більшої частини 30-х рр. у Галичі сидів із залогою угорський королевич. Однак Данило поступово перехоплював ініціативу в змаганні з Угорщиною за галицький престол, а також у боротьбі з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем та його сином Ростиславом, котрі перешкоджали Романовичу відновити Галицьке-Волинське велике князівство. Тими роками дипломатичні переговори з Угорщиною чергувалися з воєнними діями. Рішучий поворот від війни до миру в русько-угорських відносинах стався влітку 1245 р., коли Данило Романович ущент розбив угорське військо (битва під Ярославом), приведене зятем короля Ростиславом Михайловичем, а незабаром по тому успішно з’їздив до Орди й повернувся від Батия з «ярликом» на галицько-волинське княжіння. Галицько- Волинське князівство було повністю відновлене Романовичами у 1245 р




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1199; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.