Боротьба за києвський престол у 1015-1019 рр

Святополк і Ярослав Мудрий не хотіли миритися з порушенням старшинства у великокнязівській родині. Святополк, як син убитого Ярополка, в якого було більше прав на київський престол, ніж у незаконнонародженого Володимира, вважав себе єдиним законним спадкоємцем у домі Рюриковичів.

На боці Ярослава були його молодші єдиноутробні брати Всеволод і Мстислав. Про погляди зведених братів можна лише здогадуватись, але на користь підтримки ними Ярослава свідчить пізніше Святополкове рішення їх знищити.

Святополк був одружений із дочкою польського князя, майбутнього короля Болеслава Хороброго, який не змирився з утратою червенських міст у 981 р. і не збирався стояти осторонь боротьби за владу між синами Володимира.

Не розраховуючи швидко утвердитися на великокнязівському престолі й використовуючи настрої новгородців, які не бажали платити данину Києву, та підтримку Швеції, Ярослав Мудрий у 1014 р. пішов на відкритий конфлікт із батьком і відмовився платити Києву данину. Розгніваний Володимир почав готуватися до походу проти непокірного сина, але захворів і помер.

Згідно з літописами, після смерті Володимира події розвивалися так. Дізнавшись про наміри батька йти на Новгород, Ярослав Мудрий покликав на допомогу варягів. Водночас півдню Русі загрожували печеніги, тому Володимир відправив Бориса з основною дружиною охороняти кордони на Лівобережжі. Печенігів Борис не знайшов і, простоявши кілька тижнів у степах, уже повертався у столицю, коли помер його батько.

Святополк, дізнавшись про смерть Володимира, негайно прибув у Київ і спробував приховати цю звістку від народу, готуючись особисто вступити на престол. Але київські бояри, прихильники Бориса, послали до нього гінців. Вони ж вивезли тіло великого князя з Берестова й поховали в Десятинній церкві. У зв'язку з похороном біля храму зібралося багато людей, які оплакували небіжчика.

Святополку вдалося посісти великокнязівський престол. Він навіть пробував принадити киян на свій бік щедрими дарами, але ті, за словами літописця, не відмовляючись від подарунків, зберігали прихильність до Бориса. Тоді Святополк послав йому назустріч своїх людей, які підступно розправилися з ним на річці Альті. За схожих обставин під Смоленськом невдовзі був убитий і Гліб. Наступною жертвою став Святослав, який сидів у Древлянській землі й намагався втекти до Угорщини, коли його наздогнали люди Святополка.

Найнебезпечнішим Святополковим конкурентом був Ярослав Мудрий, який іще не знав про смерть батька й убивства Бориса, Гліба та Святослава. Він був у Новгороді, куди йому на допомогу прийшов загін від тестя. Городяни посварилися з варягами, й розгніваний Ярослав Мудрий почав їх утихомирювати, проте наступного дня одержав від сестри Предслави звістку про події в Києві й наміри Святополка. Йому довелося порозумітися з новгородцями, вдовольнивши їхні вимоги.

Об'єднавши сили Новгородської землі та варягів, Ярослав Мудрий у вересні 1015 р. вирушив на Святополка, який, у свою чергу, покликав на допомогу печенігів. Вирішальна битва відбулася під Любечем, північніше Києва, наприкінці листопада того ж року. Переможений Святополк утік у степ. "Ярослав же сів у Києві на столі отчім".

Проте боротьба не закінчилася. За Святополком стояли кочовики й поляки, а Ярослав Мудрий розраховував на допомогу шведів та Північної Русі, а також на підтримку киян. Щоб поповнити сили, 1016 р. він знову відбув у Новгород. Скориставшись цим, Святополк у 1017 р. з'явився під мурами столиці з печенігами. Проте Ярослав Мудрий уже повернувся зі свіжими силами. Готуючись до вирішальної битви, він поставив у центр варягів (на чолі з Егмундом, сином норвезького короля Рінга), на правому фланзі — киян, на лівому — новгородців. Печеніги атакували і прорвались аж до недобудованого Софійського собору, який дуже постраждав від пожежі, але надвечір були остаточно розбиті й у паніці розсіялися ярами та лісами.

Святополк сховався в тестя — Болеслава Хороброго, чия влада на той час поширювалася не тільки на територію Польщі в її сучасних кордонах, а й на землі Моравії та Словаччини, від Балтійського моря до Дунаю. У вересні 1017 р. Ярослав Мудрий виступив проти Болеслава, але той, спішно помирившись у жовтні з німецьким імператором, зумів виставити сильне військо. Ярослав Мудрий заволодів лише одним польським містом. Наближення зими змусило його відвести свої сили до Києва.

У 1018 р. війну було відновлено. В червні, як тільки просохли дороги, Болеслав і Святополк із поляками, німецькими й угорськими найманцями та допоміжними печенізькими загонами вирушили на Волинь. Ярослав Мудрий виступив їм назустріч. У другій половині липня ворогуючі сили зійшлися на березі Західного Бугу. Ярослав Мудрий зазнав поразки і втік до Новгорода. Болеслав зі Святополком у серпні вступили в Київ.

Червенські міста було відторгнуто від Русі знову. Польські війська, які Болеслав розмістив у містах і селах Південної Русі, взялися грабувати населення, а воно — розправлятися з ними. Спалахнула народна війна. Тим часом стосунки між Святополком і Болеславом загострилися. Не бажаючи втрачати своїх вояків, Болеслав прихопив скарби з князівського палацу, частину бояр, а також сестер Ярослава — Предславу і Премиславу — й на початок 1018 р. повернувся в Польщу.

Святополк, який утвердився в Києві завдяки полякам, не мав популярності серед населення. Ярослав Мудрий зібрав у Новгороді нове військо. Наприкінці 1018 р. він розбив Святополка і вступив у столицю. Святополк утік у степи і знову покликав печенігів. Наприкінці липня 1019 р. на річці Альті, на тому самому місці, де три роки тому було вбито Бориса, полки Ярослава заступили дорогу кочовикам. У запеклій битві, що тривала весь день, їх було остаточно розбито. Ярослав Мудрий зламав могутність печенігів, які близько ста років загрожували південним рубежам Русі. Святополк, не покладаючись уже ні на степові орди, ні на Болеслава, утік до Чехії, де невдовзі помер.

17.Внітрішня політика Ярослава Мудрого:

Політичним успіхам Русі відповідало й монументальне будівництво, яке здійснював Ярослав Мудрий. У 1037 р. були завершені розпочаті ще князем Володимиром роботи зі створення нового кільця оборонних споруд довкола Києва, який розрісся. Крім валів, ровів та оборонних мурів, вони включали вежі й кілька воріт. Парадними вважалися повернені прямо на південь у бік Константинополя, багато оздоблені Золоті ворота, над якими височіла церква Благовіщення.

З ім'ям Ярослава пов'язане створення видатної пам'ятки вітчизняного середньовічного права (зводу законів) - «Руська Правда». Це найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з XIII-XVIII ст.

У політичному відношення Київська Русь за Ярослава Мудрого являла собою велику ранньосередньовічну державу в формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою.

Окремими частинками держави спочатку управляли князі й великі бояри, а наприкінці Х ст. на місця стали призначатися великим князем київським представники великокнязівського роду або намісники і ти­сяцькі. Князі та великі бояри за свою службу користувалися частиною данини, яка збиралася з підвладних їм територій. Згодом бояри й князі почали одержувати землі й перетворювалися на землевласників-феодалів. З установленням влади феодалів перестали проводитися народні збори (віче). При великому князеві з’явилася рада найближчих князів і бояр. Їх опорою виступали дружини на принципі васалітету й несли службу великому князеві. Основну частину князівських військ становила молодша дружина («отроки», «діти боярські», «пасинки»). У випадку загальної небезпеки збиралося народне ополчення — «вої», куди входили смерди і городяни.

У господарстві провідне місце займав «аграрний сектор», а найбільше - землеробство. Селяни використовували різноманітні знаряддя праці та застосовували кілька агротехнічних систем - парову, підсічну й перелогову, продуктивність праці була настільки високою, що валовий збір зерна набагато перевищував потреби споживання населення. Тваринництву також приділялася постійна увага; крім того, важливою допоміжною галуззю господарства були промисли: полювання, рибальство, бджільництво. Мед і віск становили не останню статтю в зовнішній торгівлі.

Ремісниче виробництво зосереджувалося переважно у містах. Провідними видами ремесла були чорна металургія і металообробка. До числа масової продукції відносяться також вироби з глини, кістки, дерева, каменю. Посадські ремісники почали об'єднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських «кінців» (Гончарний Злотницький, Кожум'яцький), а також згадки писемних джерел про артілі «городників» і «мостників».

Важливу роль в економіці Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Основною тенденцією економічних зв'язків був обмін у межах невеликих районів у радіусі 10-30 км: саме на такій території розходилися вироби сільських ковалів, гончарів, ювелірів, шевців.

Активно розвивалася також торгівля в межах усієї країни. Торгівельні зв’язки сполучали різні за природними умовами частини Русі. Існували купецькі об'єднання, спеціалізовані на торгівлі певними видами товарів або з певними країнами. У багатьох великих містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців. Торгівля покликала до життя інтенсивний грошовий обіг. За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету - срібники і злотники.

Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Він, як і його батько, добре розумів значення християнства для Київської Русі. За часів Ярослава християнська церква набула значного поширення і придбала значну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників, відрізнявся великою набожністю, знанням церковних обрядів.

При Софії Київській та її митрополичій кафедрі Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу на Русі бібліотеку, яка займалася великою перекладацькою діяльністю. З грецької на старослов'янську мову, зрозумілу всім освіченим людям Русі, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту.

У 1037 р. було завершено й ансамбль уже давно діючого Софійського собору з комплексом будівель митрополії поруч. Уздовж центральної вулиці міста (яка приблизно відповідала сучасній Володимирській), між Золотими ворітьми і площею перед Софійським собором, спорудили два величні собори на честь небесних патронів великого князя (Георгіївський) та його дружини (Ірининський), при яких було засновано монастирі. Після 1037 р. неподалік було споруджено ще один великий кам'яний собор, не відмічений у літописах, але виявлений під час археологічних розкопок. Тоді ж було зведено величні храми Святої Софії в Новгороді й Полоцьку за зразком Софії Київської, а також Спасо-Преображенський собор у Чернігові.

18.Зовнішня політика Ярослава Мудрого:

Після 1026 р. суперечок між братами Ярославом і Мстиславом більше не виникало, вони допомагали один одному у війнах. Найзначнішим їхнім успіхом була перемога над Польщею, ослабленою чварами, що почалися по смерті Болеслава Хороброго. В 1031 р. Ярослав Мудрий і Мстислав виступили у похід проти Польщі, й повернули під владу Києва Червенську Русь із містами Перемишль і Холм. З польського полону повернулися захоплені Болеславом київські бояри, які знемагали там понад десять років. Брати змогли побачитися зі своїми сестрами Предславою і Премиславою, які вже давно були у шлюбі в представниками правлячих домів Чехії та Угорщини.

Ярослав прагнув також зміцнити позиції Русі у Прибалтиці. У 1030 р. він переміг чудські племена, предків естонців, і заснував у їхній землі місто-фортецю Юр'їв (нині Тарту). Потім були походи Ярослава на ятвягів, Литву й мазовшан, а його старший син Володимир, який правив Новгородською землею, підкорив угро-фінські племена за Невою і Ладогою. Племена Східної Прибалтики, в межах сучасних Литви, Латвії та Естонії, визнавали себе данниками Русі. З Польщею було укладено почесний для Києва мир, а зі скандинавськими країнами, Чехією та Угорщиною Ярослав Мудрий підтримував традиційно дружні стосунки.

На кінець 30-х років XI ст. володіння великого князя простягалися від Фінської затоки, Ладоги й Онеги до Чорного та Азовського морів, від Карпат і Нижнього Дунаю до Середньої Волги й верхів'їв Північної Двіни, перевершуючи розмірами решту християнських держав. За кількістю населення Русь у Європі поступалася лише Східній (Візантійській) і Західній (Священній Римській) імперіям.

Відносини з Візантією на якийсь час зіпсувалися. Конфлікт поглибився й тим, що, всупереч волі візантійської сторони та багатолітній традиції, Ярослав Мудрий посадив на київську митрополичу кафедру не грека з Константинополя, а свого сподвижника Іларіона.

Відносини Русі та Візантії до останніх років Ярослава залишалися напруженими. Ситуація нормалізувалася незадовго до його смерті, що було ознаменовано шлюбом Всеволода Ярославича з Марією — дочкою імператора Константна IX Мономаха. Від цього шлюбу в 1053 р. народився Володимир, прозваний Мономахом на честь діда по материнській лінії. Йому судилося відіграти видатну роль в історії Київської Русі.

Печеніги, які зазнали тяжких поразок від дружин Ярослава під Києвом 1017 р. й на Альті 1019-го, у 1036 р. були остаточно розбиті під Києвом і більше не чіпали Русі.

В боротьбі із печенізькими ханами Ярослав зміцнював і південно-східні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, який насипав на межі зі степом величезні й довгі (на багато сотень кілометрів) земляні вали з розташованими на них фортецями. У народі їх прозвали» Змійовими валами».

Усунення печенізької загрози дозволило Ярославу зосередитися на внутрішніх справах. Князюванню Ярослава Мудрого у цей період був притаманний виразно державотворчий підхід, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силове приєднання нових територій. Хоча й нові території теж додавались.

Загострення стосунків із могутньою Візантією, яка прагнула не лише церковно-культурної, а й політичної гегемонії в усьому східному християнському світі, змусило Ярослава приділяти більше уваги державам Центральної та Західної Європи. Традиційно близькими були стосунки зі скандинавськими країнами, зокрема зі Швецією, до того ж сам Ярослав Мудрий був одружений із дочкою шведського короля Олафа III. Дружиною Ізяслава Ярославича була Гертруда-Олісава (Єлизавета), дочка польського короля Мешка II, яку видали за київського княжича у зв'язку із встановленням миру між Руссю та Польщею на початку 30-х років. Святослав Ярославич був одружений з Одою, дочкою впливового графа Нижньої Саксонії Ліапольда Штаденського, гегемона Північної Німеччини. Його великі володіння прилягали до Польщі із заходу. Ярослав Мудрий, не дуже довіряючи Мешку II, хотів мати союзника в нього за спиною.

Розвиткові та зміцненню стосунків із провідними європейськими державами, які перебували у сфері церковної юрисдикції Рима, сприяли і шлюби дочок Ярослава. Старша, Анастасія, стала дружиною угорського короля Андрія; Єлизавета — короля Норвегії Гаральда III, а після його смерті — датського короля Свена II. Молодша Ярославна, Анна, вийшла заміж за короля Франції Генріха І. Київський палац Ярослава, його "Великий двір" часто приймав іноземних гостей і послів, які сватали за своїх монархів та спадкових принців дочок великого князя.

Мета династичних шлюбів була, насамперед, політичною, ними скріплювали мирні договори й гарантували міцність союзів. Однак не слід гадати, ніби вони завжди суперечили волі молодих людей. Відомо, скажімо, що Гаральд, коли був принцом, добивався прихильності Єлизавети Ярославни на рицарських турнірах. Він складав на її честь вірші, які сам виконував, славлячи свою кохану в різних країнах Європи, і зрештою досяг взаємності.

Дата добавления: 2015-05-22