Заповіт та історична спадщина Ярослава Мудрого

Великим ударом для літнього Ярослава була смерть його старшого сина, спадкоємця престолу Володимира в 1052 р. Старшим серед Ярославичів став Ізяслав. Великий князь був прихильнішим до освіченого і врівноваженого Всеволода, але, побоюючись братовбивчих воєн, заповів Русь по своїй смерті турботам усіх трьох, наставляючи їх жити у братерській любові й визнавати старшинство Ізяслава. У його безпосереднє управління переходили Київ і Новгород. Святослав одержав Чернігівську землю і Тмутаракань, а Всеволод — Переяславську й Ростово-Суздальську землі. Двом молодшим синам Ярослава, Вячеславу та Ігорю, дісталися Волинь і Смоленська земля. У Полоцьку залишався племінник великого князя Брячислав Ізяславич, а Прикарпаття переходило внукові Ростиславу, синові померлого Володимира Ярославича.

Це не означало, що держава роздробилася. Розподіл земель між членами правлячого дому за принципом старшинства був традиційною практикою, при цьому сувереном усієї Русі вважався великий князь, який володів Києвом. Його молодші брати, сини і племінники виступали в ролі намісників окремих земель-князівств і часто переходили з міста в місто. Державна єдність Русі, при всіх внутрішньополітичних конфліктах і перипетіях боротьби за престол, зберігалася до 30-х років XII ст.

Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 р. у своїй резиденції під Києвом — Вишгороді. В останні дні біля нього був улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька до Києва і спільно з братами та онуками покійного поховав його в мармуровому саркофазі в Софійському соборі.

Правління Ярослава Мудрого було одним із блискучих періодів в історії Київської Русі. Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, метою Ольги і Володимира — прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав Мудрий, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці. Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов'янських народів протягом усіх наступних століть. За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи.

Він значно розширив і зміцнив кордони своєї держави, заснував нові міста (Юр´єв на західному березі Чудського озера, Ярославль в Поволжі, «городи» на Росі тощо), вів успішну боротьбу з печенізькими ордами. Завдавши їм нищівної поразки під стінами своєї столиці, він розгорнув тут небачене досі будівництво. За часів правління Ярослава площа Києва сягнула 70 гектарів, тут з´явилися нові величні споруди, які вражали сучасників своєю довершеністю і величчю: Софійський собор, монастирі Святої Ірини та Георгія Побідоносця. «Місто Ярослава» оточували грандіозні земляні вали висотою близько 14 м і рови завширшки 13-18 м, які за потреби могли заповнюватись водою. Парадний в´їзд до столиці Русі прикрашали Золоті ворота, над якими сяяла позолочена баня церкви Благовіщення.

Після смерті Ярослав був похований у стінах власного дітища -Софіївського собору. «І, принісши положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії. - зазначив літописець. - І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість».

Краніологічні дослідження черепа князя Ярослава, показали: у його зовнішності, за наявності деяких скандинавських елементів, усе ж переважали риси, притаманні слов´янам Подніпров’я. Він був людиною досить високого для свого часу зросту - близько 172-175 см., з середнім за висотою обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми, і «тонко окресленими, відносно неширокими вилицями». Ці риси й лягли в основу скульптурного «документального» портрету князя Ярослава - першої, але, за висновками фахівців, дуже вдалої антропологічної реконструкції М.Герасимова.

20.Зміцнення Руської держави за правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). Жадібний до наживи князь київський Святополк Ізяславович сприяв спекулянтам і лихварям. Через навали половців сіль довозилася рідко і ціна на неї неймовірно зросла. Це принесло великі бідування киянам і сільському населенню. Гнів на багатіїв і лихварів вилився у велике повстання киян, що спалахнуло після смерті князя у квітні 1113 р. Повстанці громили боярські хороми, двори лихварів. У сільських околицях Києва почалися погроми і підпали вотчин. Київські бояри зібрали віче і запропонували киянам самим запросити до себе князя. Їхній вибір припав на 60-річного переяславського князя Володимира Всеволодовича Мономаха (1113-1125) 2. Він мав великий життєвий досвід, був організатором і учасником князівських з'їздів, очолював боротьбу з половцями і все ще зберігав силу, енергію та світлий розум. Щоб заспокоїти киян і нормалізувати стосунки між різними групами населення, Володимир у 1113 році видав закон, що передбачав обмеження прав князівської адміністрації над залежним населенням. Заборонялось перетворювати на раба боржника, обмежувались лихварські прибутки. До розширеної Ярославичами «Руської Правди» ці закони увійшли під назвою «Устав Володимира Мономаха». «Уставом» полегшувалося становище закупа, рядовича, холопа. Якщо боржник сплачував 50 відсотків річних протягом трьох років, взагалі звільнявся від боргу. Основна мета «Уставу» була досягнута. Заворушення і повстання припинилися. Ставши великим князем, Володимир Мономах виявив неабиякі здібності дипломата, докладаючи зусиль до відновлення державної єдності й могутності Русі. Його владі підкорилася більшість удільних князів - мінський, волинський, турово-пінський. 3 відносно самостійними князями Чернігово-Сіверської, Галицької і Полоцької земель він встановив добрі стосунки. Його владу визнали Новгород і Смоленськ. У багатьох землях, навіть у містах Дунайського Пониззя, він мав своїх посадників. На деякий час Володимир знову відновив державність і порядок. У 1116 році князь у коаліції з іншими князями завдав половцям нищівної поразки. Після цього вони чверть століття не тривожили південні кордони Русі. Зміцнював Володимир Мономах і зовнішні позиції держави. Союзницькі та добросусідські стосунки з сусідніми державами скріплювалися династичними шлюбами. Самого князя Володимира батько одружив з англійською принцесою Гітою. Свого сина Мстислава Володимир одружив із шведською принцесою Христиною, доньок видав заміж за угорського короля Коломана (Євфимію) та візантійського цесаревича Льва Діогена (Марицю). З іменем князя пов'язаний переказ про «шапку Мономаха», якою вінчали російських царів. Насправді ця корона Володимиру не належала, її виготовили в кінці XIII — на початку XIV ст. Вихованню дітей і онуків Мономах надавав особливого значення. Розповівши про своє життя і походи, князь закликав нащадків бути дбайливими господарями в домі, у вотчині, у державі. Бути милосердними, не зловживати владою, не кривдити нікого, шанувати Бога і церкву. Володимир Мономах увійшов до історії як талановитий письменник і своєрідний педагог. 3-під його пера вийшов видатний для свого часу твір - «Повчання дітям», що набрав широкого розголосу. Виходячи з власного життєвого досвіду, автор утверджує принципи моральної поведінки ідеального князя-правителя. «Перш за все убогих не забувайте, - заповідає дітям Володимир Всеволодович, - але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, давайте милостиню сироті і вдовицю захистіть, і не дозволяйте сильним погубити людину. Hi правого, ні винного не вбивайте, не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема в тому ніякої потреби. Якщо будете хрест цілувати братам чи комусь іншому, то перше запитайте серце своє про те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте. А поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубити душі своєї, порушивши присягу».

Дата добавления: 2015-05-22