Сфера обігу сфера виробництва сфера обігу 2 страница

20. Зарплата: сутність, чинники, що впливають. Номінальна і реальна зарплата. Заробітна плата-економічна реалізація використання робочої сили в процесі праці. Чинники, що впливають: 1)підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів працівників; 2)рівень освіти кваліфікації; 3)складність робочої сили та її якості; 4)величина витрат на формування робочої сили відповідної якості і суми зарплати, отриманої у процесі трудової діяльності, повинна становити співвідношення один до трьох-чотирьох. За цих умов відбуватиметься розширене відтворення робочої сили відповідної якості, а сім'я найманого робітника може в повному обсязі виконувати покладені на неї функції; 5)мають змогу впливати профспілки, які від імені своїх членів ведуть переговори щодо рівня заробітної плати, умов праці, отримання додаткових виплат та ін.; 6)впливають тип і форма економічної власності; 7)впливають умови праці, темпи інфляції та ін. Номінальна заробітна плата являє собою суму в грошовому вираженні, що отримується працівником за його працю. Реальна заробітна плата виражається кількістю товарів і послуг, які можуть бути придбані на суму номінальної зар. плати. Тому, реальна зарплата відображає вартість життя і прямо залежить від співвідношення номінальної зар. плати і величини інфляції.

21. Сутність та види кредиту. Роль кредиту в економіці. Кредит – це потоки позикового капіталу між кредиторами і позичальниками, що циркулюють на принципах терміновості, платності, зворотності. Кредити класифікацію за критеріями: а)термін: 1)короткострокові (від 1 дня до 1 року); 2)середньострокові (від 1 року до 3-5 років); 3)довгострокові (понад 5-7 років); б)форма: комерційні (товарна форма кредиту у вигляді відстрочки платежу, наданій продавцем покупцеві) і банківські (кредит у грошовій формі, який використовується для будь-яких цілей); в)забезпеченість кредиту: забезпечені (під заставу) і незабезпечені (бланкові); г)статус кредитора і позичальника: державні, приватні, споживчі і т.д. Роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Отже, кредит у певній мірі впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання.Кредит використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.

22. Сутність банку. Активні та пасивні операції. Ба́нк — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям. Банк-фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку. Акт́ивні оперáції бáнків – банківські операції, через посередництво яких банки розміщують наявні в них грошові ресурси (видача позик, купівля цінних паперів тощо).Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні. Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характер забезпеченості і платності кредиту. Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Ресурси комерційних банків – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій, їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний капітал становить майже третину усіх ресурсів, залучені і позичені – близько 70%.

23. Банк.Банківська система та її рівні. Ба́нк — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям. Банк-фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку. Банківська система більшості країн є дворівневою:1)На першому її щаблі розташовано комерційні банки, що безпосередньо здійснюють обслуговування фізичних та юридичних осіб; 2)На другому щаблі розташовано центральний банк («банк банків»), що здійснює емісійну та грошово-кредитну політику у державі, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому. В Україні ці функції виконує Національний банк України.

24. Особливі функції централ. банку в банків. системі. Центральний банк — головний регулюючий орган кредитної системи країни або групи (союзу) країн. Центральні банки виконують наступні базові функції: 1)законодавчо закріплену емісійну монополію відносно банкнот; 2)є "банком банків", здійснюючи нагляд за діяльністю банків; 3)є банком уряду; 4)проводять грошово-кредитне регулювання. Основні функції: 1)емісія банкнот; 2)проведення грошово-кредитної політики; 3)рефінансування кредитово-банківських інститутів; 4)управління офіційними золотовалютними резервами; 5)проведення валютної політики; 6)регулювання діяльності кредитних інститутів; 7)функції фінансового агента уряду; 8)встановлює правила бухгалтерського обліку і звітності для банківської системи; 9)встановлює і публікує офіційні курси іноземних валют по відношенню до національної валюти; 10)бере участь в розробці прогнозу платіжного балансу і організовує складання платіжного балансу країни; 11)проводить аналіз і прогнозування стану економіки країни в цілому і по регіонах, перш за все грошово-кредитних, валютно-фінансових і цінових стосунків, публікує відповідні матеріали і статистичні дані.

25.Сутність та підходи до класифікації цінних паперів. Основні види цінних паперів. Цінний папір можна визначити як грошовий документ,який свідчить про відносини співволодіння або позичання між його власником та емітентом.Процес акціонування фірм стимулює формування і розвиток ринку цінних паперів, на якому об'єктами угод виступають акції, облігації, векселі, чеки та інші фінансові інструменти. Ринок цінних паперів поділяється на угоди:- Первинний, де відбувається емісія і первинне розміщення цінних паперів(Емі́сія ці́нних папе́рів — встановлена законодавством послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів.)- Вторинний, де здійснюються вторинні і наступні розміщення цінних паперів, тобто їх перепродаж; він ділиться на:а) біржовий (здійснюється на фондових біржах);б) позабіржовий (здійснюється по позабіржовими каналами).Основними суб'єктами ринку цінних паперів виступають:1) емітенти цінних паперів (продавці - юридичні особи);2) покупці цінних паперів, або інвестори - юридичні та фізичніособи);3) фінансові інститути, що виконують роль фінансових посередників (фондові біржі. Банки тощо) - юридичні особи.Цінні папери наз. «фіктивним капіталом», оскільки вони є відображенням фінансових потоків.Цінні папери под.. на дві великі групи:--- титули власності,які засвідчують відносини співволодіння(акціх, приватизаційні та інвестирійні сертифікати)--- боргові зобов’язання, які засвідчують відносини позичання(облігації, векселя, депозитні сертифікати)Цінні папери дають змогу емітентам залучати необхідні фінансові ресурси, причому капітал може вільно обертатися на ринку,змінюючи власників і не припиняючи процес виробництва. Цінні папери дозволяють перерозподіляти фінансові ресурси в масштабах нац.. і світової економіки.Цінні папери дозволяють їх власникам отримувати доходи у вигляді відсотків або дивідендів. Вартість цінних паперів прямо пропорційний величині дивіденду і обернено пропорційна величині банківського відсотка. Цінні папери утворюють фіктивний капітал, який дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси в масштабах національної і світової економіки. Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства .Облігація (лат. obligatio - зобов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Ве́ксель (нім. Wechsel)— цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).Чек (англ. сheque) — встановленої форми грошовий (фінансовий) документ, який містить безумовне письмове розпорядження чекодавця (власника рахунку у фінансовій установі) про сплату чекотримачеві зазначеної в чеку суми

26.Земельна рента:сутність і роль в економіці. Ринок земельних ресурсів формується в період розвитку капіталістичних відносин і заснований на передачі земельних ділянок у тимчасове користування і володіння або тільки користування.Рідкість земельних ресурсів та їх найважливіша роль економічного фактора зумовили формування особливих земельних відносин між власниками землі та підприємцями, що беруть землю в оренду. Земельні відносини породили рентні відносини, як особливу форму економічної реалізації доходу на земельні ресурси. Сутність рентних відносин полягає у розподілі валового прибутку між орендодавцями (власниками землі) і орендарями підприємцями в орендній сфері сільського господарства). Нормальна величина прибутку, складова частина валового прибутку, дістається орендарю, а понад прибуток як частина валового прибутку і стає доходом власника землі. Специфіка рентних відношень в сільському господарстві базується на тому, що:-земля є обмеженним, невідтворюваних ресурсом, тому використовуються всі земельні ділянки, не тільки кращі та середні (за родючістю та місцем розташування), але і гірші;- ціна одиниці сільськогосподарської продукції формується на базі ціни гірших ділянок (з-за рідкості та обмеженості земельних ділянок), для того щоб забезпечити необхідний обсяг сільськогосподарської продукції для задоволення суспільних потреб

27.Порівняльний аналіз диференціальної земельної ренти І і ІІвиду. Підприємці, які орендують середні і кращі ділянки, отримують додаткову, або різницеву прибуток за рахунок більш низьких індивідуальних витрат. Такий Різницева прибуток є основною диференціальної ренти в сільському господарстві. Диференціальна рента буває двох видів:- диференціальної рента I (першого виду) - ДР I;- диференціальної рента II (другого виду) - ДР П.ДР I утворюється за рахунок відмінності природних властивостей земельних ділянок за родючістю та місцем розташування. Вона складає різницю між суспільно-нормальною ціною одиниці продукції, що розраховується на основі витрат на гірших ділянках, і індивідуальною ціною на середніх і кращих за якістю ділянках. ДРС дістається власнику землі.ДР II утворюється на основі відмінностей економічного родючості земель (за рахунок застосування орендарем різних заходів, що поліпшують родючість земельної ділянки). ДР II дістається підприємцю (орендарю землі) протягом терміну орендного договору.При переукладанні договору оренди ДР II перетворюється в ДР I, так як власник землі збільшує розмір орендної плати.

28.Абсолютна та монопольна земельна рента. На гірших за якістю землях також утворюється надприбуток і формується т.з абсолютна рента (АР) як різниця між звичайною і більш високим прибутком, що досягається за рахунок збільшення чисельності найманих працівників. Аналогічно рента встановлюється в галузях добувної промисловості. Монопольна земельна рента виникає на особливих за якістю земельних ділянках, які дозволяють отримувати унікальну продукцію, що не має аналогів.Ціна землі пропорційна розміру земельної ренти і обернено пропорційна розміру банківського відсотка.

31.Сутність,види,роль потреб в економіці. В основі розвитку економіки,в основі постійного кругообігу виробництва,розподілу,обміну та споживання лежать потреби.Саме потреби,тобто необхідність у чомусь,є рушійною силою розвитку економіки.Суспільні потреби є тим основним мотивом,для реалізації якого і служать процеси виробництва,розподілу,обміну і споживання економічних благ в суспільному масштабі. Характерно те, що в суспільстві весь час зростають масштаби і темпи виробництва, розподілу, обміну та споживання. Це відбувається тому, що всю історію людського суспільства можна звести до безперервного задоволення знову виникаючих потреб.Потреби впливають як на рівень суспільного виробництва,так і на рівень споживання,завдяки чому спостерігається невпинний процес їх розвитку і вдосконалення.Потреби поділяються за такими критеріями:за суб’єктами(суспільні,групові,індивідуальні); за об’єктами(матеріальні,духовні,етичні та естетичні); за сферами діяльності поділяють потреби в праці,спілкуванні,реакції,економічні.Маслоу запропонував класиф потреб яка представлена у вигяді ієрархії:1)фізіологічні потреби;2)потреби в безпеці;3)потреби в соц. контактах; 4)потреби в соц. реалізації; 5)потреби в саморозвитку (піраміда).

32.Фази кругообігу економіки. Економіка являє собою складний механізм,де відбувається процес постійного руху(кругообігу) основних фаз економічного розвитку:- виробництва (основна фаза економіки,тут створюються економічні блага,які задовольняють різні суспільні потреби); розподілу (показує,як ресурси та вироблені блага розподіляються між економічними суб’єктами); обміну(наступна фаза.зміст якої полягає в тому,що економічні суб’єкти для задоволення потреб обмінюють свої продукти на результати чужої праці.При обміні відбувається зміна власника,причому на еквівалентній основі); споживання( означає,що різні економічні блага доходять до кінцевого до кінцевого споживача та використовуються; при цьому розрізняють особисте і виробниче споживання)

33.Основні чинники виробництва та їх класифікація. Чинники виробництва-базові елементи,за допомогою яких реалізується кінцева мета-створення економічного блага.Чинники поділ на 2 групи:людські(здатність до праці) та матеріально-речові(засоби виробництва). До 1-ї належать: фізичні та інтелектуальні можливості найманих робітників(робоча сила) та організаторські можливості підприємця. Людський чинник є активним елементом,рушійною силою чинників виробництва.До 2-ї належать:будівлі, споруди,транспорті засоби, обладнання,машини,інструменти,сировина. Засоби виробництва включають в себе:1)предмети праці-чинники на які здійснюється вплив робітника за допомогою засобів праці для отримання кінцевого продукту.Вони поділяються на:природну речовину(те що ми отр від природи) та сировину(частково обробна прир речовина).2)засоби праці-чинники за допомогою яких здійсн безпосередній вплив на предмети праці або забезпечується процес виробництва.Засоби праці поділ на природні умови,створені природою,та техніку,створену людиною.Техніка включає знаряддя праці та загальні матеріальні умови праці.

34.Структура та етапи розвитку суспільного виробництва. Суспільне виробництво пройшло такі основні стадії:доіндустріальну,індустріальну,знаходиться в даний час в постіндустріальній стадії. Ці стадії відрізняються між собою перш за все,домінуванням відповідної первинної(с/с-основа до індустріального етапу),вторинної(промисловість,х-рна для індустріального етапу) чи третинної(х-рна для постіндустріального етапу де розгортається НТР) сфер економіки,рівнем суспільного поділу праці,організацією господарства та структурою виробництва.Структура сусп. виробництва включає:матеріальне виробництво(в-цтво матер благ і послу),нематеріальне в-цтво(в-цтво нематеріальних благ та послуг),сферу послуг.

35.Виробничі можливості економіки. Поняття альтернативних витрат. Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

36.Сутність та види економічних законів. Економічні закони представляють собою необхідні,істотні,масові і стійко повторювані причинно-наслідкові зв’язки між господарськми процесами.Економічні закони поділ на 2 великі групи:об’єктивні,які не залежать від волевиявлення людей; суб’єктивно-психологічні,які враховують особливості суб’єктивної поведінки індивідів,колективів і соціальних груп. Об’єктивні включають в себе:абсолютні економічні закони,закони-тенденції,загальні,специфічні.Абсолютні,на відміну від законів-тенденцій не мають обмежень і виключень,виконуються за будь-яких обставин. Загальні ек закони функціонують в кількох формаціях,специфічні-носять тимчасовий характер і змінюються зі зміною типів власності.

37.Предмет,методи і функції економічної теорії. Предмет економічної теорії можна сформулювати наступним чином: економіка - це наукова дисципліна, що займається вивченням системи економічних відносин, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ окремим індивідами, колективами та соціальними групами. У даному випадку ми розглядаємо «економіку» як наукову дисципліну(друге поняття).Предмет економічної теорії визначає функції і методологію вивчення даної дисципліни.Методологія вивчення економічної теорії спираються на сукупність таких методів як: загальні, загальнонаукові, специфічні. До загальних методів відносяться такі філософські підходи до пізнання дійсності, як метафізика і діалектика; До загальнонаукових методів належать: історичний, логічний, математичний та інші методи. До специфічних методів відносять сукупність методів, властивих даній науці, цьому розділу науки. Функції економічної теорії:- Пізнавальна - тут відбувається збір факторів, їх систематизація та аналіз);- Прогностична - формулюються прогнози економічного розвитку на різний час: коротко-, середньо-, довгостроково);- практична - пов'язана з виробленням економічної політики.

38. Основні етапи розвитку економічної теорії. Як самостійна наука економічна теорія сформувалася в період становлення капіталізму та формування національного ринку (ХVII ст.).Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського “купець”). Меркантилісти вивчали в основному зовнішню торгівлю, в якій вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство людей - це гроші, золото. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику доцільною. Один з найбільш видатних представників меркантилізму Атуан де Монкрет’єн дав тодішній економічній теорії нову назву – “політична економія”, тобто наука державного управління економікою.Деякі ідеї меркантилізму притаманні і першим російським економістам (Посошков І.Т., Орлін-Нацокін А.Л.). Вони піклувалися про збільшення товарообігу всередині країни, а зовнішню торгівлю розглядали як засіб розвитку промисловості і сільського господарства.Б) Поступово з проникненням торгового капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазії. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького “влада природи”). Яскравим представником цієї школи був Ф.Кене. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тільки одна його галузь – сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди їх дещо змінюються – ріст багатства вони пов’язували тільки з природною родючістю землі. На цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатство.Іншою школою економічної теорії стала класична школа. Видатними представниками цієї школи були У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Вони вважали, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено відкриття, яке дозволило економічній теорії стати наукою.Представники класичної політичної економії вперше проаналізували розвиток суспільного виробництва як економічний процес, якому властиві внутрішні закони.Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли К.Маркс і Ф.Енгельс.Подальша розробка економічної теорії здійснювалася за двома основними напрямками: марксистським та вченням американського економіста А.Маршалла. Важливу роль у розвитку економічної теорії відіграла праця Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” (1936 р.), в якій значне місце відведено дослідженню державного регулюванню економіки.Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли також вчені України. На Україні економічна думка склалася у XIV - XVI ст.. Багато науково обґрунтованих ідей є у Г.Сковороди, І.Вишенського, Я.Козельського. Але найвагоміший внесок у розвиток світової економічної думки внесли українські вчені XIX – XX ст. С.А.Подолинський та М.І.Туган-Барановський.

39.Порівняльний аналіз організаційно-економічних то соціально-економічних відносин Економічні відносини поділяються на два типи:• відносини власності, або соціально-економічні відносини;• організаційно - економічні відносини.Відносини власності - соціально-економічні відносини зв'язку між окремими індивідами, групами або соціальними колективами з привласнення факторів виробництва і результатів виробничої діяльності. Вони мають історично перехідний характер і утворюють базис відповідного соціально-економічного ладу. Організаційно-економічні відносини являють собою сукупність способів і методів, що відносяться до поділу суспільної праці і виробництва, організації та управління господарською діяльністю. Вони мають властивість еволюціонувати, постійно вдосконалюються, розвиваються, передаються у спадок наступним поколінням, є спільним різних історичних епох і регіонів і являють собою ядро економічної культури суспільства.І соціально - економічної, організаційно - економічні підрозділяються на ряд видів і форм реалізації.

40.Сутність та класифікація організаційно-економічних відносин. Організаційно-економічні відносини являють собою сукупність способів і методів, що відносяться до поділу суспільної праці і виробництва, організації та управління господарською діяльністю. Вони мають властивість еволюціонувати, постійно вдосконалюються, розвиваються, передаються у спадок наступним поколінням, є спільним різних історичних епох і регіонів і являють собою ядро економічної культури суспільства.І соціально - економічної, організаційно - економічні підрозділяються на ряд видів і форм реалізації.Організаційно-економічні відносини поділяються на три основних види:- поділ і кооперація суспільної праці і виробництва;- організація господарської діяльності;- управління економікою.Суспільний поділ праці включає основні форми: спеціалізацію і кооперування.Спеціалізацію підрозділяють на: предметну, подетальну,технологічну.Суспільний поділ праці в масштабах країни включає:- загальний поділ праці (поділ праці між великими сферами економіки, наприклад, промисловість і сільське господарство);- приватний, або особливий поділ праці (між галузями й усередині галузей);- одиничний поділ праці (на рівні окремого підприємства).Поділ праці спирається на все більше поглиблення спеціалізація (відпредметної до подетальної та технологічної), що спричиняє розвитоккоопераційних зв'язків.Організація господарської діяльності реалізується в двох основних формах: натурального і товарно-ринкового господарства.Управління економікою включає дві основні форми реалізації: стихійно-ринкове і державно - планове регулювання економікою.

41.Еволюція відносин власності: світовий досвід та практика в Україні. Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможлив­лювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид - держав­ну власність. Приватна власність на засоби виробництва була історично пер­шим типом власності, який породив право індивідуального розпоря­дження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки, яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів тощо). Її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможна розв'язати ці проблеми.В зв'язку з цим починають виникати й набувати все більшого значення нові форми приватної власності, які передбачають перехід від індивідуальної до усуспільненої приватної власності: акціонерна, колективна, групова, пайова тощо. А державна влас­ність своїми джерелами й функціями набуває теж все більш суспільного характеру. Тобто, починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інтересах більшості його членів.В розвинутих країнах світу досить рельєфно окреслюється зближення функцій різноманітних форм державної та приватної власності, що в перспективі, на основі подальшого розвитку науково-технічного прогресу, трансформації соціально-економічних систем у бік їх соціалізації, може привести до формування обновленого типу усуспільненої власності - загальнонародної.

Еволюція відносин власності в Україні.Головним чинником протиріч вони одноголосно називають недоліки процесу приватизації, внаслідок якої не була досягнута основна мета роздержавлення власності – значне підвищення ефективності функціонування народногосподарського комплексу України. Окрім того, рівень вирішення багатьох проблем сутності, змісту та форм прояву приватизаційних процесів не завжди адекватний вимогам завдань соціально-економічної політики у господарських системах індустріального типу. Формально існують всі підстави для досить оптимістичних висновків. За 1992–2005 роки роздержавлено 90,5 тис. об'єктів. На підприємствах недержавної власності зараз виробляється більш як 80% промислової продукції. Розвивається мале підприємництво.Привертає увагу і такий факт: сьогодні майже 15 млн осіб є акціонерами і власниками земельних паїв. У цілому завершена приватизація присадибних ділянок. Їх власниками стали близько 11 млн громадян.Загальною тенденцією цивілізаційного розвитку є прогресуюче відділення власності від влади (передусім політичної). Суть цієї проблеми зводиться до того, в чиїх інтересах використовується державна власність. За умов тоталітарного соціалізму державна власність функціонувала фактично в формі державно-бюрократичній. Вона використовувалася передусім в інтересах партійно-бюрократичної номенклатури. На противагу цьому в умовах правової держави відповідна форма власності підпорядковується загальнонаціональним інтересам. Це означає, що реальне відділення власності від влади можливе лише на основі утвердження і зміцнення демократичних основ розвитку суспільства. При відсутності реальної демократизації державна власність обов'язково буде використовуватися в прямо протилежних інтересах.Інша стратегічна помилка полягала в тому, що не враховувалися глибокі зміни, які відбулися в системі відносин власності в горбачовський період, зокрема у 1985-1991 роках. Мова йде про ще одну важливу складову, яка суттєво відрізняє пострадянські країни, у т.ч. й Україну, від тієї ж Польщі та інших країн Центральної і Східної Європи, хоч при визначенні ідеології приватизації треба було обов'язково це врахувати.Суть питання полягає в тому, що де-факто процес роздержавлення і приватизації в Україні почався не з прийняття відповідного законодавства (в 1992 році), а в горбачовську епоху. Інша справа, що це була не офіційна, а тіньова, неформальна, номенклатурно-бюрократична приватизація. Головним стало прийняття ще у 1987-1988 рр. законів "Про трудові колективи" і "Про державне підприємство", відповідно до яких майно державних підприємств було передане в управління трудовим колективам, від імені яких виступала адміністрація фабрик і заводів, а фактично – їх керівники. Аналогічні процеси відбувалися і в зв'язку з утворенням на базі великих державних підприємств малих підприємств і кооперативів, в більшості своїй механізмів, виконували роль переведення фінансових ресурсів, в невиробничу сферу, а точніше в приватне користування.

Дата добавления: 2015-05-22