Основні підходи до вивчення особистості у вітчизняній психології

Співвідношення базисних понять: індивід, особистість, суб’єкт, індивідуальність

Особистість - це найскладніше психологічне утворення, особлива властивість, що виникає на певному етапі онтогенетичного розвитку людини. Людина в утробі матері ще не є осбистістю, не є суб’єктом. Отже, особистістю не народжуються, а народжуються індивідом. Індивід – це окремий самостійний організм, біологічна істота, представник людської спільноти. Індивід – це людина як одинична природна істот, представник виду хомосапієнс, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних природних властивостей. У понятті «індивід» окреслено природне тілесне буття людини. Поняття «індивід» означає перш за все біологічні властивості, поняття «особистість» - соціально – психологічні властивості. Для характеристики особистості використовують поняття «суб’єкт» - носій станів і властивостей. О-сть є розпорядником своїх психічних можливостей, намірів, дій, ініціатором діяльності та поведінки і в цьому значення розглядається як суб’єкт. Особистість є суб’єктом активності, пізнання і діяльності. Бути суб’єктом - одна із найважливіших властивостей о-сті. Як суб’єкт діяльності о-сть засвоює діяльність, володіє нею, може здійснювати її і творчо перебудовувати. Ананьєв: «людина – суб’єкт основних соціальних діяльностей – праці, спілкування, пізнання». Поняття суб’єкт використ.і в ширшому контексті – як творець і розпорядник власного психічного життя, душевних і тілесних власт. Ананьєв визначав індивідуальність як вияв та міру єдності всіх рівнів організації людини: людина не тільки індивід і о-сть, а й носій свідомості, суб’єкт діяльності, що продукує матеріальні та духовні цінності. Індивідуальність - це неповторне поєднання в людині таких підструктур як індивід, суб’єкт, о-сть. Індивідуальність – це поняття, яким охоплюють сукупність таких індивідних та особистісних властивостей, таке їх поєднання, яке відрізняє певну людину від інших. Індивідуальність – це відмінність людини від інших, своєрідність психіки та о-сті з погляду соціально важливих відмінностей від ін..людей.

У вітчизняній психології робилися неодноразові спроби розробки теоретичних основ психологічної структури особистості. Найчастіше вони здійснювалися в руслі розробки загальної теорії особистості (Л. С. Виготський, Д. М. Узнадзе, О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія, В. Г.Ананьєв, В. М. Мясищев, Л. І. Божович, В. В. Давидов, 0. В. Запорожець, П. Я. Гальперін та ін.). У наш час найбільш поширеними є теоретичні розробки структури особистості С. Л. Рубінштейна, К. К. Платонова, О. Г. Ковальова, А. В. Петровського. Напрям досліджень структури особистості у радянській психології багато в чому визначило таке твердження С. Л. Рубінштейна: "Виокремлюють різні сфери рис, які характеризують різні аспекти склистості, але при всьому розмаїтті, несхожості й суперечливості, основні властивості особистості взаємодіючи між собою у конкретній діяльності людини і взаємопроникаючи одна в одну, об'єднуються е реальній особистості. Тому хибним є той погляд, за яким цілісність особистості виражається в аморфній єдності, що перетворює її вигляд на безформну туманність, так і інший, протилежний до нього, який бачить в особистості окремі риси і, втрачаючи будь-яку справжню, внутрішню єдність особистості, марно потім шукає "кореляцій" між зовнішніми виявами цих рис". Одним із дослідників, які застосували наведене твердження Рубінштейна в описі структури особистості, став О. Г. Ковальов, який зазначав у другому виданні своєї монографії: "Із психічних про цесів на тлі станів утворюються властивості особистості. У процесі діяльності властивості певним чином пов'язуються одна з одною відповідно до вимог діяльності й утворюють складні структури, до яких ми відносимо темперамент (система природних властивостей), спрямованість (система потреб, інтересів, ідеалів), здібності (ансамбль інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей), характер (синтез відносин і способів поведінки)". Подальший розвиток уявлень про структуру особистості представлено у працях Б. Г. Ананьєва і В. С. Мерліна, присвячених проблемі індивідуальності. У праці "Людина як предмет пізнання" Ананьєв так визначає свій підхід: "Окрему людину як індивідуальність можна зрозуміти лише як єдність і взаємозв'язок її властивостей як особистості, суб'єкта діяльності, у структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда. Інакше кажучи, індивідуальність людини можна зрозуміти лише за умови повного набору характеристик людини. Отже, людина як вид і як людство (суспільство в його історичному існуванні) становить підставу для будь-якого визначення станів кожної окремої, одиничної людини, яка є індивідом, особистістю й індивідуальністю". Мерлін, один із послідовників Ананьєва, розвиваючи теорію інтегральної індивідуальності, спеціально підкреслював, що "структуру особистості не можна характеризувати як систему, котра складається з різних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості. Одні з них (властивості темпераменту) взагалі не є властивостями особистості; інші ж (характер, здібності та спрямованість) являють собою не різні "підсистеми", а різні функції тих самих властивостей особистості". У працях Ананьєва, Мерліна та їхніх послідовників накопичено великий емпіричний матеріал щодо зв'язків між елементами розглянутих структур. Тут здійснено спроби аналізу процесу формування властивостей індивідуальності й особистості залежно від їхньої належності до тієї або іншої підструктури. Найдокладніше проблему структури особистості відображено у працях К. К. Платонова. Платонов висунув ідею ієрархічної структури особистості, підсистеми якої він розглядає "як рівні ієрархічної градації, в якої нижчі ступені керовані (субординовані) вищими і підпорядковані їм, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми, тому що переходи від рівня до рівня здійснюються як стрибки на основі появи системних якостей ". Крім згаданих авторів, проблеми структури особистості в різних аспектах розглядали у своїх працях Л. І. Анциферова, Л. І. Божович, Б. В. Зейгарник, О. М. Леонтьев, Б. Ф. Ломов, В. М. Мясищев, В. М. Русалов тощо. Загальним недоліком більшості з цих праць, присвячених проблемі структури особистості, є недостатнє підкріплення теоретичних положень результатами емпіричних досліджень. Однією з основних причин такого становища, безумовно, було ідеологічне спрямування самого терміна "особистість" ("гармонійна, всебічно розвинута особистість", "нова історична спільність людей - радянський народ", "радянська людина може все" та ін.). Мясищев, Виготський, Лєонтьєв, Рубінштейн - загальний опис.

7. Основні підходи до вивчення особистості у зарубіжній психологів
Теорія особистості - це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особистості. Теорія особистості намагається не тільки пояснити, а й передбачити поведінку людини. У сучасній психології виділяють вісім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості та структуру особистості, свої методи їх вимірювання. Кожна теорія дозволяє побудувати одну або кілька структурних моделей особистості. Психодинамічна теорія особистості. Основоположником психодинамічної теорії особистості, також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський вчений 3. Фрейд. На думку Фрейда, головним джерелом розвитку особистості є вроджені біологічні фактори (інстинкти), а точніше, загальна біологічна енергія - лібідо (від лат. Libido - потяг, бажання). Ця енергія спрямована, по-перше, на продовження роду (сексуальний потяг) і, по-друге, на руйнування (агресивне потяг).Особистість формується протягом перших шести років життя. Домінує у структурі особистості несвідоме. Сексуальні та агресивні потяги, що становлять основну частину лібідо, людиною не усвідомлюються.
Фрейд стверджував, що особистість не має ніякої свободи волі. Поведінка людини повністю детермінована її сексуальними й агресивними мотивами, які він називав ід (воно). Що стосується внутрішнього світу особистості, то в рамках даного підходу він повністю суб'єктивний. Людина перебуває в полоні власного внутрішнього світу, справжній зміст мотиву приховано за «фасадом» поведінки. І тільки описки, обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш-менш точну інформацію про особу людини.
Основні психологічні властивості окремих «елементів» особистості часто називають рисами характеру. Ці властивості формуються у людини в ранньому дитинстві.
На першій, так званій «оральній» стадії розвитку (від народження до півтора року), різка і брутальна відмова матері годувати дитину грудьми формує у дитини такі психологічні властивості, як недовіра, зверхнезалежність і надактивність, і навпаки, тривале годування (більше півтора року) може призвести до формування довірливої, пасивної та залежної особистості. На другий (від 1,5 до 3 років), «анальній», стадії грубе покарання дитини в процесі навчання туалетним навичкам породжує «анальні» властивості характеру - жадібність, охайність, пунктуальність. Поблажливе ставлення батьків до навчання дитини туалетним навичкам може призвести до формування непунктуальність, щедрої і навіть творчої особистості. На третій, «фалічній», найважливішій стадії розвитку дитини (від 3 до 6 років), відбувається формування «комплексу Едіпа» у хлопчиків і "комплексу Електри» у дівчаток. Комплекс Едіпа виражається в тому, що хлопчик ненавидить свого батька за те, що той перериває його перші еротичні потягу до протилежної статі (до матері). Звідси - агресивний характер, незаконослухняні поводження, пов'язані з неприйняттям сімейних і соціальних нормативів, які символізує батько. Комплекс Електри (тяга до батька і неприйняття матері) формує у дівчаток відчуження у відносинах між дочкою і матір'ю.
Фрейд виділяє три основних концептуальних блоки, або інстанції особистості:
1) ід («воно») - головна структура особистості, що складається із сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) спонукань; ід функціонує відповідно до принципу задоволення;
2) его («я») - сукупність переважно усвідомлюваних людиною пізнавальних і виконавчих функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі, всі наші знання про реальний світ; его - це структура, яка покликана обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між ними;
3) суперего («над-я») - структура, яка містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина.
Ід, его і суперего знаходяться в постійній боротьбі за психічну енергію з-за обмеженого обсягу лібідо. Сильні конфлікти можуть привести людину до психологічних проблем, захворювань. Для зняття напруженості цих конфліктів особистість виробляє спеціальні «захисні механізми», які функціонують несвідомо і приховують справжній зміст мотивів поведінки. Захисні механізми є цілісними властивостями особистості. Таким чином, в рамках психодинамічної теорії особистість є система сексуальних і агресивних мотивів, з одного боку, і захисних механізмів - з іншого, а структура особистості являє собою індивідуально різне співвідношення окремих властивостей, окремих блоків (інстанцій) і захисних механізмів.
Аналітична теорія особистості.
Аналітична теорія особистості близька до теорії класичного психоаналізу, так як має з нею багато спільних коренів. Але це якісно інший підхід, заснований на низці нових теоретичних положень. Найбільш яскравим представником цього підходу є швейцарський дослідник К. Юнг. Головним джерелом розвитку особистості Юнг вважав вроджені психологічні чинники. Людина отримує у спадок від батьків готові первинні ідеї - «архетипи». Деякі архетипи універсальні, наприклад ідеї Бога, добра і зла, і притаманні всім народам. Але є архетипи культурно-та індивідуально-специфічні. Юнг припускав, що архетипи відображаються в сновидіннях, фантазіях і нерідко зустрічаються у вигляді символів, що використовуються в мистецтві, літературі, архітектурі та релігії. Сенс життя кожної людини наповнити вроджені архетипи конкретним змістом.
На думку Юнга, особистість формується протягом усього життя. У структурі особистості домінує несвідоме, основна частина якого становить «колективне несвідоме» - сукупність всіх вроджених архетипів. Свобода волі особистості обмежена. Поведінка людини фактично підпорядкована її вродженим архетипам, або колективному несвідомому. Внутрішній світ людини, в рамках даної теорії, повністю суб'єктивний. Розкрити свій світ особистість здатна тільки через свої сновидіння і ставлення до символів культури і мистецтва. Справжній зміст особистості приховано від стороннього спостерігача. Основними елементами особистості є психологічні властивості окремих реалізованих архетипів даної людини. Ці властивості також часто називають рисами характеру. Наприклад, властивості архетипу «персона» (маска) - це все наші психологічні характеристики, ролі, які ми виставляємо напоказ; властивості архетипу «тінь» - це наші справжні психологічні почуття, які ми ховаємо від людей; властивості архетипу «анімус» (дух) - бути мужнім, твердим, сміливим; захищати, охороняти, полювати і т. д.; властивості архетипу «аніма» (душа) - ніжність, м'якість, турботливість. В аналітичній моделі виділяють три основних концептуальних блоку, або сфери особистості:
1) Колективне несвідоме - основна структура особистості, в якої зосереджений весь культурно-історичний досвід людства, представлений у психіці людини у вигляді успадкованих архетипів.
2) Індивідуальне несвідоме - сукупність «комплексів», або емоційно заряджених думок і почуттів, витіснених зі свідомості. Прикладом комплексу може служити «комплекс влади», коли людина все своє психічну енергію витрачає на діяльність, прямо чи посередньо пов'язану з прагненням до влади, не усвідомлюючи цього.
3) Індивідуальне свідоме - структура, що служить основою самосвідомості і включає ті думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми усвідомлюємо себе, регулюємо свою свідому діяльність. Цілісність особистості досягається за рахунок дії архетипу «самість». Головна мета цього архетипу - «індивідуація» людини, або вихід з колективного несвідомого. Це досягається завдяки тому, що «самість» організовує, координує, інтегрує всі структури психіки людини в єдине ціле і створює унікальність, неповторність життя кожної окремої людини. У самості існує два способи, дві установки такої інтеграції.
У кожній людині існує одночасно і екстраверт, і інтроверт. Проте ступінь їх вираженості може бути різним. Гуманістична теорія особистості.
У гуманістичній теорії особистості виділяється два основних напрямки. Перший, «клінічний» (орієнтоване переважно на клініку), представлено у поглядах американського психолога К. Роджерса. Основоположником другого, «мотиваційного», напряму є американський дослідник А. Маслоу. Незважаючи на деякі відмінності між цими двома напрямками, їх об'єднує багато спільного. Головним джерелом розвитку особистості представники гуманістичної психології вважають вроджені тенденції до самоактуалізації. Розвиток особистості є розгортання цих вроджених тенденцій. Згідно з К. Роджерсу, у психіці людини існують дві вроджені тенденції. Перша, названа ним «самоактуалізуючою тенденцією», містить спочатку в згорнутому вигляді майбутні властивості особистості людини. Друга - являє собою механізм контролю за розвитком особистості. На основі цих тенденцій у людини в процесі розвитку виникає особлива особистісна структура «Я», яка включає «ідеальне Я» і «реальне Я». Ці підструктури структури «Я» перебувають у складних відносинах - від повної гармонії (конгруентності) до повної дисгармонії. Мета життя, згідно з К. Роджерсу, - реалізувати весь свій природжений потенціал, бути «повністю функціонуючою особистістю», тобто людиною, яка використовує всі свої здібності і таланти, реалізує свій потенціал і рухається до повного пізнання себе, своїх переживань, слідуючи своєї істинної природи. А. Маслоу виділив два типи потреб, що лежать в основі розвитку особистості: «дефіцитарні», які припиняються після їх задоволення, і «потреби зростання», які, навпаки, тільки посилюються після їх реалізації. Всього, за Маслоу, існує п'ять рівнів мотивації:
1) фізіологічний (потреби в їжі, сні);
2) потреби в безпеці (потреба в квартирі, роботу);
3) потреби в приналежності, що відображають потреби однієї людини в іншій людині, наприклад у створенні сім'ї;
4) рівень самооцінки (потреба в самоповазі, компетенції, гідність);
5) потреба в самоактуалізації (метапотребності у творчості, краси, цілісності і т. д.)
Потреби перших двох рівнів відносяться до дефіцитарних, третій рівень потреб вважається проміжним, на четвертому та п'ятому рівнях знаходяться потреби зростання, Маслоу сформулював закон поступального розвитку мотивації, згідно з яким мотивація людини розвивається поступально: рух на більш високий рівень відбувається в тому випадку, якщо задоволені (в основному) потреби нижчого рівня. Іншими словами, якщо людина голодна і у неї немає даху над головою, то їй буде важко створити сім'ю і тим більше відчувати повагу до себе або займатися творчістю. Найбільш важливими для людини є потреби в самоактуалізації. Жодна людина не стає настільки самоактуалізованою, щоб відкинути всі мотиви. У кожної людини завжди залишаються таланти для подальшого розвитку. Людина, яка досягла п'ятого рівня, називається «психологічно здоровою особистістю». На думку гуманістів, вирішального вікового періоду не існує; особистість формується і розвивається протягом всього життя. Проте ранні періоди життя(дитинство і юнацтво) відіграють особливу роль у розвитку особистості. В особистості домінують раціональні процеси, де несвідоме виникає лише тимчасово, коли з тих чи інших причин блокується процес самоактуалізації. Гуманісти вважають, що особистість має повну свободу волі. Людина усвідомлює себе, усвідомлює свої вчинки, будує плани, шукає смисли життя. Людина - творець власної особистості, творець свого щастя. Внутрішній світ людини, її думки, почуття і емоції для гуманістів не є пряме відображення дійсності. Кожна людина інтерпретує реальність у відповідності зі своїм суб'єктивним сприйняттям. Внутрішній світ людини в повній мірі доступний тільки їй самій. Основу дій людини складають суб'єктивне сприйняття і суб'єктивні переживання. Тільки суб'єктивний досвід є ключем до розуміння поведінки конкретної людини.
У гуманістичній моделі особистості основними концептуальними «одиницями» виступають:
1) «реальне Я» - сукупність думок, почуттів і переживань «тут і зараз»;
2) «ідеальне Я» - сукупність думок, почуттів і переживань, які людина хотіла б мати для реалізації свого особистісного потенціалу.
3) потреби в самоактуалізації - вроджені потреби, що визначають ріст і розвиток особистості.
Цілісну особистість характеризують: 1) ефективне сприйняття реальності; 2) спонтанність, простота і природність поведінки; 3) орієнтація на вирішення проблеми, на справу; 4) постійна «дитячість» сприйняття; 5) часті переживання «пікових» почуттів, екстазу; 6) щире бажання допомогти усьому людству; 7) глибокі міжособистісні відносини; 8) високі моральні стандарти. Таким чином, в рамках гуманістичного підходу, особистість - це внутрішній світ людського «Я» як результат самоактуалізації, а структура особистості - це індивідуальне співвідношення «реального Я» і «ідеального Я», а також індивідуальний рівень розвитку потреб у самоактуалізації.
Когнітивна теорія особистості.
Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу є американський психологДж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті - це те, що з нею сталося і що з нею станеться в майбутньому. Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, перевіряючим гіпотези про природу речей і робить прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрита для багаторазового інтерпретування. Головним поняттям у цьому напрямку є «конструкт» (від англ. Construct - будувати). Це поняття включає в себе особливості всіх відомих пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення й мови). Завдяки конструктам, людина не тільки пізнає світ, а й встановлює міжособистісні відносини. Конструкти, які лежать в основі цих відносин, називаються особистісними конструктами. Конструкт - це своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе. З точки зору Келлі, кожен з нас будує і перевіряє гіпотези, одним словом, вирішує проблему, чи є дана людина спортивною або неспортивною, музичною або немузичною, інтелігентною або неінтелігентною і т. д., користуючись відповідними конструктами (класифікаторами). Кожен конструкт має «дихотомію» (два полюси): «спортивний-неспортивний», «музичний-немузичний» і т. д. Людина вибирає довільно той полюс дихотомічного конструкту, який краще описує подію, тобто має кращу прогностичною цінністю. Одні конструкти придатні для опису лише вузького кола подій, в той час як інші мають широкий діапазон застосовності. Люди відрізняються не тільки кількістю конструктів, а й їхнім місцем розташування. Ті конструкти, які актуалізуються у свідомості швидше, називаються суперординатні, а які повільніше - субординатні. У кожної людини є своя власна система особистісних конструктів, яка ділиться на два рівні (блоки):
1. Блок «ядерних» конструктів - це приблизно 50 основних конструктів, які знаходяться на вершині конструктної системи, тобто в постійному фокусі оперативного свідомості. Цими конструктами людина користується найчастіше при взаємодії з іншими людьми.
2. Блок периферичних конструктів - це всі інші конструкти. Кількість цих конструктів суто індивідуально і може варіювати від сотень до кількох тисяч. Цілісні властивості особистості виступають як результат спільного функціонування обох блоків, всіх конструктів.
Згідно когнітивній теорії, особистість - це система організованих особистісних конструктів, в яких переробляється (сприймається й інтерпретується) особистий досвід людини. Структура особистості в рамках даного підходу розглядається як індивідуально своєрідна ієрархія конструктів.
Поведінкова теорія особистості.
Поведінкова теорія особистості має ще й іншу назву - «научіння», оскільки головна теза даної теорії свідчить: наша особистість є продуктом навчання. Існують два напрямки в поведінкової теорії особистості - рефлекторне і соціальне. Рефлекторний напрямок представлений роботами відомих американськихбіхевіористів Дж. Уотсона і Б. Скіннера. Основоположниками соціального спрямування є американські дослідники А. Бандура і Дж. Роттер. Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до обох напрямках, є середовище в самому широкому сенсі цього слова. У особистості немає нічого від генетичного або психологічного наслідування. Особистість є продуктом навчання, а її властивості - це узагальнені поведінкові рефлекси і соціальні навички. З точки зору біхевіористів, можна за замовленням сформувати будь-який тип особистості - трудівника або бандита, поета чи торговця. Скіннер, стверджував, що особистість - це сукупність соціальних навичок, сформованих у результаті оперантного навчання. Оперантом Скіннер називав будь-яка зміна середовища в результаті будь-якого моторного акту. Людина прагне здійснювати ті операнти, після яких слід підкріплення, і уникає тих, за якими слід покарання. Таким чином, в результаті визначеної системи підкріплень і покарань людина здобуває нові соціальні навички і, відповідно, нові властивості особистості - доброту чичесність, агресивність або альтруїзм. На думку представників другого напрямку, важливу роль у розвитку особистості відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, наприклад очікування, мета, значимість і т. д. Бандура назвав поведінку людини, детерміновану внутрішніми факторами, саморегуляцією. Основне завдання саморегуляції - забезпечувати самоефективність, тобто робити тільки ті форми поведінки, які людина може реалізувати, спираючись на внутрішні чинники в кожен даний момент. Внутрішні фактори діють за своїми внутрішніми законами, хоча і виникли з минулого досвіду в результаті навчання через наслідування. Роттер є ще більшим когнітивістом, ніж Бандура. Для пояснення поведінки людини він вводить спеціальне поняття «поведінковий потенціал», яке означає міру ймовірності того, яка поведінка буде здійснювати людина в даній ситуації. Біхевіорісти вважають, що особистість формується і розвивається протягом всього життя по мірі соціалізації, виховання і навчання. Проте ранні роки життя людини вони розглядають як більш важливі. Основа будь-яких знань, здібностей, в тому числі творчих і духовних, на їхню думку, закладається в дитинстві. В особистості раціональні та ірраціональні процеси представлені в рівній мірі. Їх протиставлення не має сенсу. Все залежить від типу і складності поведінки. В одних випадках людина може чітко усвідомлювати свої вчинки і свою поведінку, в інших немає.
Згідно поведінкової теорії, людина практично повністю позбавлений свободи волі. Наша поведінка детерміновано зовнішніми обставинами. Внутрішній світ людини об'єктивний. У ньому все від середовища. Особистість повністю об'ектівізіруется в поведінкових проявах. Ніякого «фасаду» немає. Наша поведінка і є особистість. Поведінкові ознаки особистості піддаються операціоналізації та об'єктивного виміру. В якості елементів особистості в біхевіористській теорії особистості виступають рефлекси або соціальні навички. Постулюється, що список соціальних навичок (тобто властивостей, характеристик, рис особистості), властивих конкретній людині, визначається його соціальним досвідом (научением). Властивості особистості і вимоги соціального оточення людини збігаються. Якщо ви виховувалися в добрій, спокійній родині і вас заохочували за доброту і спокій, то ви будете мати властивості доброго і спокійну людину, А якщо ви сумні і сумні або відрізняєтеся підвищеної ранимостью, то це також не ваша вина, і ви - продукт суспільства та виховання. Важливо підкреслити, що проблема підкріплення у біхевіористів не зводиться тільки до їжі. Представники цього напряму стверджують, що для людини існує своя екологічно валідність ієрархія підкріплень. Якщо в рамках рефлекторного напрямку поведінкової теорії фактично заперечується існування певних блоків особистості, то представники напрямку соціального научіння вважають виділення таких блоків цілком можливим. У поведінковій моделі виділяють три основних концептуальних блоки особистості. Основний блок - самоефективність, яка є свого роду когнітивним конструктом "можу - не можу». А. Бандура визначав цю структуру як віру, переконання або очікування отримання майбутнього підкріплення. Цей блок детермінує успішність здійснення певної поведінки, або успішність засвоєння нових соціальних навичок. Якщо людина приймає рішення: «Можу», - то він приступає до виконання певної дії, якщо ж людина виносить вердикт: «Не можу», - то він відмовляється від виконання даної дії або від її засвоєння.
Таким чином, в рамках даного підходу, особистість - це система соціальних навичок і умовних рефлексів, з одного боку, та система внутрішніх факторів: самоефективності, суб'єктивної значущості та доступності, - з іншого. Згідно поведінковій теорії особистості, структура особистості - це складно організована ієрархія рефлексів або соціальних навичок, в якій провідну роль відіграють внутрішні блоки самоефективності, суб'єктивної значущості та доступності.
Трансакційний аналіз
Аналіз Е. Берна являє собою систему групової психотерапії, де взаємодія індивідів аналізується з погляду трьох основних станів "Я". Е. Берн вважав, що кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого намічається в ранні дитячі роки. У відповідності зі своїм життєвим сценарієм люди грають в різні ігри, якими заповнена в основному вся життя людства. Гідність концепції Е. Берна полягає також і в тому, що вона ставить своєю метою формування щирої, чесної, доброзичливої ​​особистості. За Берну, структура особистості також трикомпонентна як і у Фрейда. Терміном «Я» («Его») він позначає особистість. Кожне «Я» може виявлятися в кожен момент часу в одному з трьох станів, які Е. Берн назвав: «Дитина», «Дорослий», «Батько». «Дитина» - це джерело спонтанних, архаїчних, неконтрольованих імпульсів. «Батько» - педант, "голова", що знає, як треба себе вести і схильний до повчань. «Дорослий» - свого роду рахункова машина, яка зважує баланс «хочу» і «треба». У кожній людині ці «три» живуть одночасно, хоча і виявляються в кожен момент поодинці. Кожна особистість має три стани «Я», які є окремими і особливими джерелами поведінки: стан Я-Батька, Я-Дитину і Я-Дорослого. Батько, Дорослий і Дитина представляють реальних людей, які існують зараз або деякі існували колись, які мають законні імена і громадянську справжність.

Дата добавления: 2015-05-22