Органи управління і соціальна структура

а) р і д

ІЛІАДА, II, 362–366

По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365. Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

ОДІССЕЯ, VI, 33–35

Адже недовго тобі дівувати —

Кращі-бо з поміж феаків тебе уже сватають люди,

35. Ти-бо й сама, і рід твій — найкращі у нашім народі.

ОДІССЕЯ, XXIII, 118-122; XXIV, 433-437

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120. Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних,

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба...

Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,

Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях

435. Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало

Й жити! Волів би я швидше умерти й убитому бути!

Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись.

ІЛІАДА, IX, 631–635

Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,

Винагороду приймає, так само як батько за сина!

Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,

Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите

635. Серце вгамовує.

ІЛІАДА, VI, 211–218, 224–226, 230–231

„От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий”. —

Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.

Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну

І вожаєві народів слово промовив привітне:

215. „Отже, з батьків іще давнім мені ти доводишся гостем!

Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта

Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.

Щедрих дарів один одному безліч вони надавали...

Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,

225. Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.

Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо.

230. Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають

Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді”.

б) розклад родових відносин

ОДІССЕЯ, XVIII, 327–331, 357–363

З глузду останнього зовсім ти з'їхав, приблудо нещасний!

Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні

Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,

330. Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху в серці?...

„Чи не схотів би ти, гостю, у мене в далекому полі

Працювати, якщо я за певну найму тебе плату, —

Тин городити з тернини, великі дерева садити?

360. Вдосталь туди я тобі постачав би готового хліба,

Дав би й одежу тобі і сандалії дав би на ноги.

Тільки ти звик до неробства поганого так, що не схочеш

Братися вже до роботи...”

ОДІССЕЯ, XI, 489–491

Краще уже батраком я на ниві чужій працював би

490. У бідняка, що й самому скупого прожитку не досить,

Ніж володарив над мертвими тут, що життя позбулися.

ІЛІАДА, II, 189–206, 211–270

Кожного він зупиняв і стримував словом ласкавим:

190. „От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!

Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.

Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атрида, —

Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.

Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.

195. Чи не впаде його гнів, як кара тяжка, на ахеїв?

В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —

Їх-бо достойність од Зевса, і любить їх

Зевс-промислитель”.

А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,

Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200. „От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,

Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, — воювать незугарний,

Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.

Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.

Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.

205. Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином

Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив”...

От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.

Тільки Терсит горлав ще один, язикатий без міри, —

В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,

Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,

215. Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв

Смix. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:

Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті

Сходились плечі на грудях вузьких; голова гостроверха

Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.

220. Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея

І лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос

Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї

Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,

Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225. „Чим невдоволений знову, Атриде, чого ти ще хочеш?

Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,

Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,

Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.

Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних

230. Дав його викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв

Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?

Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,

Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,

Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!

235. О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!

Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо

Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,

Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.

От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,

240. Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.

Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.

Ти-бо інакше, Атриде, зухвалив би нині востаннє”.

До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо

Мовив Терсит. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

245. Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

„Мелеш, Терсите, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.

Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,

Скільки з Атридами їх не прийшло сюди, до Іліона.

250. Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,

Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!

Насправді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,

В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,

255. Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,

Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.

Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:

Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,

Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,

260. Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,

Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат отих любих,

Плащ і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,

А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,

З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!”

265. Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

Бив, аж той ізогнувсь і рясними умився сльозами.

Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

270. Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього...

ІЛІАДА, XII, 210–214

210. Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

„Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть

Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу

Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен

В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!”

ІЛІАДА, IV, 257–263

І доменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,

Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260. Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих

Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

ОДІССЕЯ, XX, 138–143

А як нарешті згадав і про сон уже він, і про ложе,

То постелити для нього служницям вона загадала.

140. Та, як людина злиденна і долею скривджена тяжко,

Він на постелі м'якій в покривалах не хтів спочивати,

А на воловій ліг шкурі сирій та на рунах овечих

В передпокої. А ми плащем його зверху окрили.

в) народні збори

ОДІССЕЯ, ІІ, 1–16, 25–59, 224–259

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив

І, до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні,

5. Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.

Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм

Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.

Ці їх скликали, — а ті — на площу збиралися швидко.

Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,

10. Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.

Був він не сам — услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, —

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.

15. Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.

Зігнутий старістю був і знав у житті він багато...

25. „Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані

З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.

Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба —

В когось з молодших чи, може, з людей поважнішого віку?

30. Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,

Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.

Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?

Благословенним мені він здається й відважним!

Нехай же Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!”

35. Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв

Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.

Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки

Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.

Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:

40. „Старче, той муж недалеко,— ти завтра і сам це побачиш.

Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.

Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,

Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, —

Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.

45. Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.

Два їх: одно — що загинув мій батько всечесний, який вам

Був володарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий,

Друге — ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром

Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.

50. Матір мою женихи проти волі її обсідають.

Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.

В дім до Ікарія-батька вони не посміли звернутись

Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою

Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.

55. В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,

Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,

П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють

Учти свої, — витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути...”

Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість

225. Ментор, — товаришем був бездоганному він Одіссею,

Той, відпливши на суднах, увесь йому дім свій довірив,

Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

„Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

230. Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,

Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам'ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!

235. Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі

Ті учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.

Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом

Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.

Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви

240. Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить

Жменьку отих женихів, хоч нас проти них так багато?”

В відповідь мовив тоді Леокрит йому, син Евенора:

„Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш

Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко

245. Навіть і многим мужам змагатись з нами на учті!

Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з'явився

І вигнати звідси хотів би всіх женихів благородних,

Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,

Втіхи було б небагато дружині того, і хоч і довго

250. Ждала на нього вона, — гірка б його доля спіткала

З багатьма в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!

Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!

Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають,

Товариші його батька обидва вони здавна.

255. Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці.

Вісті вчуваючи, — мабуть, мандрівці оцій не бувати!”

Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахеїв.

Кожен до дому свого — усі порозходились люди.

А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.

ІЛІАДА, II, 85–100

85. Тим часом племена збирались.

Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистих

Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,

То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,

90. То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють —

Так без числа від своїх кораблів і наметів племена

Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою

Йшли на збори народні; вогнем між них. Чутка шугала,..

Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.

95. Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,

Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать

Дев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,

Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.

Порозсідався насилу народ, всі місця позаймали,

100. І гамір утих.

г) рада старійшин

ІЛІАДА, II, 50–54

50. Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим

Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.

З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.

Під кораблем державця пілоського Нестора спершу

Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.

ІЛІАДА, IX, 89–102

Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських

90. Всіх запросив на учту багату, що радує серце,

І руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перший із них свої ткати почав міркування старезний

Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.

95. Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

„Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду

Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло

Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.

100. Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,

Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало

Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить...”

д) б а с и л е ї

ІЛІАДА, XII, 318–321

„Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують

Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,

320. Вина медові п'ючи найсолодші, — зате ж бо й велика

Доблесть їх, - завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються”.

ОДІССЕЯ, І, 384-398

Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,

385. Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.

Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,

Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

„Ти не гнівись, Антиною, на мене за те, що скажу я:

390. Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.

Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?

Бути державцем — то зовсім не зле: відразу-бо в нього

Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.

Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,

395. Інших державців багато ще є — і старих, і молодших, —

З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.

В себе ж один тільки я повновладним господарем буду

Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий.

ІЛІАДА, І, 185–187, 275–281

185. Сам заберу нагороду твою із намету, щоб знав ти,

Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись...

275. Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

Із володарем берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280. Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

ІЛІАДА, IX, 114—129, 135—157

В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115. „Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.

Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки

Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:

Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.

Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,

120. Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:

Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

125. Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

В золоті цінному той, хто здобув би оці нагороди,

Що із змагань мені однокопитні приносили коні.

Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,

З Лесбосу...

135.... а як нарешті

Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,

Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,

140. Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,

А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,

Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.

Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:

145. Хрисофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —

Ту з них, що люба йому, нехай без викупу візьме

В дім до Пелея. А я у придане за нею багато

Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

Густо заселених міст аж сім я йому подарую —

150. Гору зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

Милу для ока Епею і Педас, багатий садами,

Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

155. Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,

Будуть під берло його багатющу приносить данину.

От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане”.

Дата добавления: 2015-05-22