Ксенофонт. Афінська політія, і–ііі

Соціально-економічний розвиток Афін у V ст. до н.е.

І.(2). Насамперед я скажу, що справедливо в Афінах бідним і простому народові користуватися перевагою перед благородними і багатими з тієї причини, що саме народ і приводить в рух ко­раблі і дає силу державі – саме керманичі, начальники гребців, п’ятидесятники, лоцмани, корабельні майстри – ось ці люди й на­дають державі силу далеко більшою мірою, ніж гопліти, і знатні йблагородні. І якщо справа стоїть так, то справедливо, щоб усі мали доступ до державних посад як при теперішніх виборах за жеребом, так і при обиранні підняттям рук і щоб давалась можли­вість висловлюватися кожному бажаючому з громадян. Потім таких посад, які приносять порятунок, коли зайняті благородни­ми людьми, і піддають небезпеці весь взагалі народ, коли зайняті неблагородними, – цих посад народ зовсім не добивається; він не вважає за потрібне діставати посади ні стратегів, ні гіпархів. Він розуміє, що дістає більше користі, коли ці обов'язки не ви­конує сам, а полишає їх виконувати найбільш могутнім людям. Зате він прагне займати ті посади, які приносять в дім платню та інші вигоди...

(5). В усякій землі кращий елемент є противником демократії, тому що кращі люди рідко допускають безчинство і несправедли­вість, зате однак найстаранніше додержують благородних начал, тоді як у простого народу — найбільша неосвіченість, недисциплі­нованість і підлість. Справді, людей простих штовхають на ганебні діла скоріше бідність, неосвіченість і неуцтво — якості, що у де­кого походять від нестачі коштів.

(8)....Звичайно, не такі порядки потрібні для того, щоб держа­ва могла стати найкращою, та зате демократія найшвидше може зберегтися за таких умов. Адже народ бажає зовсім не прекрас­них законів у державі, якщо при цьому йому самому доведеться бути в рабстві, а хоче бути вільним і управляти, до поганих законів йому мало діла. Адже від порядку, що його вважаєш поганим за­конодавством, народ сам дістає силу і буває вільним...

(10). З іншого боку, дуже велика в Афінах розбещеність ра­бів і метеків, і не можна тут побити раба, і він перед тобою не поступиться з дороги. А чому існує цей місцевий звичай, я по­ясню. Якби дозволялося звичаєм вільному бити раба, або метека, або вільновідпущеника, часто били б афінянина, прийнявши його за раба, тому що і одягом тут народ нітрохи не кращий, ніж раби і метеки, та не кращий нітрохи й усім зовнішнім вигля­дом.

(11). Коли ж хто дивується і з того, що тут дозволяють ра­бам бути розбещеними і декотрим вести розкішне життя, то ви­являється, напевно, що це роблять свідомо. Справді, де морська держава, там раби неодмінно повинні служити за гроші, щоб нам діставати оброк з того, що будуть вони заробляти, і необхідно там надавати їм свободу, а де є багаті раби, там вже невигідно, щоб мій раб боявся кого-небудь іншого. В Лакедемоні, наприк­лад, мій раб тебе боявся б; коли ж твій раб мене боятиметься, йому, напевно, доведеться іншим разом віддати і власні гроші, щоб не підпадати небезпеці самому особисто.

(12). Так от через це ми надали і рабам таку ж свободу слова, як і вільним, а та­кож і метекам, як громадянам, тому що держава має потребу в метеках через численність ремесел та в інтересах морської справи. Тим-то ми надали природно і метекам рівно свободу слова...

(14). Що стосується союзників, то у них натовп, очевидно, теж переслідує злісними наклепами і ненавистю благородних; а тому що афіняни розуміють необхідність того, щоб підлеглий ненавидів свого повелителя, і, з другого боку, знають, що коли в державах силу матимуть багаті і благородні, то в Афінах влада не дуже довго залишатиметься в руках народу, — через це вони благород­них позбавляють громадянської честі, відбирають майно, виганя­ють зі своїх володінь і вбивають, а простих підтримують. Благо­родні з афінян захищають благородних в союзних державах, ро­зуміючи, що їм самим вигідно завжди захищати в інших держа­вах кращих людей. Але, може, хто-небудь скаже, що це і становить силу афінян, коли союзники спроможні вносити гроші: тим часом демократам здається великою вигодою, щоб гроші союзників були в руках окремого з афінян, а союзники — щоб мали лише стільки, скільки треба на прожиток, і щоб зайняті роботою не могли замишляти що-небудь проти них.

(16). На думку декого, народ афінський робить помилку також і в тому, що примушує союзників їздити для судових справ в Афіни. Але афіняни заперечують це, рахуючи, скільки полягає в цьому переваг для афінського народу: по-перше, із судових оплат він одержує цілий рік платню; потім, сидячи вдома і не виїжджа­ючи на кораблях, він розпоряджається в союзних державах, і при цьому людей з народу підтримує в судах, а противників знищує. А коли б усі вели свої процеси у себе на батьківщині, то будучи незадоволеними афінянами, старалися б знищити тих із свого се­редовища, хто найбільше співчуває афінській демократії... Маючи володіння за межами Аттики і посилаючи туди своїх службових осіб, афіняни... звикли володіти веслами... Більшість вміє гребти відразу ж, як ступить на військові кораблі, тому що привчалась до цього вже раніше протягом усього життя.

II. (14). Одного тільки не вистачає афінянам. І саме, коли б вони панували над морем, живучи на острові, їм можна було б, завдаючи при бажанні шкоди іншим, не терпіти нічого лихого, поки самі панують над морем, причому і земля їх не потерпіла б, і ворогів не довелося б крім того чекати до себе. Однак при теперішньому становищі більше терплять від приходу ворогів селяни і багаті афіняни, тоді як демократичний елемент, добре знаю­ть, що нічого з його майна вороги не спалять і не знищать, живе безтурботно, не боячись їх приходу.

(16). Своє майно вони віддають островам на схов, не боячись за своє панування на морі, і не зважають на те, що земля Аттики спустошується, бо розуміють, що коли будуть шкодувати її, по­збудуться інших, важливіших благ.

III. (1). Отже, щодо державного устрою афінян, то його ха­рактер я, звичайно, не схвалюю, але якщо вже вони вирішили мати демократичне правління, мені здається, що вони добре збе­рігають демократію, користуючись тими прийомами, на які я вказав.

Окрім того, як я бачу, дехто закидає афінянам ще й те, що іноді у них раді і народові не вдається вирішити справу людини, хоч би вона й чекала рішення цілий рік. Стається це в Афінах тільки через те, що внаслідок безлічі справ вони не встигають всіх відпускати, вирішивши їх справи.

(2). Та й як би вони могли зробити це, коли їм доводиться, по-перше, справляти стільки свят, як в жодній з грецьких держав, — а під час них важче добитися чого-небудь у справах держави, — потім розглядати стільки при­ватних і державних процесів і звітів, скільки не розглядають і всі взагалі люди, а рада має радити часто про війну, часто про роздобуток грошей, часто про законодавство, часто про поточні події державного життя, часто про справи з союзниками, приймати подать, дбати про пристані та святині. То що ж дивного, що при наявності стількох справ вони неспроможні усім людям вирішити їх справи?

(10). Потім, мені здається, що афіняни і в тому відношенні неправильно міркують, що стають на бік гірших у державах, де відбувається заворушення. Але вони це роблять свідомо, тому що коли б вони ставали на бік кращих, то б заступалися не за своїх однодумців; адже в жодній державі кращі люди не співчувають демократії; звичайно, подібний подібному завжди друг. Ось через це афіняни і заступаються за тих, що схожий на них самих...

Дата добавления: 2015-05-22