Частина друга. Друга частина другого тому підручника а історії держави і права України здебільшого присвячена радянській державно-пра­вовій моделі

Вступ

Друга частина другого тому підручника а історії держави і права України здебільшого присвячена радянській державно-пра­вовій моделі, яка існувала тут протягом багатьох десятиліть.

Внаслідок боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її тоталіта­рним режимом. Ця частина української території увійшла до скла­ду Союзу РСР, а західна її частина опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.

У роки другої світової війни і після її завершення Західна Україна (Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття) була возз'єднана з Українською РСР. У складі Союзу РСР Україна не набула належного економічного, національного, державно-правово­го і культурного розвитку. Ще в перші роки радянської влади акти­вно руйнувалися політичний плюралізм, інші елементи демократії у державному ладі. Водночас формувалася однопартійна більшови­цька державно-правова система, складалася командно-адміністра­тивна система управління, яка неминуче вела до встановлення то­талітарного режиму. Не вистачало терпіння при вирішенні соціаль­но-економічних проблем, жорстокість брала верх над розумом.

І все ж у нас немає підстав вбачати у понад 70-річному пе­ріоді радянської влади тільки погане. Слід пам'ятати, що за ці роки Радянський Союз став однією з провідних країн світу. Однак у ре­зультаті деформованого соціально-економічного та політичного роз­витку врешті-решт глибока криза охопила СРСР.

16 липня 1990 р., ще до розпаду СРСР, був зроблений важли­вий крок у будівництві незалежної Української держави — Верхо-

1. Державне будівництво на основі рішень І та II Всеукраїнських з'идів Рад

Розділ перший

Утворення Української Радянської Республіки.

Держава і право УСРР в роки громадянської

війни і воєнної інтервенції

§ 1. Державне будівництво на основі рішень І та II Всеукраїнських з'їздів Рад

Всеукраїнський з'їзд Рад. Як уже зазначалося, у відпо-і відь на жовтневе збройне повстання у Петрограді та при­хід до влади більшовиків, оформлений рішеннями II Все­російського з'їзду Рад робітничих і солдатських депута­тів, III Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку. Центральна Рада засу­дила збройне повстання у Петрограді та зробила заяву про непри­пустимість нелегітимного переходу влади до Рад робітничих та сол­датських депутатів. Виникло явне протистояння Центральної Ради, з одного боку, і ВЦВК та Раднаркому на чолі з В. Леніним як за-гальноросійськоі державної влади, з іншого. Це протистояння знач­но посилилося після проголошення «Маніфесту до українського на­роду» прийнятого Раднаркомом 3 грудня 1917 р., напередодні І Все­українського з'їзду Рад, з ультимативними вимогами до Української

Центральної Ради. Цей маніфест став своєрідним каталізатором, який прискорив початок громадянської пійни в країні¹.

Більшовики України, спираючись на прийняті II Всеросійсь­ким з'їздом Рад декрети про мир і землю, декларацію Всеросійсь­кого ЦВК про права народів Росії та інші популярні акти радянсь­кої влади і борючись за перетворення їх у життя, розгорнули бурх­ливу діяльність з більшовизації Рад та встановлення їх влади на місцях як органів диктатури пролетаріату². Проте, як це випливає зі змісту актів II Всеросійського з'їзду Рад, більшовики перемогли не під соціалістичними, а під демократичними гаслами. їхня «чер-воногвардійська атака на капітал» була ще попереду. І більшість населення наприкінці 1917 р., підтримуючи більшовиків, не усвідо­млювала на який шлях вступає і що її чекає на цьому шляху³.

Недостатньо активна позиція Центральної Ради щодо практи­чної реалізації проголошених нею соціальних завдань, про що пи­сав В. Винниченко, полегшила процес утвердження більшовицької влади в Україні, насамперед в її пролетарських регіонах⁴. Після пе­ревиборів до Рад у листопаді та на початку грудня 1917 р. у них різко посилився вплив більшовиків. У багатьох Радах вони повніс­тю оволоділи керівними позиціями. У Луганській Раді більшовики становили 85,5 % депутатів, Бердянській — 75, Друноиській — 70, Київській — 00, Лозово-Павловській — 57,8, Кременчуцькій — 52,6, Харківській — 47,5, Катеринославській — 46,6, Одеській — близько 40 %. Всього на кінець 1917 р. в Україні діяли майже 300 Рад, «важно робітничих та солдатських депутатів⁵. Більшовикам Ук­раїни значну допомогу подавали їхні однопартійні з центральних регіонів Росії, ЦК більшовицької партії.

Більшовики почали активно створювати пролетарські збройні формування — Червону гвардію. Найчисленнішою в Україні була Червона гвардія Донбасу — найважливіша збройна опора більшо­виків. ЦК більшовицької партії робив усе можливе, щоб забезпечи­ти Червону гвардію зброєю. Робітники Донбасу й самі виготовляли зброю на заводах Луганська, Юзовки, Краматорська та інших міст. Більшовики всіляко прагнули перетворити Червону гвардію на ор­ганізацію поголовного озброєння робітників.

^: Романчук О. Ультиматум — К, 1990. — С. 16—19.

• Хргстоматия по истории отечрстветюго государства и права / Под рад. О. И. Чис-

Дата добавления: 2015-05-22