Висновок. Період історії держави і права України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні

Висновок

Період історії держави і права України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні, — це період багаторічної героїчної, складної і водночас трагічної бороть­би українського народу за створення демократичної суверенної Української держави.

Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх у цій справі міг бути досягнутий у період 1917—1920 рр. тільки в умовах з гуртова ності українського народу, його солідарнос­ті. На жаль, цього не сталося. Протистояння соціальних, національ­них та політичних верств, груп та партій, які виступали за державне відродження України на тому чи іншому ота пі боротьби, набувало таких гострих форм, що істотно гальмувало будівництво української державності й, зрештою, призвело до її фатальної кризи.

Лише опора на власні сили могла сприяти перемозі, а вона, у свою чергу, потребувала злагоди в Україні. Зрозуміло, мріяти про якусь ідеальну загальну злагоду в умовах громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції було б утопією, але демократам, при­бічникам державного відродження України для її досягнення слід було, очевидно, докладати більше зусиль, передусім у сфері соціаль­но-економічної політики. Як свідчить історія, деяким лідерам партій не завадило б менше думати про задоволення власних амбіцій. На жаль це стосується і деяких сьогоднішніх партійних керівників.

Іншим чинником, який породив труднощі, була переоцінка значення допомоги іноземних сил у боротьбі за незалежність Укра­їни. Усі іноземні сили, які залучалися до справи побудови самостій­ної України у 1918—1920 рр., мали на меті задоволення власних ін­тересів, нерідко протилежних інтересам народу України. «Захід» довів, що Україна цікавить його виключно як сировинний придаток, джерело вмілих та дешевих робочих рук й інтелекту.

Зазначені прорахунки націонал-демократів, а також активна допомога більшовикам України :\ Гюку більшовиків Росії (останнє є вирішальним чинником) полегшили приход до влади у північ-

(!.«■іт.и.ч

но-східній частині України в грудні 1917 р. більшовицького уряду та встановлення радянської влади на більшій частині України.

Аналіз державного ладу і правової системи радянської Украї­ни в період а кінця 1917 р. та до кінця 1920 р. свідчить про те, що внаслідок установлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась воєнно-пролетарська диктату­ра, точніше воснно-більшовицька партійна диктатура, був ліквідо­ваний політичний плюралізм у державній сфері.

Нова економічна політика і деяка тимчасова демократизація державно-правового життя були зумовлені кризою, викликаною «воєнним комунізмом». На жаль, ця політика тривала недовго. За­пекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилась у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екс­тремістсько налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість міцніла командно-адміиістративна система управ­ління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюро­кратизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури — своєрідного каркасу всього соціально-економічно­го і політичного ладу республіки.

Наслідком таких процесів став тоталітаризм, або просто ста­лінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі й Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були виклика­ні в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який надто швидко, не змінюючи своєї форми «союзу республік», перетворився в жорстко централізовану державу. Уже з моменту підписання союзного дого­вору розпочався процес дедалі більшого обмеження, а потім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, поклика­ну передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте в міру зміцнення комаидно-адміністративної системи управління дедалі більше стала переважати тенденція до посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин.

30-ті роки історії держави і права України стали періодом зміцнення сталінського тоталітарно-репресивного режиму, який, використовуючи державний механізм, здійснює абсолютний конт­роль над усіма сферами суспільного життя, віддаючи перевагу реп­ресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики.

|М

Основний прояв такої організації — репресивність політичних інститутів, заснованих на моноідеологізації, монополізації влади та інформації, постійному посиленню напруженості, мілітаризації сус­пільного життя та застосуванні терору.

В Україні в цей час відбувався процес створення розгалуже­ного бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з дер­жавним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, науко­вих, творчих організацій і засобів масової інформації. У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат. Сформувалася система вождизму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і передусім генсеку-диктатору Сталіну. «Чист­ки» аж до фізичного знищення представників номенклатурних кіл були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких порівняно демократичних за формою конститу­цій, як Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р.

Жорсткість економічного і політичного режиму давала змогу форсованими темпами вирішувати деякі пріоритетні економічні про­блеми, спрямовані насамперед на будівництво «соціалізму». Це був сталінський «великий стрибок». Проте високі темпи розвитку еконо­міки досягалася за рахунок невирішених соціальних проблем, низь­кого життєвого рівня народу, насильницької колективізації на селі, форсування індустріалізації, режиму найсуворішоі економії, скоро­чення споживання, масового використання праці ув'язнених.

Право надавало обов'язкової сили більшовицьким партійним рішенням, пов'язаним з «соціалістичним будівництвом», що, як правило, передували прийняттю того чи іншого правового акта.

1941—1945 рр. — період Великої Вітчизняної війни. Вели­кої— за колосальними випробуваннями, що випали на долю кожної радянської людини, сім'ї, нації. Вітчизняної — тому, що кожний громадянин захищав передусім своє особисте право на життя, сім'ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи це право, за­знав величезних втрат. Війна забрала життя, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів громадян України. Мужність і стійкість наро­дів врятувала людство від фашизму.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, різнобічної перебудови держави і права України відповідно до умов воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі суспільних воєнно-по-літичних заходів СРСР, спрямованих на розгром ворокі

Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність — відійшли на задній план як неефективні. У масованому ідеологічно-

Дата добавления: 2015-05-22