Історичний розвиток Київської Русі

Тема 3 Утворення і розвиток держави Київська Русь

Повторення вивченого

Утвердження християнства

Християнство на Русь проникло давно. Першість тут належить біблійному Андрію Первозванному – апостолу Христа. Християнські родини і селища засновувались ще за часів Аскольда. Частина істориків називає більш ранні часи: від четвертого Папи Римського Клима, що закінчив життя у Херсонесі у ІІ- поч. ІІІ століттях, до Антського союзу, який набув силу наприкінці VI ст., межував з візантійськими територіями. Багато зусиль поширенню християнства віддала княгиня Ольга, дружина Київського князя Ігоря (Інгвара): 912-945рр. Остаточно християнство стало офіційною релігією після хрещення 988 р. князя Володимира, яке відбулося у Херсонесі (у 2013 році відзначають 1025 річчя цієї події).

Довідка. Володимир, князь Київський, як і його батько Святослав, спочатку правління переслідував християн. Особливо відзначився його дружинник з варяг Нікітич Добриня (може дядько Володимира). Після хрещення Русі, той самий Добриня силою заганяв цілі села та міста у річки та примусово навертав «поганців» у християни. Володимир у виборі релігії враховував візантійську модель: імператор був водночас і верховним понтифіком (священником).

1. За яких обставин утворилася Давньоруська держава під назвою Київська Русь?
2. Яка теорія походження Київської Русі здається вам більш аргументованою? Чому?
3. Назвіть основні складові устрою Київської Русі.
4. Оцініть значення запровадження на русі християнства.

Література:

1. Світлична В.В. Історія України – ст. 30-33.
2. Бойко О.Д. Історія України – ст. 40-44; 64-70.
3. Історія України, частина І, YouTube, відео. Серії 10-11.

План заняття №6

1. Історичний розвиток Київської Русі

1.1. І період: від Олега (882-312рр) до Святослава (964-972рр)

1.2. ІІ період: від Володимира Великого (980-1015рр) до Ярослава Мудрого (1019-1054рр)

1.3. ІІІ період: феодальна роздробленість. Володимир Мономах (1113-1125рр), його син Мстислав (1125-1132рр)

1.4. ІV період (1132-1241рр): занепад Київської Русі та розгром її монголо-татарами

2. Історичне значення Київської Русі

1. І період: територіального зростання Русі і поступової консолідації держави

Упродовж І періоду держави Київська Русь, починаючи від правління Олега з малолітнім князем Ігорем, відбулося об’єднання слов’янських а також фіно-угорських племен на півночі, уличів та тиверців на півдні у одну велику державу на чолі з київським князем. Олег здійснив ряд походів на південь проти Візантії (866, 907 рр.) та на схід проти Хозар (909-910 рр.), проти Хозар та їх Прикаспійських союзників у 912 р. Походи були на той час успішними. Русь одержала можливість торгівлі на самих потужних ринках Малої та Середньої Азії. Разом з тим, ослаблення Хозар відкрило шлях новій загрозі зі Сходу – печенігам та їх етнічно близьким тюркським народам. Сам Олег у 912 році покинув Русь, а не помер як у повісті Нестора-літописця, та переїхав доживати у маєтку, що отримав у спадщину десь у Данії.

Князь Ігор продовжував політику «збирання земель», розширення впливовості Русі, але загинув у 945 році від древлян у м. Іскоростень (не пробачили та й не могли витримати сплати данини понад встановленого). Поки підростав малолітній князь Святослав, країною правила дружина Ігоря, княгиня Ольга. При ній була проведена перша реформа на Русі – податкова, створені осередки центральної влади київського князя на місцях («погости»). Ольга першою з князів прийняла християнство, почала налагоджувати мирні зв’язки з Візантією. Невдала спроба Ольги ввести на Русі християнство стала причиною політичного перевороту – прихильники язичництва «посадили на стіл» князя Святослава (964-972 рр.) (Див. Атлас 7кл., ст. 9)

Святослав провів кілька вдалих походів на схід. Протягом 964-966 рр. підкорив в’ятичів, переміг волжських булгар, розгромив хозарів, обклав даниною племена Північного Кавказу. Водночас Святослав відкрив шлях на Русь кочовикам Східної та центральної Азії. У 968 році Святослав виступив у похід на південь проти Візантії: цей похід був успішним, але Святослав змушений був вернутися у Київ, щоб дати відсіч печенігам. Наступного року, залишивши синів правити: Ярополка у Києві, Олега – Іскоростені, а Володимира у Новгороді, Святослав пішов у похід проти Болгарії, а звідти на Візантію, але потерпів поразку під Адріанополем від імператора Цимісхія, з яким у 971 році у м. Доростолі підписав мирну угоду. Повертаючись додому у 972 році Святослав попав у засідку печенігів на дніпровських порогах (о. Хортиця), де й загинув. Печенізький хан Куря наказав зробити чашу з черепа князя.

2. ІІ період: піднесення і розвиток Київської Русі

По смерті Святослава розпочалася боротьба за владу між його синами, яку виграв

Володимир – київський князь у 980-1015 рр. Князь Володимир розширив володіння Русі на півночі – до Онезького озера; на півночі – до верхів р. Дон, р. Рось і Південного Бугу; на сході – до межиріччя р. Волга і р. Оки; на заході – до р. Дністер, Карпат і р. Західний Буг. Русь простягнулася на території загальною площею 800 тис. км². Це була найбільша держава у Європі.

Володимир провів три значні реформи:

- Адміністративну: посадив на удільні князювання синів (12), родичів та близьких дружинників, встановив спадковість влади;

- Військову: заснував регулярне військо з власників земель і тим самим заснував феодальне землеволодіння. Ця реформа укріпляла кордони Русі та послабила роль Боярської Ради;

- Релігійну: ввів християнство на Русі;

- Розпочав правову реформу: запровадив зведення законів усного права «Устав земляний», що ліг в основу «Правди Ярослава» (1016 р.) – збірки юридичних норм, введених у дію сином Ярославом (1019-1054 рр.), прозваного Мудрим.

По смерті Володимира Великого у 1015 році розпочалася боротьба за владу між його синами у якій переміг Ярослав і став князем у Києві з 1019 року, але повноправним князем став лише по смерті брата Мстислава (1036 р.), Чернігівського князя. Період правління Ярослава – це час найвищого розвитку Русі. За часів Ярослава Мудрого запроваджено збірку законів «Руська правда», засновано Києво-Печерську лавру, збудовано багато церков, в т.ч. Софію Київську, зведену на честь перемоги над печенігами у 1036 році. Важливе місце приділяв Ярослав Мудрий зовнішнім зв’язкам, а саме розвитку дружніх стосунків з сусідами, особливо у Європі.

3. ІІІ період: політичного ослаблення Київської Русі

По смерті Ярослава Мудрого правління перейшло до його синів – Тріумвірату: Ізяслава, Святослава і Всеволода, який розпався після поразки від половців у битві над р. Альта у 1068 році під Переяславом (Див. Атлас 7 кл., ст..11). Розпочався період міжусобної боротьби. Спробою припинити війни був з’їзд князів у Любечі у 1097 році, але лише на деякий час. Нове об’єднання Русі на чолі з київським князем сталося за князівства Володимира Всеволодовича, прозваного Мономахом (1113-1125 рр.). «Шапка Мономаха» - це перша «корона» царської влади. Князь Володимир Мономах не лише зміцнив владу у країні, відновив стабільність, а й наніс кілька нищівних ударів половцям.

Політику батька продовжив його син Мстислав (1125-1132 рр.). По його смерті Русь розпалася на окремі землі (Див. Атлас 7 кл., ст..11) – централізована форма держаної влади змінилася на поліцентричну.

4. ІV період: занепад Київської Русі

Після розпаду Київської Русі найбільш помітна роль у політичному житті належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам. На початку ХІІІ століття по впливовості на перші місця вийшли Новгород (республіка), який все більше вписувався у європейське життя, Волинське і Галицьке князівства та Ростово-Суздальське. Останні, починаючи з середини ХІІ століття вели боротьбу за київський престол, не раз його грабуючи. Останнє пограбування східно-руські князі здійснили на чолі з Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукова (Чернігівський князь, засновник Москви). Андрій Боголюбський вивіз з Києва усі раретети князівської влади, церковні реліквії, приймав участь у хрестових походах, пізніше вів боротьбу з орденом тамплієрів.

У 1223 році відбулася битва між малочисленим (до 30 тис.) монгольським військом і багатотисячним (до 100 тис.) військом князів на р. Калка (Кальміус) у Приазов’ї. Недовіра князів, бажання ослабити один одного стало причино. Розгрому руського війська, частина князів загинула. Найбільшу стійкість проявили загони Галицько-Волинського князя Данила, який у 1238 році розпочав новий процес консолідації Русі, поставивши у Києві свого воєводу. Проте цьому статися не вдалося – на Русь йшла монголо-татарська навала. Протягом 1237-1239 рр. була завойована Східна Русь. 7 грудня 1240 року монголи захопили Київ і рушили на захід, пройшли галицько-волинські землі, руйнуючи все на шляху, вдерлися у Європу і дійшли до самого Адріатичного моря. Тут монгольський хан Батий зупинився і рушив назад на Схід. У пониззі Волги монголо-татари заснували державу Золота Орда із столицею у м. Сарай. Руські землі не входили до складу Золотої Орди, але платили данину, князі на престол сходили лише з дозволу ханів Золотої Орди (ярлик). На території руських князівств були розміщені ставки наглядачів (смотрящих) – баскаків, які також збирали данину та проводили акції терору проти непокірних. Давньоруський період в історії України закінчився. Щодо монголо-татарського іга існує дві протилежні думки: 1) іга не було, а був союз Східної Русі з Ордою (Гумільов, Васильєв та ін); 2) іго було і принесло занепад розвитку слов’янських народів: росіян, українців, білорусів.

Дата добавления: 2015-05-22