ІV етап (1264-1323): стабільність і піднесення

ІIІ етап (1238-1264): піднесення галицько-волинської держави та боротьби із золотоординським ігом.

Після перемоги над хрестоносцями авторитет Данила Галицького зріс настільки, що він знову став претендувати на Київ та звання Великого князя. Це йому вдалося зробити у 1239 році. Після нападу монголо-татар на Київ у грудні 1240 року та їх походу на Захід через Волинь і Галичину, Данило Галицький визнав залежність від Золотої Орди і змушений був платити їм данину. Слід зазначити, що монгольські хани пам’ятали героїзм галицько-волинських загонів у битві на р. Калка 1223 року і ставилися до Данила з більшою повагою, ніж до інших руських князів.

У 1245 року Данилу знову прийшлося вести боротьбу з боярами, які скориставшись послабленням князівської влади запросили на престол чернігівського князя Ростислава. Розгромивши Ростислава, Данило об’єднав галицько-волинські землі, був визнаний як єдиний правитель у своєму князівстві усіма князями, в тому числі і Золотою Ордою (їздив у Золоту Орду за ярликом). Наступив новий період розвитку галицько-волинського князівства – цьому сприяли: віддаленість від Золотої Орди, символічна данина, послаблення Польщі, Угорщини і Литви та східно-руських князівств.

За цих обставин Данила Галицький розпочав будівництво міст та укріплень (заснував Львів у 1256р. та Холм), сприяв розвитку економіки, культури, поширенню православ’я.

З початку 50-х років ХІІІ ст. Данило Галицькій розпочав таємні перемовини з руськими князями і Литвою про спільний похід проти Золотої Орди. У 1253 році Данило уклав союз з Папою Римським про хрестовий похід на Схід. Був коронований на престол, але це йому мало допомогло – через низку причин західні сусіди Галицько-Волинської держави не підтримали Данила, а тому хрестовий похід не вдався. У 1254 році Данило розпочинає самостійно бойові дії проти Золотої Орди, початок яких був успішним. Але з 1256 року Данило був змушений вести боротьбу ще й проти Литви за північні землі та Київ. У 1258 році Орда провела спустошливий похід проти Галицько-Волинської держави, наслідком якого стало знищення оборонних споруд усіх міст (крім Холму). Саме в цьому місті після тяжкої хвороби у 1264 році король Данило помер (у м. Золочеві зараз відновлюється резиденція Данила Галицького, саме на її території народився у 1961 році укладач цього конспекту).

Після смерті Данила королівство Галицьке та Володимерії було розділене між його трьома синами. Найбільш послідовним був Лев Данилович (1246-1301 рр.), за часів якого землі Галицько-Волинського князівства займали найбільшу територію: були приєднані Закарпаття і Люблінська земля (Атлас, карта на ст. 19). Нове об’єднання Галицько-Волинського князівства стало можливим за правління короля Юрія І, онука Данила Галицького (1301-1315 рр.). Це був період відносного спокою, знову процвітали міста і торгівля, зріс добробут населення. У 1303 році відбулося встановлення Галицької митрополії, яка підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Золота Орда не допікала через власні внутрішні міжусобиці, з Польщею та Литвою підписано примирення.

Подібна ситуація була і після смерті Юрія І за правління його синів Андрія та Лева ІІ,що правда, ім. все важче було боронити землі від Литви: у 1323 році брати загинули у битві проти хана Золотої Орди Узбека (сприяв розвитку освіти, науки в Середній Азії, задушений мулами (священиками) у Самарканді, після чого ханом Орди став малолітній син Тимур – майбутній найжорсткіший завойовник тих часів). Дітей у Андрія та Лева не було, а тому у Галицько-Волинському князівстві розпочалася нова боротьба за владу, яка тривала до занепаду держави.

Дата добавления: 2015-05-22