Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави

Наприкінці XІV ст. власне литовські землі складали лише десяту частину держави. Великі князі Литовські «не змінюючи старого» стали на шлях інкорпорації у місцеву, переважно давньоруську, культуру, тобто повторювали історію проникнення та асимілювання варяг слов’янами. Проте історія рідко повторюється у точності, частіше як фарс або трагедія. Українська історія литовської держави булі водночас і тим, і другим.

У 1337 році Великим князем Литви став молодший син Ольгерда Ягайло. Проти нього виступили старші брати та двоюрідний брат Вітовт. На заході росла загроза з боку Тевтонського ордену (хрестоносців, до того двічі розбитих у походах на Схід: Олександром Невським у 1242 р. та Данилом Галицьким у 1238 р.), на сході – з боку Московського князівства, а на півдні загрозу становило Кримське ханство (остаточно відділилося із Золотої Орди у 1443 році, а в 1475 р. стало васалом Османської імперії) (Див. Атлас, 7 кл., ст. 21).

Пошуки князем Ягайлом союзників привели до зміцнення відносин з Польщею. У 1385 році була заключена Кревська унія — «Союз на крові», тобто шлюбний контракт між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Велике князівство залишилося фактично незалежним, його з 1392 року очолив Вітовт (1392-1430 рр.)

Наслідки Кревської унії 1385 року:

a) Позитивні – об’єднання зусиль двох держав допомогло розгромити у 1410 році хрестоносців під Грюнвальдом, що зупинило просуванню німців у слов’янські землі.

b) Негативні – посилився вплив поляків. Розпочалося захоплення українських земель і насаджування католицизму.

Бажання поляків ліквідувати Литовське князівство проявилося вже у 1401 році за умовами Віленської унії (м. Вільно – столиця литовської держави, сьогодні Вільнюс). Після поразки військ Вітовта від військ золотоординського хана Тимура (Тамерлана) на річці Ворскла (сьогодні Полтавська область.) у 1399 – році Вітовт став на сторону хана Тохтамиша, що програв боротьбу за владу з Тимуром – становище литовського князя похитнулося і він мусив визнати васальну залежність від Польщі. Проте, після Грюнвальдської битви Литва відновила незалежність, хоча залишилася союзником Польщі.

Відновивши сили, Вітовт розширив володіння за рахунок земель Золотої Орди між р. Дністер та р. Дніпро до узбережжя Чорного моря (Вітовт допоміг закріпитися у владі Золотої Орди династії Тохтамиша і це була йому плата). Авторитет Вітовта був такий, що його збиралися вже коронувати. Проти був Ягайло, який затягував цей процес. У 1430 році Вітовт помер – закінчився другий період литовко-руської доби (перший: 1340-1385 рр.)

Дата добавления: 2015-05-22