ПРОГРАМА 2 страница

5. Боротьба за владу в період малолітства Івана IV.

6. „Обрана рада”, підготовка структурних реформ.

7. Основні напрямки та наслідки реформ Іван IV.

8. „Опричнина”: прояви та історичне значення.

9. Загальна характеристика основних цілей, напрямків та підсумків зовнішньої політики Росії в середині – другій половині 16 ст.

10. Східний вектор зовнішньої політики Росії в сер. – др. половині 16 ст.

11. Європейський напрямок зовнішньої політики Росії в 16 ст. Боротьба за Балтику.

12. Росія на межі 16-17 ст., господарча, династична та політична кризи.

13. Борис Годунов: походження, особливості приходу до влади, основні напрямки та наслідки його політики.

14. “Смута”: історичний зміст поняття, хронологічні рамки, місце в історичному процесі.

15. Динаміка соціально-політичної боротьби в Росії на початку 17 ст. (Лжедмитро І, Лжедмитро ІІ, Василь Шуйський, Семибоярщина; селянський рух під проводом Івана Болотнікова).

16. Польська і шведська інтервенція. Народні ополчення.

17. Внутрішня політика Олексія Михайловича. Соборне Уложення 1649 р. – кодекс феодального права Росії.

18. Патріарх Никон, реформи і церковний розкол.

19. Особливості соціально-класової боротьби в сер.-др. пол. 17 ст.: міські повстання, селянська війна під проводом Степана Разіна.

20. Основні напрямки зовнішньої політики Росії. Укріплення міжнародного положення Росії.

Змістовий модуль 2.

Становлення та розвиток Російської імперії наприкінці 17 – 18 ст.

1. Особливості державного устрою Росії на межі 17-18 ст.ст. Початок ствердження абсолютної монархії.

2. Політична боротьба за владу на початку 80-х років. Стрілецький бунт 1682 р. Правління царівни Софії (1682-89 рр.).

3. Стрілецький бунт 1689 р., особливості приходу до влади Петра І.

4. Основні напрямки зовнішньої політики наприкінці 17 ст.

5. Адміністративні реформи Петра I, перетворення Росії на абсолютну монархію.

6. Соціально-економічна політика уряду в І чверті 18 ст., соціальний рух.

7. Особливості розвитку культури, науки, суспільно-політичної та історичної думки.

8. Зміни міжнародного становища Росії та основні напрямки зовнішньої політики у петровський період.

9. Проблеми престолоспадкоємства та боротьба дворянських угруповань за владу після смерті Петра I.

10. Єлизавета Петрівна на російському престолі: прихід до влади, політичне оточення, внутрішня політика в 40-50-х рр. 18 ст.

11. Культура, наука, освіта в середині 18 ст.

12. Загальна характеристика соціальної структури та економічного розвитку держави в сер. – II пол. 18 ст.

13. Російська держава на початку 60-х років 18 ст. Петро ІІІ та його політика в оцінці істориків.

14. Державний переворот 28 червня 1762 р., прихід до влади Катерини ІІ, її політичне оточення.

15. Передумови, підготовка, реалізація реформ; історичне місце та вплив на подальший розвиток Російської держави.

16. Масовий соціальний рух в середині – др. пол. 18 ст. Пугачовщина.

17. Павло І на російському престолі, його політика, оцінка в історіографії.

18. Міжнародне становище Росії, перспективні цілі її зовнішньої політики в середині – др. пол. 18 ст.

19. Російсько-турецькі війни (1768–74 рр., 1787– 91 рр.): завдання, військово-дипломатична підготовка, хід бойових дій, підсумки.

20. Європейський напрямок зовнішньої політики.

1.6. ЗАВДАННЯ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ЗА КУРСОМ

Змістовий модуль 1. Російська централізована держава (16 – перша пол. 17 ст.)

1. Росія в системі міжнародних зв’язків 15- поч. 16 ст. Перші дипломатичні контакти.

2. Іван ІІІ: політичні погляди і формування ідеології самодержавства.

3. Основні риси розвитку культури Московської держави.

4. Церква в Російській централізованій державі: проблеми землевласності, ідейне протистояння (йосифляни, нестяжателі).

5. Іван Пересвєтов: нові тенденції організації державного управління; ідейне протистояння з А. Курбським.

6. Динаміка соціально-політичної боротьби в Росії на початку 17 ст.

7. Походження та початок політичного ствердження роду Романових. Особливості обрання нової монархічної династії.

8. Зміни у соціальному, економічному, політичному розвитку. Спірні питання соціально-економічного розвитку Росії в середині 17 ст.,

9. Особливості соціально-класової боротьби в сер. - др. пол. 17 ст.: міські повстання, селянська війна під проводом Степана Разіна.

10. Початок стосунків з країнами Далекого Сходу, Центральної та Передньої Азії.

Змістовий модуль 2.

Становлення та розвиток Російської імперії наприкінці 17ст. – 18 ст.

1. Особливості державного устрою Росії на межі 17-18 ст.ст.

2. „Хованщина.” Правління царівни Софії (1682-89 рр.).

3. Особливості приходу до влади Петра І, співправитель Іван V.

4. Основні напрямки зовнішньої політики наприкінці 17 ст.: політичний, дипломатичний аспекти.

5. Особливості державного правління та внутрішньої політики Катерини І, Петра ІІ.

6. Культура, наука, освіта в І половині 18 ст.

7. Соціальна структура, економічний розвиток держави в сер.–II пол. 18 ст.

8. Петро ІІІ та його політика в оцінці істориків.

9. Політичне оточення Катерини ІІ та його роль в розвитку держави.

10. Павло І на російському престолі, його політика, оцінка в історіографії.

11. Культурні процеси та розвиток науки і техніки в др. пол. 18 ст.

12. Етапи приєднання до Росії Азову та Криму.

13. Суспільно-політична та історична думка, особливості еволюції ідеології.

14. Видатні діячі живопису, музики, театру. 16 – 18 ст. ст.

1.7. РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬСЯ СТУДЕНТАМ

Знання студентів оцінюються в ході курсу за наступними напрямками:

1. Тестовий контроль знань.

2. Виконання письмових робіт.

3. Виконання та захист індивідуальних завдань.

4. Робота під час семінарських занять.

5. Самостійна робота з додатковою літературою.

Аудиторна робота	ІНДЗ + Підсумко-ва робота	Всього
І змістовий модуль	ІІ змістовий модуль	(10+10)
Тест	Письмові роботи	Семінари	Тест	Письмові роботи	Семінари
	10 (5+5)	15 + 5 (відвід.)		10 (5+5)	15 + 5 (відвід.)

100-90 – відмінно,

89-75 – добре,

74-60 – задовільно,

59-35 – незадовільне з можливим повторним складанням,

34-1 – незадовільно з обов’язковим повторним курсом

1.8. ІНДЗ: історичне есе ”Роль особи в історії Росії (16-18 ст.ст.)”

1. Василь ІІІ

2. Глинський М. (рід Глинських)

3. Іван IV

4. Іван Пересвєтов

5. Андрій Курбський

6. Діячі Обраної ради

7. Рід Мстиславських

8. Строганови

9. Єрмак

10. Борис Годунов

11. Феофан Грек, Андрій Рубльов

12. Іван Федоров

13. Григорій Отреп’єв

14. Марина Мнишек

15. Лжедмитро II

16. Василь Шуйський (рід Шуйських)

17. Скопін-Шуйський М.В.

18. Іван Болотніков

19. Мінін і Пожарський

20. Прокопій Ляпунов

21. Іван Сусанін

22. Михайло Романов

23. Федір Романов (Філарет)

24. В.Поярков, С.Дежньов, Є.Хабаров

25. Олексій Михайлович

26. Богдан та Юрій Хмельницькі

27. Степан Разін

28. Патріарх Никон

29. Протопоп Аввакум

30. Йосип Волоцький, Нил Сорський

31. М.В. Ломоносов

32. Царівна Софія Олексіївна

33. Сімеон Полоцький

34. Хованський А.І. („хованщина”)

35. Ордин-Нащокін О.Л., Ю.Крижаніч

36. Петро I

37. Олексій Петрович

38. Іван Мазепа

39. Кіндратій Булавін

40. О.Д. Меншиков

41. „Птенцы гнезда Петрова”

42. Лефорт Франц Якович

43. Голіцин В.В. (рід Голіциних)

44. ШереметєвБ.П.(рід Шереметєвих)

45. Марта Скавронська/Катерина І

46. Петро ІІ

47. „Верховники”

48. Ганна Іоаннівна

49. Е.І. Бірон

50. Остерман А.І.

51. Мініх Б.Х.

52. Волинський А.П.

53. Єлизавета Петрівна

54. Брауншвейзька династія

55. Мекленбурзька династія

56. Катерина Велика

57. Голштейн-Готторпська династія

58. Потьомкін Г.О.

59. Брати Розумовські

60. Брати Орлови

61. Воронцови (рід Воронцових)

62. П.О. Румянцев

63. О.В. Суворов

64. Ф.Ф. Ушаков

65. Г.А. Спирідов

66. Де Рібас

67. Де Рішел’є

68. Н.І.Новіков

69. Байєр, Шлецер

70. Катерина Дашкова

71. Микита Панін

72. Омелян Пугачов

73. Павло I

74. В. Берінг, С.П. Крашениніков

75. В.Н. Татіщев, М.М. Щербатов

76. І.П. Ползунов, І.П. Кулібін

77. Радищев О.М.

78. Державін Г.М.

79. БаженовВ.І., Казаков М.Ф.

80. Боровіковський В.Л., Левіцький Б.Г.

81. Волков Ф.В.

82. Фальконе, Мартос І.П., Шубін Ф.І.

ЧАСТИНА ІІ.

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ З КУРСУ „ІСТОРІЯ РОСІЇ”

(16 – 18 ст.ст.)

2.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЇ.

Історія Російської держави нараховує більш одинадцяти сторіч, протягом яких продовжувалася її безупинна еволюція. Тисячоріччя Росії офіційно й урочисто відзначалося в 1862 р., про що свідчить не тільки історична література, але і встановлений у Новгороді Великому пам'ятник. Дату обрано не випадково: початок російської державності традиційно пов'язувався з варягом Рюриком. Походження останнього точно не з'ясовано, але саме з ним пов'язували свій родовід правителі Росії до кінця 16 ст. Проте, незалежно від минулих і теперішніх суперечок і трактувань, держава розвивалась й пройшла різні стадії генезису.

Київська Русь, до складу якої входила значна частина державної території майбутньої Росії, була ранньофеодальною державою. З 30-х років 12 ст. вона стала розпадатися на князівства – самостійні економічні й політичні утворення. Соціальну базу склали бояри, удільні князі, дружина. Період феодальної роздробленості хронологічно охоплює 12-15 століття.

За московських князів Івана ІІІ (1462-1505 рр.) і Василя ІІІ (1505-1530 рр.), формується основна територія Російської централізованої держави, входить у вживання назва “Росія”, титул “государ”, нова державна символіка, зникають поняття „великий” та „удільний” князь. Політичний устрій Російської держави кінця 15 століття характеризувався становленням загальнодержавної системи управління, посиленням централізації (збиранням землі й влади, концентрацією їх обох у великокнязівських руках). До середини 16 ст. сформувалася нова система управління. Росія стала станово-представницькою монархією, еволюція якої приводить до поступового переходу до абсолютизму й перетворення Росії на імперію. Росія на початку 18 століття вступила до періоду абсолютної монархії, однією з характерних рис якої було оформлення бюрократичного державного апарату, який змінив служивий прошарок. З точки зору еволюції цього процесу можна виділити три основних етапи.

Перший етап - служивої бюрократії - був довгостроковим та тривав із середини 16 століття до початку 18 століття. Боярська дума, як і прикази, була установою не бюрократичного типу, але в її складі, як і в системі приказів, формувались майбутні бюрократичні кадри (думні чини, намісники, судді приказів тощо). Для вищих чинів служба надавала право на участь у державному управлінні, представників середньої ланки вона забезпечувала маєтком та грошовим пожалуванням.

Другий етап - дворянської бюрократії - охоплював час із початку 18 століття до 60-х років 18 століття. Період збігається з часом перетворення Російської централізованої держави у абсолютну монархію, велике значення в цьому процесі мали реформи Петра Великого, зокрема, прийняття «Табелі про ранги» (1721 р.), Генерального регламенту (1720 р.) тощо. Удвічі зростає кількість осіб, що зайняті у різноманітних галузях державного управління, ускладнюється ієрархія, але – службова ієрархія; здійснюється перехід до грошової оплати. Але чиновницька служба зберігає колишній становий характер у зв’язку з пануванням принципу обов’язковості служби дворян, при цьому нижня ланка адміністрації, зберегла привілеї відносно до податних прошарків, але була виведена за рамки класу дворян, що оформлюється становим законодавством.

Третій етап - чиновницької бюрократії продовжувався з 60-х років 18 сторіччя до середини 19 сторіччя. Переломна грань формування керівної бюрократії приходиться на 60-70-ті роки 18 сторіччя та пов'язана з законодавством Катерини II: скасовано обов’язковість громадянської та військової служби дворян, із кінця 18 сторіччя державне жалування стає основним засобом існування для чиновників, які не мають земельної власності. Процес, в основному, буде закінчено на початку 19 сторіччя внаслідок адміністративних реформ Олександра I.

Підсумки.

Російська держава за формою правління до 1917 р. була монархією, еволюція якої пройшла такі основні етапи: ранньофеодальний; станово-представницький; абсолютний. Виключення: у період феодальної роздробленості (12-15 ст.) регіонально існувала республіканська форма правління (боярські республіки північного заходу – Новгородська, Псковська ).

Офіційними титулами російських монархів були: до середини 16 ст. – великий князь (київський – 9–12 ст., володимирський – 13–14 ст., московський – кінець 14-сер. 16 ст.); цар (1547 – 1721 рр.); імператор (1721– 1917 рр.). Правлячі династії: Рюриковичі (9–кінець 16 ст.); царі різних династій (початок XVI ст.); Романови (1613 р.– лютий 1917 р.)

За формою державного устрою Росія з часу виникнення державності і до Жовтневої революції 1917 р. була унітарною, але багатонаціональною державою. З 1721 р.– імперія, однак, її внутрішній державний устрій відрізнявся від класичних імперій, національні окраїни знаходилися на положенні напівколоній. За політичним режимом Росія традиційно була антидемократичною державою. У монархічний період – самодержавною з елементами деспотії, у радянський – де-юре – демократичною, де-факто – авторитарною.

2.2. НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ З КУРСУ „ІСТОРІЯ РОСІЇ”

для студентів 3 курсу історичного факультету (16-18 ст.ст.)

РОСІЙСЬКА ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ДЕРЖАВА.

ОРГАНИ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ У ІІ половині XVI ст.

Початок правління Івана ІV (1533-1538 рр.)

Регентство матери Івана ІV, княгині Олени Глинської Боротьба за владу з братами Василя ІІІ – Юрієм Дмитровським та Андрієм Старицьким (обидва страчені).

Реформи: Грошева: введення єдиної загальнодержавної системи рахунків; поява копійки. Уніфікація мер ваги та довжини. Укріплення Москви (побудова стін Китай-міста)

Боярське правління (1538-1547 рр.)

Боротьба за владу боярських угруповань Шуйських (старомосковська знать) та Бельских (нова знать, служиві князі південного заходу)

Самостійне правління: цар та великий князь усій Русі (1547-1583 рр.)

Вінчання Івана ІV на царювання 16.01.1547 р. відповідно до візантійського зразку в Успенському соборі Московського Кремля.

Основні напрямки внутрішньої політики Івана Грізного

	Реформи Обраної Ради (1548\49 – 1560 рр.)
Державного управління	Формування органів державного управління у формі приказів: чолобитного, розрядного, земського, розбійного тощо
Правова	Нова збірка загальнодержавних законів – Судебник 1550 р.
Церковна	Скликання церковних соборів, головний з яких – Стоглавий 1551 р. Посилення дисципліни серед духівництва, уніфікація обрядів Руської православної церкви, канонізація руських святих. Спори про церковну землевласність.
Воєнна	Створювання стрілецького війська (1550 р.). Прийняття „Уложення про службу” (1556 р.). Формування „Обраної (московської) тисячі.”
Податкова	Введення єдиної системи поземельних податків – „велика московська соха.”
Місцевого управління	Обмеження функцій „кормленщиків”, намісників та волостелей на місцях. Передача їхніх обов’язків управління та суду обраним губним та земським старостам. Губа – одиниця територіально-адміністративного розподілу.
Причини падіння Обраної Ради	Обвинувачення Ради у смерті дружини Івана Грізного – Анастасії. Незгоди царя та членів Обраної Ради з питань подальшого розвитку держави. (Листування Андрія Курбського з Іваном Грізним – політична полеміка)
	Опричнина (1565 – 1572 рр.)
Опричнина (на чолі з Іваном Грізним); Земщина (на чолі з Боярською думою)	Введена царським указом від 3.02.1565 р. (від слова опріч – крім чогось). Спеціально виділений царський земельний наділ (міста у центрі – Суздаль, Можайськ, Вязьма, багаті землі Півночі, деякі уїзди на південних кордонах), штат управління та особливе військо (спочатку 1 тисяча, до 1572 р. – 6 тисяч чол.). Особливий спосіб правління, терор по усій державі, посилення централізації, особистої влади царя.
Наслідки опричнини	Політичні: укріплення режиму особистої влади; ліквідування пережитків удільного часу. Соціально-економічні: господарське майоріння держави; посилення державного закріпачення селян.
Оцінка опричнини істориками	Кармазин М.М.: прояви психічних розладів Івана Грізного. Соловйов С.М.: боротьба проти старих родових традицій та ствердження нових, державних порядків. Платонов С.Ф.: антибоярський напрямок. Політичне та економічне протистояння бояр та дворян. Ключевський В.Й.: надцентралізація державної влади. Зимін О.О., Кобрін В.Б.: антиудільний, антиселянський напрямок. Хорошкевич А.Л: засіб придушення непокори в державі внаслідок невдач у Лівонській війні. Панченко А.М., Юрганов А.Л.: репетиція „страшного суду” на землі. Скринніков Р.Г.: спроба ліквідувати економічну могутність боярсько-князівської знати. Протистояння бояр та дворян.

Етапи розвитку приказової системи

Прикази – органи центрального управління, що поєднують адміністративні і судові функції.

1. 15 ст. – розширення функцій палацевих відомств, початок перетворення в органи загальнодержавного управління.

2. Початок 16 ст. – усередині палацевих відомств з’являються самостійні установи, що очолювали дяки, які одержали спеціальне доручення, наказ (“ізби”, “прикази”).

3. Із середини 16 ст. (в наслідок реформ Івана Грізного) – перетворення приказного управління в систему центрального загальнодержавного.

У ході реформ середини 16 ст. у Росії формується станово-представницька монархія– формаправління феодальної держави, при якій влада короля (чи великого князя) суміщалась з наявністю станово-представницьких установ. У більшості країн Європи така форма влади складалася у 13 -14 ст. (у Кастилії – 12 ст., Угорщині, Польщі – 15 ст.) у процесі формування станів і органів станового представництва (парламент в Англії; Генеральні штати у Франції; кортеси в Іспанії; сейми у Польщі, Чехії; риксдаг у Швеції; Земський собор у Росії). У ході подальшого розвитку державний лад в більшості країн еволюціонує в абсолютну монархію. У Росії станово-представницька монархія існувала із середини 16 ст. У ІІ половині 17 ст. вона почала переростати в абсолютну, яка організаційно і законодавчо сформувалась на початку 18 ст.

Органи влади та управління у ІІ половині XVI ст.

ЦАР (з 1547 р.)

ЗЕМСЬКИЙ СОБОР (1549 р. – поч. 80-х рр. 17 ст.)

Представлені: боярство, духовенство, дворянство, купецтво,

державний апарат.

Склад: Боярська Дума, Посвячений собор, обрані від дворян,

обрані від посада, купців тощо.

БОЯРСЬКА ДУМА МИТРОПОЛІТ

(за Івана IV – Обрана ПАТРІАРХ

Рада до 1561 р.) (з 1589 р.)

ПРИКАЗИ (на чолі боярин або дяк. 16–поч.18 ст.)

сер. 16 ст. – близько 20, кінець 17 ст. – 50.

Розрядний, Пушкарський, Збройна палата,

Стрілецький, Посольський, Холопій, Помісний

тощо. (При Івані IV називались ізбами).

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ

Городові прикажчики, губні старости, земські

старости, ізлюблені голови, воєводи.

СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКА МОНАРХІЯ

(сер. 16 – кінець 17 ст.).

Основні напрямки зовнішньої політики Івана Грізного.

Південний	Західний	Східний
Тривала боротьба із Кримським ханством	Спроба Росії ствердиться у Прибалтиці	Ліквідування татарських ханств, приєднання нових земель
1559 р. – невдалий похід руського війська на Крим	Лівонська війна (1553 – 1583 рр.). Розпад Лівонського ордена, виникнення Речи Посполитої, виступ проти Росії коаліції європейських держав – Данії, Швеції, Речи Посполитої (1569 р.).	1552 р. – приєднання Казанського ханства, 1556 р. – Астраханського Перехід під владу Росії усього середнього та нижнього Поволжя.
1571, 1572 рр. – набіги кримського хана на Москву	Поразка Росії у війні: 1582 р. – перемир’я у Ям-Запольському, Росія віддала Польще усю Лівонію та Полоцьк; 1583 р. – мир зі Швецією у Плюсе, Росія віддала міста Ям, Копор’є, Нарву, Івангород.	1582 р. – початок походу Єрмака до Сибіру, початок освоєння східної частини цих земель.

Етнотериторіальне розширення Росії у ІІ половині 16 ст.

За часів Івана Грозного (1533-84 рр.) територія Росії суттєво розширилася за рахунок приєднання земель Казанського й Астраханського ханств, що утворилися після розпаду Золотої Орди. Вони тримали у своїх руках Волзький торгівельний шлях, родючі землі і численні народи Поволжя (марійців, мордву, чувашів). Підкорити ці землі мирним шляхом, посадивши там своїх ставлеників, Росії не удалося. У 1552 р. 150-тисячне військо Івана Грозного осадило Казань. У ході боротьби був узятий у полон хан цих земель Ядигір-Магмет. Землі підкорялися до Москви. Через чотири роки, у 1556 році, у результаті вдалого військового походу було ліквідовано Астраханське ханство, його землі також увійшли до складу Російської держави. У 1557 році Чувашія, велика частина Башкирії, Ногайська Орда добровільно ввійшли до складу Росії. Таким чином, нові родючі землі і Волзький торгівельний шлях увійшли до складу Росії, що створило передумови для поширення зв’язків з народами Північного Кавказу, Середньої Азії і для просування в Сибір. У 1581 р. загін козаків під командуванням Єрмака проникнув на територію Сибірського ханства, у 1582 р. розбив військо хана Кучума і взяв його столицю. У 16 ст. також почалося освоєння земель Дикого поля – історичної області, розташованої в степовій смузі між Доном, верхів’ями Оки і лівими притоками рік Десна і Дніпро.

Місництво.

Місництво – система феодальної ієрархії в Російській державі 15-16 ст., що регулювала службові відносини між членами служивих родин на військовій і адміністративній службі, при дворі. Більш коротке визначення, що передає суть цього поняття, може бути сформульоване так: місництво – це службова відповідність родів. Вивчаючи служивий стан, історики визначили, що місце в ієрархії залежало від «отечества» чи отечеської честі, що складалася з двох елементів: походження і службової кар’єри самої людини та її предків. При цьому можна помітити, що місце на місницьких сходах визначалося не абстрактною знатністю, а службою предків великим князям. Той, хто „від’їхав” від князя, утрачав честь і родовитість, тому бояри і слуги вільні служили, як правило, спадково, передаючи в спадщину статус роду, його місце в ієрархії.

Характерною рисою було те, що місництво, як соціально-політична традиція, визначало не конкретну посаду, а взаємні відносини служивих людей. Його соціальне значення полягало в тому, що придбаний статус передавався в спадщину. Місництво, як система службових відносин, було засноване на тому, що взаємне співвідношення родів з покоління в покоління повинне було залишатися в тому самому положенні. Як правило, воно ґрунтувалося не на правовій нормі, а на випадку, який набував значення норми. У 15–16 ст. місництво стосувалося вузького кола вищої аристократії, у 17 ст. воно охоплює більш широкі шари феодалів, перетворюючи місницькі суперечки в нерозв’язні конфлікти. Однак, місницький розпорядок мав і позитивні сторони. З одного боку, він обмежував князівське свавілля при призначенні на важливі державні посади, з іншого боку - дисциплінував дружинників, бояр, тому, що за провину одного відповідав весь рід (той, хто надійшов на службу, давав клятву за себе і за своїх дітей).Місництво було ліквідовано рішенням Земського собору 12 січня1682 р. Цей важливий політичний акт був прийнятий за пропозицією князя Василя Голіцина, якого підтримав патріарх Іоаким. Була використана вже відома формула «службі бути без місць». Місництво, як своєрідна система станових відносин, супроводжувалося появою чинів та звань, котрі були формою соціального етикету в Російської централізованої державі.

Класифікація служивих чинів

ЧИНИ СЛУЖИВІ

ПО ОТЕЧЕСТВУ ПО ПРИБОРУ

Дата добавления: 2015-05-22