Микола II

ОЛЕКСАНДР III

ОЛЕКСАНДР II

ОЛЕКСАНДР I МИКОЛА I

1613-45

МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ

Марія Милославська ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ Наталя Наришкіна

1645-76

ФЕДІР ІВАН V СОФІЯ Євдокія Лопухіна ПЕТРО I КАТЕРИНА I

1676-82 1682-96 1682-89 1682-1725 1725-27

ГАННА ІВАНІВНА Катерина Олексій Ганна ЄЛИЗАВЕТА

1730-1740 1741-61

ГАННА ЛЕОПОЛЬДІВНА ПЕТРО II ПЕТРО III КАТЕРИНА II

1740-41 1727-30 1761-62 1762-96

ІВАН VI АНТОНОВИЧ ПАВЛО

1740-41 1796-1801

1801-25 1825-55

1855-81

1881-94

1894-1917

У таблиці вказані роки правління, виділені царі, з 1721 року імператори Російської держави.

РОСІЯ В СЕРЕДИНІ – ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 17 століття.

Михайло Романов правил до 1645 р., умираючі він передав російський престол в спадщину своєму сину – Олексію Михайловичу (1645-1676 рр.). Його правління традиційно характеризується з позитивної сторони, хоча у цей час було багато народних повстань, а 17 ст. взагалі отримало назву „бунтівного.”

Соціально-економічний розвиток характеризувався початком „нового періоду” у російський історії, головними проявами якого були формування всеросійського внутрішнього ринку, розвиток спеціалізацій окремих територій та ріст торгового обороту, поява мануфактур. Частина істориків вважає, що з цього часу починається генезис капіталізму в Росії, який мав дуже серйозні відміни та особливості у порівнянні із європейськими країнами.

У 1649 р. на Земському соборі прийнято Соборне Уложення – кодекс російського феодального права. Для його розробки була складена спеціальна комісія на чолі із боярином М.І. Одоєвським. Значну роль відіграли чолобитні служилих та торгових людей. Соборне Уложення було розділено на глави (25) та статті (967), видано тиражем 1200 примірників. В Уложенні закріплена соціальна структура суспільства, регламентовані права та обов’язки усіх прошарків, остаточно оформлено кріпацтво, введений новий порядок суду та карного права, регламентуються порядок несення воєнної служби, виїзд до інших держав, митна політика тощо.

Політичний розвиток Росії середини – другій половини 17 століття Характеризується еволюцією державного строю від станово-представницької монархії до абсолютизму. Зменшується роль Земських соборів, які при перших Романових в основному вирішували питання війни та миру. Останній Земський Собор повного скликання пройшов у 1653 р. й прийняв рішення о приєднанні України к Росії. У 1660-1680 рр. – угасання земської діяльності, збиралися боярські комісії з різних питань, які зараховувалися Земськими Соборами. Закінчення діяльності Земських Соборів фактично означало початок переходу до абсолютизму.

У системі органів державної влади та управління значну роль грала Боярська дума, однак, із середини 17 ст. її вплив падає, формується Ближня дума із довірених осіб царя. Високого розвитку досягає приказна система (див. таблицю). Прикази мали надзоряні функції за діяльністю вищих державних установ та осіб.

Основою адміністративно-територіального розподілу був повіт. Система місцевого управління була побудована не на принципах обраних органів, на влади воєвод та земських і губних старост, діяльність яких контролювалася із центру. Система управління будувалася за становим принципом. Станової розподіл у 17 ст. був досить складним і передавався у спадщину.

Приказна система Росії у XVII ст.

Приказна система

Постійні прикази Тимчасові

Загальнодержавні Обласні Палацові Патріарші

Посольський розряд Сибірський Великого Патріарший Таємний

палацу казенний

Помісний Казанського Казенний Патріарший Розрахунковий

палацу Палацевий

Великий прихід Малоро- Конюший Монастирсь-

сийський кий

Велика казна Смоленсь- Сокольни-

кого кня- чий

Стрілецький зівства Царська

майстерни-

Іноземний ча палата

Рейтарський Цариціна

майстерни-

Збройна палата ча палата

Пушкарський

Церковний розкол у Росії

Значним явищем середини 17 ст. стала церковна реформа патріарха Никона (в миру Микита Мінов), яка призвела до розколу Руської православної церкви. Реформи Никона, які були підтримані царем та почалися у 1650 р., включали до себе правку богослужебних книг за грецьким зразком, зміни обрядів Руської православної церкви. Нововведення Никона головним чином стосувалися обрядів і не торкались догматів церкви та основ православного віроучення. Однак, значна частина віруючих та духовенства їх не прийняла. Ревні тели деревних порядків звали Никона антихристом. Реформи привели до загострення протиріч, існуючих у церковний середі із 40-х років 17 ст., наслідком яких стало не признання реформ та поява старообрядництва. Тобто, відбувся розкол Руської православної церкви на офіційну та старообрядницьку (протопоп Авакум).

Церковні проблеми на цьому не скінчилися. У 1658 р. патріарх Никон пішов на конфлікт із державною владою та царем. Він претендував на вищу світську владу нарівні із царем, питався добитися свого шляхом відмови від патріаршества. Церковний Собор 1666-1667 р. за участю представників грецької православної церкви осудив Никона, лишив його сану, вислав до Ферапонтова монастиря під Вологду. Його реформи були збережені, зберігся і розкол церкви.

Географічні відкриття у середині – ІІ половині 17 ст.

Особливістю етнотериторіального розширення Росії у 17 ст. був мирний характер, господарська колонізація. Видатну роль у цьому процесі зіграли російські дослідники Північного Сходу. Перелічимо відомі географічні відкриття, що стали основою колонізації Сибіру (корінні народи евенки, якути, буряти, чукчі, ітельмени; основні заняття: рибна ловля, полювання, скотарство; панування родоплемінних відносин).

1643-46 рр. – Василь Поярков на чолі загону козаків пройшов з Якутська по рікам Лена, Алдан, вийшов по р. Амур в Охотське море та повернувся до Якутська.

1648 р. – Семен Дежньов пройшов по р. Колима і вийшов у Північний Льодовитий океан, відкрив протоку між Аляскою і Чукоткою.

1649-53 р. – Єрофій Хабаров дійшов з Якутська до р. Амур, пройшов по ній, склав карту, підкоривши Російській короні землі і народи, що їх населяють.

1696-1697 рр. – Володимир Атласов здійснив експедицію на Камчатку, яка потім була приєднана до Росії.

У наслідок цих відкриттів у першій половині 17ст. у Сибіру створюються остроги – руські укріплені поселення, які водночас були одиницею адміністративно-територіального розподілу: Єнісейський (1618 р.), Красноярський (1628 р.), Ілімський (1630 р.), Братський (1631 р.), Якутський (1632 р.), Іркутський (1652 р.), Селенгінський (1665 р.). У 1637 р. був утворений Сибірський приказ, Сибір поділена на 19 повітів, якими управляли воєводи, прислані з Москви.

Росія вийшла до берегів Тихого океану. На світовій арені складалася нова геополітична обстановка. У 1689 р. був підписаний Нерчинський трактат – перший мирний договір з Китаєм, що установив кордони.

Таким чином, кордони Росії наприкінці 17 століття простиралися від Дніпра до Тихого океану, від Білого моря до кримських володінь, Північного Кавказу і казахських степів. Незважаючи на значне розширення територій і ріст військово-політичної могутності, Росія до кінця 17 століття не мала виходів до морів за винятком замерзаючого Білого моря, на березі якого здавна знаходилася морська гавань в Архангельську. Подальший економічний розвиток, зміцнення міжнародних зв’язків і ріст військово-політичного авторитету Росії були неможливі без рішучої зміни геополітичної обстановки. Визначається два основних напрямки: на північному заході боротьба зі Швецією за Балтику; на півдні боротьба з Туреччиною та її васалом Кримським ханством за Азов і Чорноморське узбережжя.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ 18 ст.

Передумови реформ Петра І

Відставання Росії у соціально-економічному розвитку, політичному, культурному та воєнному відношенні від європейських країн

Усвідомлення необхідності реформ відповідно до європейського прикладу. Особиста активність Петра І, орієнтація на перетворення та зміни.

Попередній розвиток Російської держави, спроби реформування у другій половині 17 ст.

Еволюція станово-представницької монархії у абсолютну протягом другої половини 17 ст.

Закордонна подорож Петра І, знайомство із європейським досвідом (велике посольство 1697-98 рр.)

У результаті реформ початку 18 ст. сформувалася складна система державного управління. Для її функціонування була необхідна спеціальна група осіб, які підпорядковувалися тільки верховної владі і залежала від неї в службовому становищі і майновому забезпеченні. Петро I робить ставку на дворянство, якому, як і під час свого виникнення, треба було взяти на себе виконання адміністративно-фінансових і військових обов ’ язків, але вже на якісно новому рівні. Еволюція дворянства цього періоду забезпечувалася свідомою діяльністю державної влади, що відбилося в появі спеціального дворянського законодавства. Два законодавчих акти петровського періоду мали вирішальне значення – указ про єдиноспадкування 1714 р. та Табель про ранги 1722 р. Перший фактично зрівнював у правах маєток і вотчину, другий – надавав право придбання статусу потомственого дворянина по вислузі (по військовій службі з XIV класу, по цивільній – з VIII. Ні носії родових титулів, ні великі поміщики-землевласники в „Табель про ранги” не потрапили. Родова аристократія опинилася поза головною службовою ієрархією і щоб потрапити в неї повинна була надходитись на службу державі. Петровське законодавство вело до появи безземельного дворянства, що було зовсім новим явищем. З моменту свого становлення дворянин був “служивим землевласником”. Протягом усього 18 ст. відбувається зближення землевласницьких прав вотчинників і поміщиків: перші стали зобов ’ язані державі службою, другі – юридично закріпили право розпорядження землею.

Дворянство мало істотні переваги перед іншими верствами, але на початку 18 ст. цей прошарок жив за суворим розпорядком. Він мав один всепоглинаючий обов'язок – служити державі. У 60-80 роки 18 ст. при Катерині II завершився процес корпоративного оформлення дворянства і його перетворення в привілейований пануючий прошарок. Таким чином, спочатку, дворяни були представниками неаристократичних родів, тобто в генеалогічному плані не належали до князівських династій. У 18 ст. йшов процес корпоративного оформлення дворянства і злиття двох форм землеволодіння, тоді терміном „дворяни” стали позначати як потомствених, так і жалуваних князів, а також дворян “по вислузі”.

«Табель про ранги»: класи і чини, що дають право на дворянство

Рік	Клас і відповідний по військовій службі	йому чин по цивільній службі
	XIV клас, I обер-офіцерський чин (фендрик, мічман, флігель-ад’ютант) – потомствене дворянство	VIII клас, колезький асесор потомствене дворянство
	VIII клас, I штаб-офіцерський чин (майор, військовий старшина) – потомствене дворянство; до VIII класу – особисте дворянство	V клас, статський радник; VI-IX клас– особисте дворянство; X-XIV класи – особисте почесне громадянство
	VI клас, останній штаб- офіцерський чин – потомствене дворянство; VII-XIV клас – особисте дворянство	IV клас, дійсний статський радник, обер-прокурор, герольд- мейстер; з V класу – особисте дворянство

Форма почесного звертання (відповідно до «Табелі про ранги»)

I-II класи Ваше високопревосходительство

III-IV класи Ваше превосходительство

V клас Ваше високородіє

VI-VIII класи Ваше високоблагородіє

IX-XIV класи Ваше благородіє

Воєнні реформи Петра І

Введення рекрутства для селян як головного принципу комплектування війська. Формування регулярної армії (існувало в Росії з 1705 р. до 1874 р.)

Початок підготовки офіцерських кадрів, відкрити спеціальні школи: математичних та навігаційних наук (1701 р.); артилерійська (1701 р.), медична (1707 р.), інженерна (1712 р.)

Складання нових воїнських та морських статутів. Введення нової єдиної форми, командування, орденів та медалей, знаків воїнської відмінності

Переозброєння армії, поява нових рушниць зі штиком, мортир, гранат

Побудова регулярного воєнно-морського флоту (травень 1696 р., Воронеж). До 1702 р. побудовано 28 кораблів, 23 галери.

Абсолютна монархія першої чверті ХVІIІ ст.

ІМПЕРАТОР (з 1721 р.)

Дата добавления: 2015-05-22