Обрання на царство Михайла Романова

1613-145

Традиційна трактова походження роду Романових

ГЛАНД КАМБИЛА ДИВОНОВИЧ

(у водохрещенні – Іван, перейшов «із прус» у 13 ст.)

АНДРІЙ ІВАНОВИЧ КОБИЛА

СЕМЕН ОЛЕКСАНДР ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ ВАСИЛЬ ГАВРИЛО

ЖЕРЕБЕЦЬ ЯЛИНКА КІШКА ИВАНТАЙ ГАВША

ІВАН ФЕДОРОВИЧ КОШКИН

ЗАХАРІЙ ІВАНОВИЧ КОШКИН-ЗАХАРЬЕВ

ЮРІЙ ЗАХАРІЙОВИЧ ЗАХАР'ЇН-ЮР'ЄВ

ГРИГОРІЙ ЮРІЙОВИЧ РОМАН ЮРІЙОВИЧ МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ

ЗАХАР'ЇН-ЮР'ЄВ ЮР ’ ЄВ-РОМАНОВ ЗАХАРЬИН-ЮРЬИН

(помер 1567 р.) (помер 1543 р.)

АНАСТАСІЯ РОМАНІВНА МИКИТА РОМАНОВИЧ ДАНИЛО РОМАНОВИЧ

РОМАНОВА (1 дружина Івана IV) РОМАНОВ (помер 1585) РОМАНОВ

Ксенія Іванівна ФЕДІР НИКИТИЧ РОМАНОВ

(народ. між 1554-1560, помер 1663 р. в чернецтві Філарет)

МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ РОМАНОВ

(р. 1596, помер 1645 р., з 1613 р. – цар)

1. Марія Володимирівна Довгорука (померла 1625 р.)

2. Євдокія Лук'янівна Стрешнєва (померла 1645 р.)

Родоначальником гілки Романових був третій син Романа Юрійовича Захар’їна – Микита Романович (пом. 1586 р.), рідний брат цариці Настасії. Його нащадки вже іменувалися Романови. Микита Романович – московський боярин з 1562 року, активний учасник Лівонської війни і дипломатичних переговорів, після смерті Івана IV очолював регентську раду (до кінця 1584 р.). Він – один з деяких московських бояр 16 ст., що залишили по собі добру пам'ять у народі: ім'я зберегла народна билина, що зображує його добродушним посередником між народом і грізним царем Іваном. З 6 синів Микити Романовича особливо видавався старший – Федір Микитич (майбутній патріарх Філарет, негласний співправитель першого російського царя роду Романових) і Іван Микитич, що входив до складу Семибоярщини.

Популярність Романових, придбана їхніми особистими якостями, підсилилася від гонінь, яким вони піддалися з боку Бориса Годунова, який бачив в них потенційних суперників у боротьбі за царський престол.

У жовтні 1612 р., після звільнення Москви від поляків, було створено Тимчасовий уряд і оголошено про вибори в Земський собор, скликання якого планувався на початок 1613 року. На порядку денному було одне, але вкрай наболіле питання – обрання нової династії. У числі знатних кандидатів на престол (князів В.В. Голіцина, Д.М. Пожарського, Д.Т. Трубецького, Д.М. Воротинського, польського королевича Владислава, шведського принца Карла-Филипа, „воренка” Івашки, сина Лжедмитра ІІ та Марини Мнішек) був і 16-літній Михайло Романов з давнього боярського, але нетитулованого роду. З іноземних королівських дворів одноголосно вирішили не вибирати, а з приводу вітчизняних кандидатів єдності не було.

Сам по собі Михайло Романов мав мало шансів на перемогу, але на його кандидатурі зійшлися інтереси дворянства і козацтва, що відігравало значну роль у період Смути. Бояри сподівалися на його недосвідченість і припускали зберегти свої політичні позиції, що зміцнилися за роки Семибоярщини. На руку було і політичне минуле роду Романових. Хотіли вибрати не найздібнішого, а найзручнішого. Серед народу велася агітація на користь Михайла, що також зіграло не останню роль у його твердженні на престолі. Остаточне рішення було прийнято 21 лютого 1613 року. Михайло був обраний Собором, затверджений «усією землею». Справу вирішила записка невідомого отамана, що заявив: Михайло Романов стоїть ближче усіх по спорідненню до колишньої династії і може вважатися «природним» російським царем. У такий спосіб було відновлено самодержавство легітимного характеру (по праву народження). Були втрачені можливості альтернативного політичного розвитку Росії, тобто виборності (а значить і змінюваності) монархів.

За спиною Михайла протягом 14 років стояв його батько – Федір Микитич, більше відомий під ім’ям Філарета, із 1619 р патріарх російської церкви. Випадок унікальний не тільки в російській історії: син займає вищу державну посаду, батько – вищий церковний. Навряд чи це випадковий збіг. На думку про роль роду Романових у період Смути наводять деякі цікаві факти. Наприклад, відомо, що Григорій Отреп’єв, що з’явився на російському престолі під ім’ям Лжедмитра I, до заслання до монастиря був холопом Романових, і він же повернув Філарета із заслання, звів у сан митрополита. Лжедмитро II, у Тушинській ставці якого знаходився Філарет, зробив його Патріархом. Але як би там ні було, на початку 17 ст. у Росії затвердилася нова династія, разом з якою держава функціонувала більш трьохсот років, переживаючи зльоти і падіння.

РОМАНОВИ НА РОСІЙСЬКОМУ ПРЕСТОЛІ 17 ст. – поч. 20 ст.

Дата добавления: 2015-05-22