Тема 1

План

План

План

План

План

1. Національний варіант Ренесансу і Реформації в українській культурі. Українські гуманісти епохи Відродження.

2. Братства як осередки національно-релігійного та культурно-освітнього життя. Культурно-освітні центри.

3. Виникнення українського друкарства. Пересопницьке Євангеліє.

4. Полемічна література.

5. Архітектура та образотворче мистецтво.

6. Феномен козацької культури.

Словник

Ренесанс, реформація, гуманізм, гуманісти, братство, колегія, полемічна література

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 150 – 214.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 158 – 180.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 146 – 162. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – С. 28 – 45. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 57 – 103.

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання слід розпочати з розкриття змісту понять «Ренесанс», «Реформація», «гуманізм». Варто вказати на те, що в різних народів ці явища проявились нерівномірно і мали свої відмінності. Українська культура XVI – першої половини XVIIст. також переживала етап свого Відродження. Характерними його ознаками були поширення ідей гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Проникнення і розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні пов’язані з діяльністю цілої плеяди вчених, філософів, культурних діячів, митців, людей європейської освіти, блискуче ерудованих, з широким колом інтересів: Ю.Дрогобич, Павло Русин з Кросно, С.Оріховський та ін.

Вивчаючи друге питання, необхідно наголосити на тому, що братства у багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії у Західній Європі. Особливий внесок вони здійснили у розвиток освіти. Братські школи сприяли демократизації освіти, оскільки вони були загальнодоступними. У кінці XVI ст. в Україні виникає новий тип школи – греко-іслов’яно-латинська, у якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувались з досягненнями європейської школи і науки того часу. Першою навчальною установою такого типу стала Острозька греко-слов’яно-латинська колегія, заснована близько 1576 р. князем К.Острозьким. Це був справжній культурно освітній центр де разом з колегією діяли літературно-науковийй гурток, бібліотека та друкарня.

Готуючись до третього питання, слід зазначити, що точна дата початку книгодрукування на українських землях невідома. Існують обґрунтовані гіпотези щодо існуання книгодрукування в Україні до І.Федорова. Справжньою культурною подією того часу стала поява рукописного перегляду Святого Писання з болгарської мови на тогочасну українську – Пересопницьке Євангеліє (1556-1561). Ця пам’ятна знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

Розглядаючи четверте питання, потрібно нагадати про складну конфесійну ситуацію в Україні кінця XVI ст – поч. XVII ст. Полеміка між католиками та православними досягла своєї кульмінації у період підготовки і укладення Брестської унії 1569 р. полемічна література стала оригінальним явищем української культури, що вплинула на подальший розвиток красного письменства та філософської думки.

Розкриваючи п’яте питання, слід підкреслити, що архітектура XVI – XVII ст. будувалась переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського, готичного та ренесансу. Пам’ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди та культові. З другої половини XVI ст. церковне і світське будівництво зазнає впливів ренесансного стилю, який був дуже поширений у Львові. Високого рівня розвитку в Україні досягли як релігійні (ікони, фрески), так і світський живопис.

Останнє питання передбачає короткий розгляд феномена українського козацтва як осередку ствердження ідей демократичності і побратимства, захисту волі і православної віри. Козацтво створило багатогранну, самобутню культуру, мало великий вплив на духовні процеси української культури.

Практичне заняття 5. Феномен українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Ідейні та естетичні засади культури бароко. Своєрідність формування українського Бароко.

1. Розвиток освіти і науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

2. Література, усна народна творчість, музика і театр епохи бароко. Творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

3. Бароко в архітектурі і живописі України. Школи іконопису. Український портретний живопис.

4. Своєрідність українського бароко в загальноєвропейському контексті.

Словник

Бароко, козацьке бароко, теоцентризм, партесний спів, шкільна драма, вертеп, інтермедія, інтерлюдія

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 214 – 270.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 180 – 204.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 162 – 182. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Алексієвець Л. М., Алексієвець М. М., Шама О. І. Історія світової культури: навч. посіб. для студ. ВНЗ. — Ч. 2: Від бароко до сучасності. – К.: Підручники і посібники, 2008. – 653с.

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 134 – 162.

Українське бароко та європейський контекст: Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика / АН УРСР; Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського; Польська академія наук. Інститут мистецтва / О.К. Федорук (відп.ред.редкол.). — К.: Наукова думка, 1991. — 256 с.

Методичні рекомендації

Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу на те, чим було бароко – одним з напрямів у мистецтві чи культурно-історичною епохою. Більшість сучасних дослідників вважають бароко новою епохою європейської культури, що прийшла після кризи Відродження. Бароко охопило всі сфери духовного життя суспільства. Серед країн православно-слов’янського регіону Бароко найраніше почало розвиватися і набуло найвищого розвитку саме в Україні, де воно проіснувало близько двохсот років і знаменувало розквіт культури, передусім літератури, архітектури, освіти. До цього призвели такі чинники: 1) саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до врівноваження різних начал, людській душі; 2) в цей час в Україні було відроджено державність, що всіляко сприяло розвиткові культури, особливо за часів Мазепи.

Розглядаючи друге питання, слід наголосити, що розвиток культури цього часу спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти, що досягла в Гетьманщині високого рівня. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним центром України майже упродовж двох стріч була Києво-Могилянська академія.

Розгляд третього питання дає ширший матеріал для аналізу проявів бароко духовній культурі. Література цього періоду відрізняється багатством тематики і жанрів. Найвищого розквіту сягнула барокова поезія (полемічні, морально-дидактичні, філософські, сатирично-гумористичні вірші, панегірики, епіграми). Основним осередком барокової поезії стала Києво-Могилянська академія. На 70-ті рр. ХVІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає розквіт шкільної драми. Значної популярності набули інтермедії – короткі одноактні вистави, що виконувались між частинами шкільної драми. Динамічна і драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів. Провідним жанром став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Музичною столицею Лівобережжя і місцем підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів – гетьманська резиденція ХVІІІ ст. Тут у 1738 р. було створено спеціальну музичну школу, яка підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньовідомі композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель.

Розглядаючи четверте питання, потрібно відзначити, що архітектура цього періоду розвивалась на ґрунті вітчизняної традиції та увібрала в себе барокові риси. Стиль бароко з характерним для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією і багатством форм, гармонійністю і пишністю, декоративними можливостями якнайкраще відповідав піднесенню національної свідомості. Українську архітектуру цієї доби називають козацьким бароко, що підкреслює своєрідність її мистецьких форм і національний колорит. Великим меценатом українського мистецтва, зокрема барокової архітектури був І. Мазепа.

Наприкінці ХVІІ ст. бароко поширюється і в образотворче мистецтво, де помітне місце займає іконопис, гравіювання, світський живопис. Світський портрет представлений у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст відповідно до типів соціального поділу суспільства (міщанство, духовенство, шляхта, козацтво).

Вивчаючи останнє питання, слід шляхом зіставлення вказати на особливості українського бароко порівняно з європейським. Глибинна специфіка українського бароко полягає у його прямій і безпосередній пов’язаності із середньовічною культурою Київської Русі. Про це свідчить перевага духовних тем і мотивів у бароковій культурі, та й творцями його були переважно духовні особи. Іншою особливістю українського бароко було те, що притаманна бароко трагічність світосприйняття витісняється на задній план, а провідне місце займає героїко-романтична проблема та життєствердне сприйняття дійсності.

Практичне заняття 6. Дискурс просвітництва та романтизму в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.)

1. Суспільно-політичні, духовно-ідеологічні процеси в Україні наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст.

2. Особливості українського літературного процесу. Розвиток театрального і музичного мистецтва. Образотворче мистецтво.

3. Національні культурні організації і рухи українців в умовах реакційної урядової політики. Культурні аспекти діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

4. Процес становлення національної свідомості. Журнал «Основа».

Словник

Національно-культурне відродження, романтизм, історіографія, народна творчість, нова українська література, нова літературна мова, народництво.

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 273 – 327.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 205–228.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 182 – 205. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 162 – 186.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, слід наголосити на тому, що характерною особливістю української культури було те, що вона розвивалась в умовах колоніальних утисків Російської та Австро-Угорської імперій, куди входили українські землі. На цьому тлі розпочинається новий етап національно-культурного відродження, зародки якого простежуються в останній чверті ХVІІІ ст. у середовищі українського дворянства, у якого пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. Посилення уваги до рідної мови сприяло її піднесенню, спростувало усталений погляд на українську мову як на діалект російської.

Готуючись до другого питання, слід урахувати, що вирішальним показником життєвості української мови стала якість і різноманітність літератури, що створювалась нею. Національне відродження в літературі пов’язане з творчістю І. Котляревського, автором поеми «Енеїда» – першого твору нової української літератури, написаного живою розмовною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г. Квітка-Основ’яненко. Українські поети-романтики зуміли утвердити в літературі живу українську мову, збагативши літературу новими жанрами – баладою, історичною поемою, драмою. Головним рушієм національного відродження стало те, що ідеї духовного і національного пробудження були закладені українською інтелігенцією наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. і знайшли найяскравіше втілення та продовження у спадщині та діяльності Т. Шевченка.

Важливу роль у національно-культурному відродженні відіграв професійний театр, який виник у Харкові, а потім у Полтаві. Становлення українського театру пов’язане з творчістю Г. Квітки-Основ’яненка та І. Котляревського, які були організаторами театрального життя, драматургами, а також режисерами та акторами.

На першу половину ХІХ ст. припадає й становлення національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень «Українські мелодії» М. Маркевича (1831), «Голоси українських пісень», зібрані й видані М. Максимовичем (1834). У першій половині ХІХ ст. в українському живописі розвиваються портретний, батальний, пейзажний та побутовий жанри. Вагомий внесок у розвиток живопису зробив Т. Шевченко та його учні Л. Жемчужников, К. Трутовський.

Вивчення третього питання слід почати з характеристики революційних рухів, що охопили багато європейських країн. Революційні події знайшли відгук і на українських землях. Центром визвольного антикріпосницького руху став Київ, де постало Кирило-Мефодіївське братство – нелегальна політична організація, провідним діячами якої були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Братство поставило за мету перебудову тогочасних суспільних відносин на засадах християнства, виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти та здобуття Україною суверенітету в рамках слов’янської консолідації. Проіснувавши близько року, 1847 року братство боло розгромлене, а його члени заарештовані і засуджені.

Четверте питання тісно пов’язане з попереднім, оскільки після тривалої перерви колишні учасники Кирило-Мефодіївського братства змогли відновити пропаганду своїх ідей наприкінці 50-х – на поч.. 60-х рр. ХХ ст. Саме в цей час виникла народницька ідеологія. Величезне значення для розвитку української культури мала поява періодичних видань. У 1861 р. за редакцією В. Білозерського у Петербурзі почав виходити перший українськоий суспільно-політичнийо, літературно-мистецький та науково-літературний журнал «Основа», активними авторами якого стали П. Куліш, М. Костомаров, Т.Шевченко та ін.. Журнал спонукав до праці на народній ниві за складних умов політичних переслідувань усього українського.

Практичне заняття 7. Культура України другої половина ХІХ – початку ХХ ст.

1. Українська культура в контексті суспільно-історичних реалій кінця ХІХ – поч. ХХ століття.

2. Розвиток освіти та науки в Україні у другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. Діяльність Наукового товариства ім.. Т.Шевченка. Культурно-просвітницька діяльність громад. Виникнення «Просвіти».

3. Розвиток музично-драматичного мистецтва. М. Лисенко – засновник української класичної музики.

4. Література і театральне мистецтво. Театр корифеїв.

5. Формування національного стилю в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Словник

Валуєвський циркуляр, Емський указ, громади, «Просвіти», Головна Руська Рада, «філософія серця», реалізм, позитивізм, соціалізм.

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 330 – 361.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 205 – 228.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 162 – 211. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 182 – 205.

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання доцільно розпочати з тих умов, у яких розвивалась тогочасна українська культура. Суперечливий характер суспільних змін у Російській імперії. Скасування кріпацтва 1861 р., реформи в багатьох галузях суспільного життя. В Україні утворюються громади – товариства української інтелігенції, завданням яких було поширення освіти серед народу. Водночас будь-які спроби національної активності жорстоко придушувались. Саме в цей час було введено сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва, відповідно до якого уряд заборонив друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою.

У 70-х рр. ХІХ ст. відбулось відродження громадянського руху на Україні, що свідчить про нове піднесення національно-визвольної боротьби.

Розгляд другого питання неможливий без усвідомлення того факту, що освіта на Наддніпрянській Україні розвивалася у межах загальнодержавної російської політики. Значно розширюється мережа навчальних закладів, але вони могли охопити навчання лише незначної кількості населення. До того ж заклади освіти були важливим засобом русифікації та денаціоналізації українського народу. Інша ситуація була на західноукраїнських землях, де центром культури залишався Львів. У 1849 р. у Львівському університеті було вперше засновано кафедру української мови, яку очолив Я. Головацький.

Друга половина ХІХ ст. була часом активного розвитку науки в Україні, чому сприяли численні наукові школи. Особливе значення для розвитку української культури та відродження української нації мали тогочасні дослідження в галузі українознавства: у сфері історії та етнографії плідно працювали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко, Д. Багалій та ін. Ф. Вовк; фольклористику розвивали П. Чубинський, М. Сумцов та ін. Важливим чинником розвитку української культури стали мовознавчі праці О. Потебні, П. Житецького, А. Кримського. Значну роль у розвитку національної свідомості відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване 1892 р. у Львові. Пізніше «Просвіти» виникли й у Східній Україні. У 1892 р. у Львові було створено наукове товариство ім. Тараса Шевченка (НТШ), яке мало за мету обєднати наукові сили на усіх українських землях. Згодом воно стало відігравати роль Української академії наук. Понад 15 років НТШ очолював М. Грушевський – видатна постать в українській духовній культурі, що є автором понад двох тисяч наукових праць, серед яких 11-томна «Історія України-Руси» та 5-томна «Історія української літератури».

Вивчаючи третє питання, слід зазначити, що музика цієї доби була пронизана ідеєю національного відродження. Одночасно з народною і церковною складалась світська професійна музична культура. Була створена перша за змістом українська національна опера «Запорожець за Дунаєм» (1862), музику до якої написав С. Гулак-Артемовський – небіж письменника П. Гулака-Артемовського. Цілу епоху у музичному житті України становить творчість Миколи Лисенка – великого українського композитора, що став основоположником української класичної музики. Широко відомими стали його опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба». Відомими композиторами були М. Аркас, П. Сокольський, М, Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць та ін. НА Західній Україні традиції української церковної музики розвивав М. Вербицький, який особисто відомий як автор музики до вірша «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, якому судилося стати національним гімном.

Розкриття четвертого питання слід почати з висвітлення ролі творчості Т. Шевченка у духовному й національному пробудженні України. Багато українських письменників зазнали впливу його творчості, зокрема М. Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, Ю. Федькович. Вони збагатили українську літературу новими темами, образами, жанрами. Поезії Шевченка вивчали напам’ять, його портрет займав почесне місце в кожній селянській хаті. Після смерті Т. Шевченка найпомітнішою постаттю в українській літературі стає П. Куліш, який створив перший історичний роман «Чорна рада». З другої половини ХІХ ст. в літературі утверджується реалізм. Зявляється перший соціальний роман «Люборацькі» А. Свидницького. В 70-80-х рр. в літературу вступають чимало українських прозаїків – Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький. Значного піднесення набуває театральне мистецтво, пов’язане з іменами М. Кропивницького, М. Садовського, М. Заньковецької, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Театр корифеїв — перший професійний український театр, відокремлений від польського та російського, який було відкрито 1882 року в Єлисаветграді.

Готуючи останнє питання, слід відзначити, що в архітектурі другої половини XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський. Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.

Практичне заняття 8. Українська культура радянської доби (1920–1991)

1. Культурне будівництво у радянській Україні в 20–30 рр. ХХ ст.

2. Українська культура у період сталінізму. Репресії проти митців. Роки війни.

3. Українська культура повоєнного періоду. Шістдесятництво як культурний феномен.

4. Наукові досягнення радянських учених. Розвиток ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях.

5. Досягнення радянської системи освіти, запровадження загальнообов’язкової середньої освіти.

Словник

Політика «культурної революції», «розстріляне відродження», соцреалізм, соціалістичне будівництво, уніфікація, політичний терор, репресії, ізольованість культури, шістдесятництво, «хрущовська відлига»

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 330 – 361.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 229 – 257.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С.205 – 221.[Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 186 – 249.

Методичні рекомендації

Підготовку до першого питання слід почати з політики радянського керівництва в галузі культури – офіційно вона була названа «культурною революцією». У культурному процесі 20—30-х років в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважає перша, наприкінці 20-х — на початку 30-х років — домінує друга. Культурна революція розпочалась ліквідацією неписьменності. До середини 30-х років закінчилося формування радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові державні програми навчання, підручники, жорсткий розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятися на початкову, середню, спеціальну, вищу. Складні й неоднозначні процеси відбувалися в українській літературі та мистецтві. 20-ті роки вважають українським культурним ренесансом. Відбувається заснування ВУАН. Значні відкриття зроблені у вивченні нелінійної механіки, теорії космічних польотів, автоматичному зварюванні металу, генетики і селекції рослин. Це роки небувалого піднесення образотворчого, театрального та музичного мистецтва, зародження українського радянського кінематографу. Українська музична культура 20—30-х років сформувалася у взаємодії традиційних канонів народного фольклору, спадщини музичної школи М. Лисенка та новітніх ідей європейських музикантів. У галузі музичної культури працюють М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, Л. Ревуцький. Домінуючим стилем в архітектурі в 20—30-ті рр. стає конструктивізм, суть якого полягала в граничному прагматизмі, він характеризується доцільністю, економністю, функціональністю, лаконізмом у засобах З’являється нова генерація українських письменників: прозаїки М. Хвильовий, Ю. Яновський, А. Головко, Ю. Шпол, О. Влизько, В. Підмогильний; поети П. Тичина, В. Сосюра, М. Семенко, Є. Плужник, М. Зеров; драматурги М. Куліш, І. Кочерга, І.Дніпровський, Я. Мамонтов. Своєю творчістю вони доводили наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Підготовка другого питання неможлива без розуміння того, що у 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало творчий процес. У 1938—1954 було репресовано майже 500 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі вірші П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана, Л. Первомайського. У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика. Значний розвиток в роки війни отримує документальне кіно. Кінооператори здійснили справжній подвиг, донісши людям і залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

Готуючи третє питання, слід розуміти, що після війни було відновлене переслідування та ідеологічний тиск, нова хвиля боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-і роки, що відбивають численні документи ЦК КП(б) України. Позитивні зрушення відбулись у системі освіти – здійснення переходу до обов’язкової семирічної освіти (1953 р.), реформування шкільної освіти, реорганізація вищих навчальних закладів. Певні досягнення були в цей час у науці в галузі ракетної техніки, космонавтики, кібернетики, використання атомної енергії в мирних цілях. Помітною подією в культурному житті республіки стало видання «Української радянської енциклопедії» в 17 томах; Було «Радянської енциклопедії історії України» в 4 томах, завершено публікацію 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР», у створенні якої взяли участь понад 100 тис. авторів. Лібералізація і десталінізація створили сприятливі умови для розвитку літератури (проза: М.Стельмах, О. Гончар, Г. Тютюнник; драматургія М. Зарудний, В. Минко, О. Коломієць). Здобутки мало і кіномистецтво України. До середини 50-х pp. по 1-2 фільми на рік випускала лише Київська кіностудія. Значна подія в культурі – поява телебачення. На розвиток української культури, громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву «шістдесятників» – рух творчої молоді, яка стала ядром духовної опозиції в Україні. Серед її лідерів були поети В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенко, В. Стус, І. Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстюк, Б.Олійник, І.Дзюба, В.Чорновіл.

Готуючи четверте питання, слід у перчу чергу відзначити наукові досягнення радянських учених у галузі кібернетики. Саме українськими вченими було створено першу у світі ЕОМ під керівництвом академіка Глушкова. Значний внесок у розвиток ракетної техніки, космонавтики зробили С. Корольов, А.Люлька. Слід відзначити провідну роль Академії наук та її президента Б. Патона у розвитку української науки.

Варто відзначити також досягнення в галузі освіти, що є предметом дослідження п’ятого питання. З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десятирічної освіти. Розширювалась мережа вузів (було відкрито ще 5 університетів: у Донецьку, Сімферополі, Запоріжжі). На початку 80-х pp. стало помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового. У науковій сфері проявлявся застій, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Нове національне відродження України розпочалося у другій половині 80-х рр. і нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття державної незалежності.

Практичне заняття 9. Культуротворчі процеси в Україні в умовах незалежності

1. Культуротворчі процеси в Україні після здобуття незалежності.

2. Реформування системи середньої, спеціальної та вищої освіти в Україні. Приєднання до Болонської системи вищої освіти.

3. Розвиток сучасної української літератури. Поширення комерційних жанрів.

4. Сучасне українське кіномистецтво і театр, образотворче та музичне мистецтво.

Словник

Масова культура, молодіжні субкультури, постмодернізм, комерційні жанри в літературі, Болонський процес

Основна література

Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 9 – 59.

Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 367–402.

Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003.– С. 221 – 238. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

Денисов Я. Я., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – С. 20 – 24. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 298–318

Методичні матеріали

Розгляд першого питання слід почати з соціально-політичної та культурно-мистецької ситуації в Україні після проголошення Незалежності України, коли відбувались процеси ідеологічної, національно-політичної, інституційної та інформаційної трансформації. Особливу увагу слід звернути на вплив ринкових відносин та масової культури у формуванні національного культурного простору, створення мережі культурної індустрії та культурної комунікації у зв’язку з виникненням Інтернету та поширенням цифрових технологій.

У контексті другого питання слід згадати, що реформування освіти розпочалося ще в 1984 р., зокрема запроваджувалося навчання з 6 років, реорганізація 8-річних шкіл у 9-річні, середні в 11-річні. Після проголошення незалежності України і розбудови самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури. У 1992 р. було ухвалено «Основи законодавства про культуру», якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була розроблена Державна національна програма «Українська освіта в XXI ст.», прийнято «Закон про освіту». У цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. У 2005 р. Україна приєдналася до Болонського процесу з метою інтеграції національної освіти в європейський освітній простір. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними. У системі Національної академії наук України створено декілька нових наукових інститутів: Інститут української археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства. осягнення українських учених у галузі науки і техніки. Запроваджено систему президентських нагород 1995 р. як форму консолідації нової, справді національної еліти. Окрім Почесної відзнаки Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку «За мужність», орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги.

Готуючись до третього питання, слід відзначити складність розвитку літературного процесу в Україні. Продовжують творити письменники й поети старшого покоління (І.Драч, В.Дрозд, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко), активно працюють письменники середнього покоління, дебютанти 80-х рр. (Ю.Андрухович, О.Забужко, Ю.Винничук, В.Герасим’юк та ін.), заявила про себе й молодь, дебютанти ХХІ ст. (Л.Дереш, С.Жадан, Т.Малярчук). Література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем), продукуючи комерційні жанри (детектив, любовний роман, фентезі). Розвиток сучасного театрального мистецтва в Україні пов'язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р. Віктюк, Б. Жолдак, С. Донченко, Б. Шарварко. Дебютувала плеяда молодих драматургів – Н.Неждана, О. Миколайчук, О. Гончаров, Л.Паріс, К.Демчук та ін. Діє Національна спілка театральних діячів України, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Скромнішими є успіхи сучасного українського кіномистецтва. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основному, історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед них «Сад Гетсимансвкий» за мотивами творів І.Багряного, «Пастка» (за І.Франком), телесеріал «Роксолана» та ін. Розвиток української популярної музики останнього десятиліття пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та низки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необхідністю задоволення потреби у своїй національній популярній розважальній музиці як складовій шоу-бізнесу. Розвиток у сучасній музиці традицій народного мелосу та зарубіжної естради. Попмузика, рокмузика, джазмузика, бардівська пісня тощо. Спілка художників України є ініціатором консолідації творчої інтелігенції. Заснування Академії мистецтв у 1996 р. Цілісність українського культурного простору. Презентації українського мистецтва в Європі, США та Японії. Участь в мистецьких бієнале. Хвилі української міграції. Соціокультурне життя української діаспори.

Етнокультурні архетипи та періодизація розвитку української культури.

Зміст теми. Місце нації у загальному процесі розвитку людства. Розмежування понять «етнічна культура» та «національна культура», «українська культура» та «культура України». Національна культура як цілісна система: її первісні образи та гуманістичний зміст. Відкритість національної культури: діалог та етнічна ідентичність. Цілісність та самототожність національної культури. Об’єктивна нерівномірність розвитку національної культури. Безперервність її динаміки. Критерії наукової періодизації розвитку національної культури та основні етапи ї еволюції: культура східнослов’янських племен дохристиянської доби; культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства; культура литовсько-польської доби; культурні процеси доби Козаччини; культурний розвиток України від часів зруйнування Гетьманщини (кінець XVIII ст.) до початку ХХ ст.; українська культура ХХ ст.; сучасний період розвитку української культури. Стисла характеристика кожного періоду: ключові події і тенденції розвитку. Перспективи розвитку української культури в ХХІ столітті: поліфонічний дискурс міжкультурної комунікації, входження в інформаційний простір, толерантність і діалог, плюралізм та глобалізація.

Терміни та поняття: Культура, загальнолюдська культура, етнічна культура, національна культура, українська культура, культура України, цілісність національної культури, періодизація культури.

Семінарське заняття на тему:

«Феномен української національної культури: зміст та засади вивчення»

План:

1. Поняття і сутність культури, функції культури.
2. Співвідношення понять «етнічна культура» та «національна культура». Національна культура як цілісна система.
3. Архетипи української культури.
4. Мова як одна з головних складових ознак етносу.
5. Основні віхи української культури. Проблема періодизації.

Література :

Основна:

1. Джерела української самосвідомості та культури // Культурне відродження в Україні. – Львів: Астериск, 1993. – С. 9-86.
2. Кримський С. Б. Архетипи української культури / С. Кримський. // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К.: Фенікс, 1996. – С. 91- 112.
3. Основи української ментальності // Україна: філософський спадок століть. Хроніки-2000. – 2000. – № 37-38. – С. 4-96.
4. Попович М. В. Нарис історії культури України / Мирослав Володимирович Попович. – К.: АртЕк, 1998. ‑ С. 3-5; 714-724. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»). – Режим доступу: http://litopys.org.ua/popovych/narys.htm
5. Попович М. В. Національна культура з погляду національної безпеки / Мирослав Володимирович Попович // Національна безпека: український вимір. Щоквартальний науковий збірник. – 2009. ‑ №3. – С. 12-17. – // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nac_bez/2009_3/pdf/3/popovich.pdf
6. Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича / Упор. С.В.Ульяновська; вст. ст. І.М. Дзюби. – К.: Либідь, 1993. – С. 17-25.
7. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник / [За ред. М.М. Заковича]. – К.: Товариство «Знання», 2001. – С. 14-42.
8. Шинкарук С. Б. Поняття культури. Філософські аспекти / С.Б. Шинкарук. // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К.: Фенікс, 1996. – С. 8-61.

Додаткова:

1. Борщак І. Україна в літературі Західної Європи / І. Борщак. / Пер. з фр.; вст стаття П.С. Соханя; упор. та заг. ред. З. Борисик. – К., 2000. – 336 с.
2. Габермас Ю. Громадянство і національна ідентичність / Юрґен Габермас // Умови громадянства: Зб. Ст. / Під редакцією Варта ван Стінбергена. – К.: Укр. центр духов. культури, 2005. – С. 49-70. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/rizne/haber.htm
3. Кримський С. Універсалії української культури [Електронний ресурс] / Сергій Кримський. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/universaliyi-ukrayinskoyi-kulturi.html

4. Маланчук-Рибак О. Періодизація історії української культури: становлення, методологічні підходи та теоретичні концепції / О. Маланчук-Рибак. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2009. – Вип. 20. – С. 363-377. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnam/2009_20/Statti/33.pdf

1. Сміт Е. Д. Національна ідентичність / Ентоні Д. Сміт. – К.: Основи, 1994. – 224 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/smith/smi.htm
2. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности / С. Хантингтон. / [Пер. С англ. А. Башкирова]. — М.: ООО «Издательство ACT»: ООО «Транзиткнига», 2004. – 635 с. – (Серия: Philosophy). – Режим доступа: http://yanko.lib.ru/books/politologiya/huntington-who_are_we-ru-a.htm

7. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи / Д. Чижевський; Укр. Вільна АН. — [Авґсбурґ: Накладом Т-ва прихильників УВАН, 1948]. — 16 с. — (Література; Ч.1).

1. Юнг К. Г. Душа и миф: шесть архетипов / Карл Густав Юнг./ [Пер. С англ.]. — К.: Порт-Рояль, 1997. —384с. — (Серия: Бестселлеры психологии).

Самостійна робота: «Проблеми дослідження української національної культури»

1. Виявіть хронологічні віхи поставання української культури як «культури етносу», як «культури народу», як «національної культури».
2. Порівняльно-історичний метод та його значення у вивченні історії української культури.

Література:

1. Маланчук-Рибак О. Періодизація історії української культури: становлення, методологічні підходи та теоретичні концепції / О. Маланчук-Рибак. // ВІСНИК Львівської національної академії мистецтв. – 2009. ‑ Вип. 20. – С. 363-377. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnam/2009_20/Statti/33.pdf

2. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури – Київ: Обереги, 1992. – 80 с.

3. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи / Д. Чижевський; Укр. Вільна АН. — [Авґсбурґ: Накладом Т-ва прихильників УВАН, 1948]. — 16 с. — (Література; Ч.1).

Індивідуальні навчально-дослідні завдання:

1. Доповідь на тему: Дослідники української культури.
2. Есе: Проблема національної ідентичності українців.
3. Реферативна доповідь: Мова і ментальність: особливості взаємозв’язку.
4. Аналітична розвідка на тему: Перспективи розвитку української культури у XXI ст.: входження в інформаційний простір.

Критерії оцінювання:

Відповідь на семінарському занятті – до 4 балів

Доповнення та активна участь у дискусії на семінарському занятті – до 2 балів

Індивідуальне навчально-дослідне завдання – до 4 балів

ВСЬОГО за заняття: до 10 балів

Дата добавления: 2015-05-22