Фізичні особи не можуть бути учасниками венчурних КІФ та ПІФ, а також, недиверсифікованих ПІФ. 4 страница

ЗУ Про угоди про розподіл продукції 1. Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна (далі - держава) доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати
доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. 1. Рішення про проведення конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції приймається Кабінетом Міністрів України 5. За участь у конкурсі на укладення угоди про розподіл продукції вноситься плата, розмір та порядок внесення якої визначаються Кабінетом Міністрів України. 6. Строк проведення конкурсу не повинен перевищувати трьох місяців від дати закінчення граничного строку подання конкурсних заяв. 7. Заява на участь у конкурсі повинна відповідати умовам конкурсу Розгляд і оцінка зареєстрованих заяв і доданих до них матеріалів здійснюються Міжвідомчою комісією2. В угоді про розподіл продукції визначаються: перелік видів діяльності інвестора та програма обов'язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні
умови. Істотними умовами угоди про розподіл продукції є: 1) найменування сторін угоди та їх реквізити; 2) характеристика ділянки надр (родовищ корисних копалин), щодо якої укладається угода, включаючи географічні координати району робіт, а також обмеження щодо глибини промислової розробки надр; 3) умови надання земельної ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та ділянки надр; 4) проект рекультивації земель, порушених під час проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин; 5) вид (види) користування надрами; 6) перелік, обсяги і строки виконання передбачених угодою робіт; 7) вимоги до якості виконуваних згідно з угодою робіт; 8) права та обов'язки сторін, зокрема права інвестора щодо користування землею, надрами та інші права, а також його обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті; 9) порядок узгодження сторонами річних бюджетів та програм робіт, які зобов'язується виконати інвестор; 10) умови використання корисних копалин; 11) порядок визначення вартості видобутих корисних копалин; 12) порядок внесення платежів за користування надрами та розмір збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) пункт виміру; 14) обов'язок інвестора доставляти вироблену продукцію в пункт виміру; 15) умови визначення обсягу компенсаційної продукції; 16) склад витрат, що підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією; 17) порядок та умови розподілу 1. Проект угоди про розподіл продукції розробляється протягом трьох місяців з дня офіційного опублікування результатів конкурсу та реєструється Міжвідомчою комісією.1. Строк дії угоди про розподіл продукції визначається сторонами, однак не може перевищувати п'ятдесяти років з дня її підписання. У межах строку дії угоди обов'язково визначаються строки, відведені на пошук, розвідку та видобування корисних копалин, а також порядок та умови їх продовження. Якщо інвестор не приступить до виконання угоди в передбачені нею строки, держава має право відмовитися від виконання угоди (припинити угоду) і вимагати відшкодування збитків у порядку, передбаченому статтею 31 цього
Закону. 2. Строк дії угоди про розподіл продукції, визначений відповідно до частини першої цієї статті, за ініціативою інвестора і за умови виконання ним взятих на себе зобов'язань може бути продовжений шляхом укладення додаткової угоди. Одночасно з підписанням угоди про продовження строку її дії продовжується дія
ліцензій та інших дозволів, виданих для цілей виконання угоди про розподіл продукції, в порядку, передбаченому цим Законом.

44. Договір комерційної концесії та його характеристика.

Стаття 1115. ЦК Договір комерційної концесії 1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом. Стаття 1116. Предмет договору комерційної концесії 1. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. 2. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Стаття 1117. Сторони в договорі комерційної концесії 1. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Стаття 1118. Форма договору комерційної концесії та його державна реєстрація 1. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. 3. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. 4. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації Стаття 1122. Особливі умови договору комерційної концесії 1. В договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, зокрема: 1) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території; 2) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав; 3) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця; 4) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. 2. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною. 3. Умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі. Стаття 1123. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача 1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Стаття 1124. Право користувача на укладення договору комерційної концесії на новий строк 1. Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах.
2. Законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк. Стаття 1125. Зміна договору комерційної концесії 1. Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно до положень глави 53 цього Кодексу. У відносинах з третіми особами сторони у договорі комерційної концесії мають право посилатися на зміну договору лише з моменту державної реєстрації цієї зміни відповідно до статті 1118 цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або могла знати про зміну договору раніше. Стаття 1126. Припинення договору комерційної концесії 1. Кожна із сторін у договорі комерційної концесії, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитися від
договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. 2. Розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до статті 1118 цього Кодексу. 3. Договір комерційної концесії припиняється у разі: 1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;
2) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним банкрутом). Стаття 1127. Збереження чинності договору комерційної
концесії у разі зміни сторін 1. Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. 2. У разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обов'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Здійснення прав і виконання обов'язків особи, яка померла, до переходу їх відповідно до цієї частини до спадкоємця чи іншої особи здійснюється особою, яка управляє спадщиною і призначається відповідно до статті 1285 цього Кодексу. Стаття 1128. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця 1. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування
збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право
вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Стаття 1129. Наслідки припинення права, користування яким
надано за договором комерційної концесії 1. Якщо в період дії договору комерційної концесії
припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку
чи інше позначення настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 1126 чи статтею 1128 цього Кодексу.

45. Поняття та види ліцензійних договорів.

таття 1109. ЦК Ліцензійний договір 1. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. 2. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не
встановлено ліцензійним договором. 3. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта
права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. 4. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. 5. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. 6. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. 7. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. 8. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше
відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. 9. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними. Стаття 1110. Строк ліцензійного договору 1. Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. 2. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у
разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору. 3. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного
п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо
більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. Стаття 1111. Типовий ліцензійний договір 1. Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори. 2. Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені
типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

По обсязі переданих прав ліцензійні договори можна розділити на наступні:

проста ліцензія;виняткова ліцензія;повна ліцензія;субліцензія.

Проста ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк, залишаючи за собою право самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам.

Виняткова ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк одноосібно, відмовляючись від права самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам у тих же межах.

Повна ліцензія - договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їхнього використання на той же термін.

Субліцензія - різновид простих і виняткових ліцензій, що відрізняється від останніх тим, що укладає їх контрагент-ліцензіат, що купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від спочатку укладеного ліцензійного договору. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.

46. Договір факторингу (фінансування відступлення права грошової вимоги) в інвестиційній діяльності Стаття 1077. Поняття договору факторингу 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити
факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. 2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Стаття 1078. Предмет договору факторингу 1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). 2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу 1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. 2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. 3. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Стаття 1080. Недійсність заборони відступлення права грошової
вимоги 1. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Стаття 1081. Відповідальність клієнта перед фактором 1. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
2. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. 3. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Стаття 1082. Виконання боржником грошової вимоги факторові 1. Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. 2. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. 3. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Стаття 1083. Наступне відступлення права грошової вимоги 1. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. 2. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави. Стаття 1084. Права фактора 1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми,
сплаченої фактором клієнтові. 2. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові
здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою
від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу. Стаття 1085. Зустрічні вимоги боржника 1. Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. 2. Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Стаття 1086. Захист прав боржника 1. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта. 2. Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові
кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

47. Договір лізингу та його характеристика.

Стаття 806. Договір лізингу 1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених
лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). 2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. 3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Стаття 807. Предмет договору лізингу 1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. 2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом. Стаття 808. Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу 1. Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та
запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. 2. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником). Стаття 809. Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження предмета договору лізингу 1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

48. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт в інвестиційній діяльності.

Стаття 892. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-онструкторських та технологічних робіт 1. За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а
замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи. Стаття 893. Виконання робіт 1. Виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника. Виконавець має право залучати інших осіб (субвиконавців) до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо інше не встановлено оговором. Стаття 894. Передання, прийняття та оплата робіт 1. Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. 2. Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а
можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін. Стаття 895. Конфіденційність відомостей про договір 1. Виконавець і замовник зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до конфіденційних, встановлюється договором. Стаття 896. Права сторін на результати робіт 1. Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором. 2. Виконавець має право використати одержаний ним результат
робіт також для себе, якщо інше не встановлено договором. Договором може бути передбачено право виконавця передавати
результати робіт іншим особам. Стаття 897. Обов'язки виконавця 1. Виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний: 1) виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором; 2) додержувати вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності; 3) утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт; 4) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника; 5) своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його
вини недоліки у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі; 6) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу. Стаття 898. Обов'язки замовника 1. Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний: 1) видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт; 2) передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію; 3) прийняти виконані роботи та оплатити їх. Стаття 899. Наслідки неможливості досягнення результату 1. Якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної
договором. 2. Якщо у ході виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виявляється неможливість досягнення результату 7внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця. Стаття 900. Відповідальність виконавця за порушення договору 1. Виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. 2. Виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні
збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором.
Упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом.

49. Порядок розгляду інвестиційних спорів міжнародним арбітражем.

Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1) Арбітраж засновується в найкоротший строк після реєстрації заяви згідно з статтею 36. (2) а) Арбітраж складається з одного або непарної кількості Арбітрів, призначених відповідно за згодою сторін. (б) У випадку, якщо сторони не домовились про кількість Арбітрів та порядок їх призначення, Арбітраж складається з трьох арбітрів, по одному з яких призначає кожна з сторін, а третій, що є Головою Арбітражу, що призначається за погодженням сторін.
ст. 36 (1) Будь-яка Договірна держава або особа Договірної держави, яка бажає звернутися до арбітражної процедури, направляє відповідну заяву, складену в письмовій формі, до Генерального секретаря, який надсилає копію заяви іншій стороні. (2) Заява повинна містити відомості з питань, які стали підставою для виникнення спору, відомості про сторони та їх згоду на арбітражну процедуру згідно з Правилами примирювальної процедури та арбітражу. (3) Генеральний секретар реєструє заяву, за винятком випадків, коли на підставі інформації, яка міститься в заяві, він дійде до висновку про те, що даний спір не належить до компетенції Центру. В цьому випадку він зобов'язаний повідомити сторони про
відмову в реєстрації. Стаття 38 Якщо Арбітраж не був заснований на протязі 90 днів після відправлення Генеральним секретарем повідомлення про реєстрацію заяви згідно з пунктом (3) статті 36 або протягом іншого строку, про який домовлялись сторони, Голова Адміністративної ради за вимогою будь-якої з сторін та після консультацій в межах можливого з обома сторонами, призначає ще не обраного Арбітра або Арбітрів.
Арбітри, призначені Головою Адміністративної ради відповідно до цієї статті, не можуть бути громадянами Договірної держави, які виступають в якості сторони в спорі, або громадянами Договірної держави, особа якої є стороною в спорі. Стаття 39 Більшість Арбітрів не повинні бути громадянами Договірної держави, яка виступає в якості сторони в спорі, або громадянами Договірної держави, особа якої є стороною в спорі; при цьому, однак, положення даної статті не можуть бути застосовані, якщо мова йде про Арбітраж, який складається з одного арбітра, або якщо
кожний член Арбітражу був призначений за згодою сторін. Стаття 40 (1) Арбітром може бути призначено особу, не включену в список Арбітрів, за винятком тих випадків, коли призначення здійснюється Головою Адміністративної ради згідно із статтею 30. (2) Арбітри, які призначені з осіб, що не включені до списку Арбітрів, повинні володіти якостями, про які йде мова в пункті (1) статті 14. Стаття 41 (1) Арбітраж сам вирішує питання про свою компетенцію. (2) Будь-яка заява сторони, яка містить ствердження про те, що розгляд даного спору не належать до компетенції Арбітражу, повинна бути розглянута Арбітражем, який визначить, розглядати таку заяву як попереднє питання чи в процесі розгляду спору по суті. Стаття 42 (1) Арбітраж розглядає спір, згідно норм права, відповідно до згоди сторін. У випадку відсутності згоди сторін Арбітраж застосовує право Договірної держави, що виступає як сторона в спорі, а також норми міжнародного права, які можуть бути
застосовані. (2) Арбітраж не вправі приймати невизначені рішення (рішення
non liquet) посилаючись на відсутність або неясність правових норм. (3) Положення пунктів (1) та (2) не впливають на право Арбітражу приймати рішення, які грунтуються на справедливості та добрій совісті (ex aeqbo et bono), якщо сторони домовляться про це. Стаття 43 Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж має право, якщо це необхідно, у будь-який момент розгляду спору: а) вимагати від сторін пред'явлення документів та інших доказів і б) виїжджати на місця, пов'язані із спором, та проводити розслідування, якщо цього вимагають обставини. Стаття 44 Будь-яка процедура арбітражного вирішення спору здійснюється згідно з положеннями цього розділу і, якщо сторони не домовились про інше, у відповідності з Правилами арбітражного вирішення спорів, що діють на момент, коли сторони погодились про арбітражний порядок розгляду спорів. У випадку виникнення
процедурного питання, не врегульованого положеннями цього розділу або Правилами арбітражного розгляду спорів, або іншими правилами, про застосування яких сторони домовились, Арбітраж сам вирішує таке процедурне питання. Стаття 45 (1) Неявка однієї з сторін або не участь її у розгляді справи не зобов'язує визнавати ствердження другої сторони. (2) Неявка однієї з сторін або її не участь у розгляді справи
не перешкоджає розгляду справи Арбітражем на вимогу протилежної сторони та прийняттю рішення. Перед прийняттям рішення Арбітраж повідомляє та надає традиційний строк відсутній стороні, за винятком випадків, коли він впевнений в тому, що відсутня сторона не скористається ним. Стаття 46 Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж на вимогу однієї з сторін приймає рішення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов'язаних безпосередньо з предметом спору, при умові, що це відповідає згоді сторін та порядку вирішення спорів і компетенції Центру. Стаття 47 Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж вправі, якщо вважатиме за необхідне в зв'язку з обставинами справи, рекомендувати сторонам додаткові заходи, спрямовані на забезпечення прав кожної з сторін. Розділ 4. Арбітражне вирішення Стаття 48 (1) Арбітраж приймає рішення більшістю голосів Арбітрів. (2) Рішення Арбітражу здійснюється в письмовій формі та
підписується Арбітрами, що голосували за це рішення. (3) Рішення приймається по кожному з питань, які були предметом арбітражного розгляду, і повинно бути обгрунтованим. (4) Кожний з Арбітрів має право додати свою особисту думку з приводу прийнятого рішення, незалежно від того, чи співпадає вона з думкою більшості чи ні, а також заяву про свою незгоду з прийнятим рішенням. (5) Центр не має права опублікувати прийняте рішення без згоди сторін.
Стаття 49 (1) Генеральний секретар терміново направляє завірені копії рішень сторонам. Рішення вважається прийнятим в день відправки його завірених копій сторонам. (2) Арбітраж, за заявою однієї з сторін, на протязі 45 днів після прийняття рішення має право, попередньо повідомивши другу сторону, прийняти додаткове рішення, яке не було включено в рішення Арбітражу, а також зобов'язаний виправити друкарські помилки, арифметичні та інші помилки подібного роду в рішенні. Додаткове рішення є частиною рішення Арбітражу і повідомляється
сторонам в тому ж порядку, що і рішення Арбітражу. Строки, передбачені в пункті (2) статті 51 та в пункті (2) статті 52, враховуються з дня прийняття додаткового рішення.
Стаття 50 (1) У випадку виникнення між сторонами спору щодо змісту та предмета рішення Арбітражу будь-яка з сторін має право вимагати тлумачення рішення шляхом подання письмової заяви Генеральному секретарю. (2) Заява по можливості повинна бути подана для розгляду Арбітражу, який прийняв рішення. У випадку, якщо це не можливо, повинен бути заснований новий Арбітраж у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави. Арбітраж має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття
додаткового рішення. Стаття 51 (1) Кожна з сторін може вимагати зміни рішення шляхом
письмової заяви направленої Генеральному секретарю, у випадку, якщо їй стало відомо про нові факти, які могли б суттєво вплинути на рішення Арбітражу, при умові, що ці факти не були відомі Арбітражу та заявнику на час прийняття рішення, а також якщо
незнання заявником про такі факти не є результатом його необережності. (2) Заява повинна бути зроблена на протязі 90 днів після виявлення таких фактів, однак в будь-якому випадку не пізніше ніж на протязі трьох років з дня прийняття рішення. (3) Заява по можливості повинна бути подана для розгляду в
Арбітражу, який прийняв рішення. У випадку, якщо це неможливо, повинен бути заснований новий Арбітраж у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави. (4) Арбітраж має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття додаткового рішення. Якщо заявник вимагає призупинити рішення в своїй заяві, виконання рішення тимчасово призупиняється у відповідності з Правилами арбітражного розгляду спорів. Стаття 52 (1) Кожна з сторін має право вимагати відміни рішення Арбітражу шляхом подання письмової заяви Генеральному секретарю на наступних підставах: а) у випадку, коли Арбітраж був заснований неналежним чином; б) у випадку, коли Арбітраж перевищив свої повноваження; в) у випадку, якщо мав місце підкуп одного з Арбітрів; г) у випадку, якщо було суттєве відхилення від правил процедури; або д) у випадку, якщо рішення Арбітражу не було належним чином обгрунтовано. (2) Заява повинна бути зроблена на протязі 120 днів з дня прийняття рішення Арбітражем, однак якщо в заяві йдеться про відміну рішення Арбітражу на підставі виявлення факту підкупу, то заява повинна бути подана на протязі 120 днів після виявлення такого факту, але в будь-якому випадку не пізніше ніж протягом
трьох років з дня прийняття рішення. (3) Після отримання такої заяви Голова Адміністративної ради призначає з числа осіб, включених до списку Арбітрів, Комітет ad hoc в складі трьох чоловік. Членом Комітету не може бути особа, що входила до складу Арбітражу, який прийняв рішення, членом Комітету не може бути громадянин Договірної держави, що виступає стороною в
спорі, або має те ж громадянство, що і особа, яка виступає стороною в спорі, не може бути призначена до списку Арбітрів однією з таких держав або виступати як посередник в даному спорі. Комітет уповноважується відмінити рішення Арбітражу в цілому або його частину на підставах, вказаних в пункті (1) цієї статті. (4) Положення статей 41-45, 48, 49, 53 та 54 будуть застосовуватися з необхідними змінами (mutatis mutandis) при розгляді спору Комітетом. (5) Комітет має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття додаткового рішення. Якщо заявник вимагає призупинення рішення в своїй заяві, виконання рішення тимчасово призупиняється відповідно до Правил арбітражного розгляду спорів. (6) У випадку відміни рішення спір за заявою однієї з сторін може бути переданий для вирішення новому складу Арбітражу, заснованому у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави. Стаття 53 (1) Рішення Арбітражу є зобов'язуючим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком тих, які передбачені в цій Конвенції. Кожна з сторін зобов'язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення
Арбітражу, за винятком випадків, коли виконання рішення було призупинено у відповідності з положеннями даної Конвенції. (2) Для мети цього розділу "рішення Арбітражу" означає також і будь-яке рішення, яке тлумачить, змінює або скасовує рішення Арбітражу відповідно до статей 50, 51 або 52. Стаття 54 (1) Кожна Договірна держава визнає рішення Арбітражу, яке прийняте у відповідності з цією Конвенцією в якості зобов'язуючого та яке забезпечує виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням Арбітражу, в межах своєї території, так якби це було остаточне рішення судового органу цієї держави. Договірні держави, що мають федеративний устрій, має право забезпечити виконання
рішення Арбітражу в межах або через федеральні судові органи та може передбачити, що такі судові органи будуть розглядати рішення Арбітражу так, якби це було остаточне рішення судового органу держави, який входить до складу держави, яка має федеративний устрій. (2) Сторона, зацікавлена у виконанні рішення Арбітражу на
території Договірної держави, повинна подати у відповідний судовий орган чи інший судовий орган влади, спеціально уповноважений на виконання такого роду дій такою Державою, копію рішення Арбітражу, завірену Генеральним секретарем. Кожна з Договірних держав повідомляє Генерального секретаря про судовий або інший орган
державної влади, який уповноважений для цієї мети та про будь-які наступні зміни стосовно до таких органів. (3) Виконання рішення Арбітражу буде здійснюватися у відповідності з законодавством про виконання судових рішень, які набрали чинності на території Держави, де рішення підлягає виконанню. Стаття 55 Жодне з положень статті 54 не повинне тлумачитись як відступ від діючого на території Договірної держави законодавства, що стосується імунітету такої Держави або іншої іноземної Держави.

Дата добавления: 2015-05-07