Боротьба за владу та створення Речі Посполитої

Адміністративний устрій.

Всі землі вважалися власністю Великого Литовського князів-ства династії Гедиміновичів, представниками яких були удільні князі. Саме передача їм влади на місцях сприяла усуненню місцевої аристократії від влади, так як Ольгерд побою-вався виступу князів за незалежність. Удільний князь розпоряджався державними земля-ми. При ньому діяла рада, що складалася з місцевих феодалів та урядовців і вирішувала питання законодавства, управління, роздання земель тощо. Головною військовою силою удільних князів було феодальне ополчення з бояр (шляхта). Удільні князі повинні були надавати військову допомогу в разі потреби та сплачувати щорічну данину – підданщину. Удільні князі мали право брати участь у великокнязівській раді, яка вирішувала проблеми зовнішньої та внутрішньої політики.

Кожне удільне князівство складалося з дрібних уділів, а також боярських вотчин та дер-жавних земель, що перебували у користування селянських общин. Князівство поділялися на волості, а в кінці ХІV ст. на Київщині та Поділлі з'явилися повіти. Удільний князь призначав намісників у волості та повіти з місцевих феодалів чи слуг дворянського походження.

Отже, на українських землях було встановлено адміністративну владу, структура якої була подібна до литовської, але з залученням української еліти.

В кінці ХІV ст. загострилася боротьба за владу між литовськими князями, в яку було втягнено Польщу, Тевтонський орден і частково Московське князівство, яке 8 вересня 1380 р. отримало перемогу у Куликовській битві і тим самим стало центром східнослов'янських земель. Ягайло Ольгердович у 1382 р. вбив свого брата, син якого Вітовт очолив опозицію проти свого дядька і звернувся за допомогою до Тевтонського ордену. Ягайлові брати – Андрій Поло-цький і Дмитро Брянський перейшли на бік Москви. Литва опинилася у скрутному положенні: з одного боку їй загрожувала Угорщина, а з іншого – Польща. Тому укладення унії (договору) з Польщею для Литви і особисто Ягайла було виходом із ситуації.

Польща також потребувала підтримки Литви, оскільки її положення також погіршилося: загрожувала втрата корони через можливу унію з Угорщиною. Для вирішення проблем держав вирішено було одружити доньку короля Угорщини і Польщі Людовика І Угорсь-кого Ядвігу з Ягайлом. Польща сподівалася за підтримки Литви зупинити експансію Тевтонського ордену, відвоювати Балтійське Помор'я, повернути захоплену Угорщиною Галичину і примножити свої володіння за рахунок українських і білоруських земель.

Унія була підписана у замку Крево 14 серпня 1385 р. В наслідок цього обидві держави об'єдналися в одну. Ягайло мусив передати Польщі всі володіння та повернути землі, відібрані сусідами. Сам він змушений прийняти католицьку віру і мав перевести в неї своїх братів, «бояр», «народ». За цією унією отримували привілеї феодали та бояри-католики. Також запроваджувалися польські порядки державного устрою, розміщувалися польські залоги, на посади призначалися польські магнати.

Кревська унія викликала невдоволення литовської знаті, тому і виник рух проти реаліза-ції унії, яку очолив князь Вітовт (1382-1430). Для припинення дій цього руху Ягайло зму-шений був підписати 5 серпня 1392 р. у м. Острові угоду, за якою Вітовту були повернені батьківські землі і визнано довічним правителем ВКЛ за васальної залежності від короля.

У 90-х рр. ХІV ст. Вітовт здійснив ряд заходів, спрямованих на об'єднання країни і цент-ралізації влади: були ліквідовані удільні княжіння, але самі уділи як адміністративно-територіальні одиниці продовжували існувати. Від влади були усунені удільні князі: Федір Любартович Волинський, Володимир Ольгердович Київський, Дмитро-Корибут Ольгерлович Сіверський, Федір Коріатович Подільський. На їх місце були посаджені намісники (як у Луцьку), або близькі до Вітовта князі-державці (як у Києві).

Ослаблення позицій Вітовта відбулося після розгрому 1399 р. на р. Ворсклі, що змусило підписати у 1401 р. Віленську угоду, яка відновлювала унію з Польщею.

Дата добавления: 2015-05-22