Доба «Руїни»

України в другій половині ХVІІ – ХVІІІ століття.

Половині ХVІІ – ХVІІІ століття. Політичне життя розвиток

Тема заняття 6: Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій

Після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) відбулася боротьба за гетьманську булаву, в якій зіткнулися одразу кілька політичних угрупувань у старшинськомусередови- щі. Котрі мали різне соціальне походження, зовнішньополітичну орієнтацію й погляди на майбутнє держави.

Одне з них очолив генеральний писар Іван УВиговський, проголошений на старшинській раді гетьманом. І.Виговський прагнув зберегти ті суспільні відносини, які існували до війни, з урахуванням збільшення ролі козацької верстви, яка повинна була замінити польську шлях-ту. Це пояснюється тим, що сам І.Виговський зневірився у московській підтримці і відчував загрозу суверенітету козацької старшини й державі, тому і політику повернув, спрямовану до Полщі. У 1658 р. була підписана унія в м.Гадяч, яка передбачала перетворення козацького гетьманату у Велике князівство Руське на підставі польсько-литовської федерації. Але ця угода виявилася нежиттєздатною, тому що не задовольняла ні козацтво, ні поляків. Невдово-лення такою політикою Виговського серед козацтва й частини старшини було настільки сильним, що навіть перемоги над московськими військами (особливо, в битві під Коното-пом 28 червня 1659 р.) не змогли врятувати його владу.

В жовтні 1659 р. наГенеральній раді в Переяславіпри підтримці Москви (війська на чолі з О.Трубецьким) гетьманом було проголошено сина Б.Хмельницького – Юрія. В цей період були підписані нові Переяслівські статті, які повертали гетьманат під протекцію Москви. Але гетьман втрачав право здійснювати самостійну зовнішню політику, здійснювати замі-щення генеральних і полкових урядів; козацтву і старшині заборонялося, без згоди царя, скидати гетьманів та обирати нових. Створювалися російські військові залоги в Києві, Пере-яславі, Чернігові, Ніжені, Брацлаві та Умані, які контролювали внутрішню політику. Тобто, гетьманат втрачав політичну автономію і перетворювався на автономію адміністративну, що і при вело до суспільно-політичної кризи в країні.

Ю.Хмельницький недовго гетьманував під владою Росії і вже наступного 1660 р. під час походу на Правобережжя під Слободищами перейшов на бік поляків. Польща погодилась на відновлення в цілому Гадяцького трактату, але без будь-якої згадки про "Велике Князівство Руське". Найтрагічнішим наслідком Слободи-щенського договору (18 жовтня 1660 р.) став початок територіального розколу України (лівобережні козацькі полки, де перебували російські війська, зберегли вірність цареві), що пізніше сприяло поділу України на Лівобережну і Правобережну.

У січні 1663 р. Ю.Хмельницький склав булаву і постригся вченці. Формальним приводом для цих дій були його молодість, хворобливість, слабохарактерність. Реальними ж причинами - погіршення геополітичного становища держави.

Після Ю.Хмельницького гетьманом на Правобережній Укра­їні був обраний П.Тетеря, а на Лівобережжі - І.Брюховецький. Як влучно оцінює цей період історик О.Субтельний, "доба Руїни сягнула свого апогею".

Основні при­чини Руїни:

- розкол серед старшини - правлячої верстви українського сус­пільства;

- посилення антагонізму між різними станами українського на­селення;

- слабкість гетьманської влади, нездатної консолідувати народ; боротьба геополітичних інтересів Російської, Турецької імпе­рій, Речі Посполитої тощо.

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:

-загострення соціальних конфліктів як наслідок соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інте­ресів не лише селян, а й простих козаків;

- початок громадянської війни, що вела до розколу України;

- поява у свідомості частини політичної еліти небезпеч­ної тенденції - відмови від національної державної ідеї, повер­нення до ідеї автономізму;

- жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву. Як наслідок Украї-на одночасно мала двох, а то й трьох-чотирьох гетьманів (П.Дорошенко, П.Сухо-вій, М.Ханенко, Д.Многогрішний), які ворогували між собою і в своїй політиці орієнтувалися на різні країни.

В добу Руїни сталася трагедія розчленування українських зе­мель між Польщею і Росією, які у 1667 р. уклали між собою Андрусівський договір про перемир'я на 13,5 року. За цим договором:

- Російській державі поверталися Смоленськ і Сіверська земля;

- Україна поділялася на дві частини по Дніпру - Лівобережжя залишалося за Росією, Правобережжя, крім Києва, пере­ходило під владу Польщі; Київ з прилеглими містечками і селами на два роки залишався за Росією, а потім мав відійти до Речі Посполитої;

- Запорожжя за договором мало бути під владою обох держав і допомагати їм під час війни. Фактично Запорожжя підлягало лише Росії.

Отже, Україна зникає як суб'єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об'єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще збереглась обмежена внутрішня автономія. Кожен новообраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом, який значно обмежував "Березневі статті" 1654р.

Петро Дорошенко (обраний гетьманом 1665 р.) був яскравим представником національ-но-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в суспільстві, об'єд-нати українські землі в єдину соборну державу. Він стає на шлях обмеження впливу Польщі, а надалі - до відвертого розриву з нею; здійснює реформи:

- Створює постійне наймпане військо(сердюцькі полки)щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;

- покінчив з отаманством старшин і з практикою скликання «чорних рад»;

- відновив принцип призначення полковників і сот­ників;

- проводить на кордоні нову митну лінію, розпочинає випуск власної монети;

- активно заселяє спустошені землі Правобережжя;

- підняв авторитет національної Церкви для утвердження самостійності України;

- у соціально-економічній сфері проводив політику утверджен­ня козацького типу господарства, визнав соціальні завою­вання селянства та недопущення до маєтків шляхти.

Після Андрусівської угоди, за якою Україна була поділена між Росією і Польщею, Дорошенко поси­лює боротьбу за об'єднання України. Зміцнивши свої позиції на Право-бережжі, він разом з військом переходить на лівий берег Дніпра. Після вбивства козаками І.Брюховецького у червні 1668 р. проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Це був час найбі­льшого тріумфу П.Дорошенка. Але успіх не був тривалим. Польський наступ на Правобе­режжя, проголошення запорожцями гетьманом П.Суховія, наступ російських військ на Лівобережжя ускладнили становище гетьмана. У 1675 році ситуація стає критич-ною: гетьман втрачає підтри­мку мас, його авторитет падає. У вересні 1676 року П.Дорошенко склав свої повноваження на користь І.Самойловича.

Слушно зауважив історик В.Антонович:"незважаючи на політичні помилки й невда-чі, серед сучасних йому козацьких провідників, являє Дорошенко відрадне явище: не дріб-ний егоїзм, прагнення до наживи й особистих вигод керували цим гетьманом, а він "щиро дбав про добро рідного краю..." Якраз усе це і да­є підстави назвати П.Дорошенка "сонцем Руїни".

Після гетьманства П.Дорошенка Правобережна Україна втратила рештки своєї політичної самостійності. Згідно з Бахчисарайським договором (1681 р.), "Трактатом про вічний мир" (1686 р.) сусідні держави поділили між собою Правобережжя. Договір 1681 р. про 20-річне перемир'я був укладений між Росією з одного боку, Туреччиною і Кримсь-ким ханством - з другого. Основні положення: умовним кордоном між державами вважа-лась р. Дніпро; Туреччина та Кримське ханство визнавали приєднання Ліво­бережної України до Росії, а також владу Російської держави над Запорожжям;

Київ та навколишні містечка з прилеглими до них селами на Правобережжі також визна-вались за Росією; південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишались під владою Туреччини; татарські орди могли вільно кочувати в південних степах України;

татарський султан та кримський хан зобов'язувалися не допо­магати ворогам Росії.

Бахчисарайський договір зміцнив міжнародне становище Росії й примусив дипломатію Польщі змінити свою політику.

Отже, вкінці 17 ст. в часи "Руїни" українські землі були по­вністю розчленовані і захопле-ні іноземними державами — Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством.

Влучно оцінив цей період історії України В.Винниченко: "Читати українську історію треба з бромом - до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних істо-рій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, півдер-жавного) існування, що одумзалася на всі боки: од поляків, русь-ких, татар, шведів. Уся історія - беззупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, під копування.

Гетьманування Івана Мазепи. Його правління можна умовно поділити на два періоди: перший, коли гетьман був слухняним виконавцем волі Петра І, другий, коли відкрито виступив проти антиукраїнської політики Москви. Все ж на першому етапі Мазепа, в міру можливостей, використовував довір'я Москви для зміцнення безпеки України. "Коломацькі статті"(1687 р.), які були укладені Мазепою з Росією, значно обмежували і навіть ліквідовували самостійну економічну, соціальну і зовнішню політику Гетьманщини. Так, заборонялося вест торгівлю з Кримом та торгувати в Московській державі. Вимагалося, карати смертю за відмову приймати гроші без золотого забезпечення, які виплачувались царським гарнізонам в Україні. Заборонялись міжнародні відносини України. Листи й документи, які надходили з-за кордону, наказувалося нерозпечатаними посилати в Москву. Також велілося: "народ Малороссийский всякими мерами и способи с Великороссийским соединят й перозрьівное и крепкое согласие проводить". Для досягнення цієї мети рекомендувалося дбати, щоб було більше змішаних україно-російських шлюбів. І, нарешті, статті зазначили формулу, яка вже без всяких застережень визначала Україну частиною Московської держави: "Никто б голосов таких не испущал, что украинский край - Гетьманского Регименту, а отзьівались бы с единогласно - их Царского Пресветлого Величества держави".

В цих несприятливих умовах І.Мазепі вдалося вивести Україну із стану Руїни, політичного безладдя, громадянської війни. Він зумів підняти престиж гетьманської влади, ставши непохитним володарем України (з 1687 по 1709 рр.), згуртувати навколо себе старши­ну. І.Мазепа мріяв про створення держави західноєвропейського взірця. Намагаючись створити для реалізації своїх планів міцну опору, гетьман сприяв формуванню із козацької старши­ни аристократичної верхівки так званих "бунчукових товаришів", обдаровуючи їх землею (роздав старшині понад тисячу дарчих грамот на землю). Уславився І.Мазепа і своїм меценатством, опікуванням письменства, науки, мистецтва й церкви. Як високоосвічена людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину власних коштів віддав на розвиток культури та релігії. За його сприяння Києво-Могилянська колегія одержала у 1701 р. статус академії. За його гетьманування збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко. У 1690 р. споруджено нове приміщення Києво-Могилянської колегії, у 1698 р. - кафедральний собор у Переяславі, у 1700 р. було засновано Чернігівський колегіум. Мазепа був покровителем літератури. Сам він - автор низки віршів. Коштом гетьмана надруко-вано Євангеліє арабською мовою. Багато церков і монастирів обдарував він іконами, книгами, дзвонами і цінними реча­ми. Разом з тим гетьман сприяв розвитку економіки, промислів, мануфактур тощо.

Все ж для об'єктивності варто відмітити, що більшу частину гетьманування Мазепа діяв як політик промосковської орієнтації. Лише за перших 12 років свого прав-ління він відбув 11 літніх і 12 зимових військових походів. А це матеріальні витрати, котрі сприяли збільшенню податків, які лягали важким тягарем на плечі народу. Аристо-кратична спрямованість соціальної політики Мазепи не сприймалася народом (він володів близько 20 тис. маєтків; у 1701 р. видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку тощо). М.Грушевський писав, що в народних масах Мазепа не мав популярності, його вважали в Україні панським гетьманом, пильним виконавці царських указів.

Дата добавления: 2015-05-22