Терміни і поняття. Сердюки— найманці, яких набирали гетьмани, переважно з волохів

Сердюки — найманці, яких набирали гетьмани, переважно з волохів.

Для проведення об’єднавчої політики П. Дорошенко, як колись Б. Хмельницький, вирішив спертися на Кримське ханство. Спочатку він намагався підкорити західноукраїнські землі: Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ресурси і ця територія відносно мало постраждала від бойових дій. Проте його Західний похід (вересень—жовтень 1667 р.) разом із татарами виявився невдалим. Татари не пропускали нагоди брати ясир і грабувати, що навіть спричинило опір населення. Цим скористався польський коронний гетьман Ян Собеський, який вміло налагодив оборону. Але остаточно зірвав план Дорошенка — похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Крим. У вирішальний момент (Ян Собеський перебував в облозі україно-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир із поляками і повернулися в Крим. Дорошенко був змушений укласти з поляками Підгаєцький договір (1667 р.), згідно з яким він визнавав підданство королю і дозволив польський шляхті повернутися до своїх маєтків.

Гетьман звернувся з пропозицією до московського царя прийняти його протекцію за умови возз’єднання козацької України. Для Москви це б означало розрив Андрусівської угоди, а на це вона не бажала йти через внутрішні проблеми (вирувало повстання С. Разіна (1667-1671 рр.)).

У той же час на Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстання. У лютому 1668 р. Брюховецький, розчарований царським підданством, прагнучи втримати владу, оголосив про розрив із Москвою. Невдовзі з більшої частини Лівобережної України було вигнано царських воєвод. Спалахнуло повстання і на Слобожанщині, очолюване І. Сірком.

Такою ситуацією вирішив скористатися П. Дорошенко. Заручившись підтримкою лівобережної старшини і Кримського ханства, він у червні 1668 р. вступив на Лівобережжя. Козаки лівобережних полків вбили Брюховецького і приєдналися до Дорошенка. На загальній козацькій раді П. Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влаштовував сусідні держави. Сподвижник гетьмана київський митрополит Й. Тухальський наказав поминати в церквах Лівобережжя не царя, а „благочестивого і Богом даного гетьмана Петра”.

Тим часом польські підрозділи вдерлися на Брацлавщину. Для організації опору Польщі Дорошенко був змушений повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. Відбивши наступ поляків, Дорошенко опинився перед лицем нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтримало Кримське ханство, проголосило гетьманом запорозького писаряПетра Суховія (1668—1669 рр.).

Суховій здобув підтримку Криму, склавши з ним угоду, яка визнавала зверхність кримського хана над Україною. Два запеклі вороги, Крим і Запорожжя, об’єдналися, переслідуючи кожен свою мету. Крим був обтяжений залежністю від Стамбула і прагнув найти собі союзника, Запорожжя — намагалося зберегти свою самостійність і вважало, що саме Січ повинна відігравати провідну роль в Україні.

2. Міжусобна боротьба. Прийняття турецького протекторату (1668—1669 рр.). Намагаючись уникнути міжусобиці та війни з Кримом, П. Дорошенко направив посольство до Стамбула із пропозиціями, на яких Україна погоджувалася прийняти турецький протекторат.Умови були такими: у межах держави повинні перебувати всі українські землі від р. Вісла й міст Перемишль і Самбір на заході до Севська й Путивля на сході; населення звільнялося від сплати податків і данини; православна церква мала отримати автономію; туркам і татарам заборонялося у межах України руйнувати поселення, брати ясир, заводити мечеті тощо. Більшість із цих умов турецький султан Мехмед ІV прийняв.

Султан Мехмед ІV

Дата добавления: 2015-05-22