Терміни і поняття. Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Землі козаків не підлягали військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби, вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.

Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.

На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

Таким чином на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань національно визвольної війни і відновлення велике землеволодіння. Новими землевласниками ставала козацька старшина, а використовувала працю залежних селян.

У другій половині ХVІІ ст. на Лівобережжі загалом спостерігається піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків вирощували товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набувало садівництво і городництво. Важливе місце в господарстві посідало і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.

У господарстві старшин, заможних козаків переважно використовувалася наймана праця, але все частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці ХVІІ ст. панщина поступово набувала постійного характеру.

У цей час також швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося близько до міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали магдебурзьке право, менші — ратушне. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.

Спостерігається і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.

5. Виникнення та розвиток Слобідської України.

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.

Дата добавления: 2015-05-22