Запитання і завдання. 1. У результаті яких подій П

1. У результаті яких подій П. Дорошенко став гетьманом? 2. У якому році гетьману П. Дорошенку вдалося об’єднати Українську козацьку державу під своєю владою? 3. Із яким гетьманом Москва уклала Глухівські статті? 4. Між якими державами було укладено Бучацький мир? 5. Скільки відбулося Чигиринських походів турецької армії? 6. У якому році та за яких обставин П. Дорошенко склав гетьманську булаву? 7. Коли і на яких умовах була припинена боротьба між Туреччиною і Московією за Правобережну Україну?

8. Якою була мета політики гетьмана П. Дорошенка? Чи досягнув він її? 9. Чому частина селян і міщан західноукраїнських земель відмовилася підтримувати П. Дорошенка й перейшла на бік поляків? 10. Поміркуйте, чому військово політичний союз гетьмана П. Дорошенка з Туреччиною призвів до нового спалаху громадянської війни в Україні? 11. Чому повернення Ю. Хмельницького до влади завершилося крахом? 12. Які основні політичні цілі ставив перед собою І. Самойлович? Чому він був позбавлений гетьманської булави?

13. Прослідкуйте за картою, якими були основні напрямки воєнних походів та де відбувалися битви у 1665—1681 рр. 14. Порівняйте Глухівські статті 1669 р. з Московськими статтями 1665 р. Що було між ними спільного, а що відмінного?

15. Якою, на вашу думку, була роль гетьмана П. Дорошенка в подіях Руїни? Чи справедливо його називають «Сонцем Руїни»? 16. Які здобутки Української національної революції середини ХVІІ ст. вдалося зберегти після подій, що увійшли в історію під назвою «Руїна»

§ 26. Запорозька Січ у другій половині ХVІІ ст. Кошовий отаман Іван Сірко

1. Яку роль відігравала Січ у подіях Національно визвольної війни? 2. Яким був устрій Запорозької Січі?

1. Роль Запорозької Січі у воєнно політичних подіях другої половини ХVІІ ст. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Така політика часто йшла урозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами і запорозькою старшиною було вигідним царському уряду. Зокрема, за гетьманування Виговського, звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Москви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царському уряду було вигідно підтримувати їх у конфліктах. Завдяки підтримці запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були заборонені будь-які стосунки запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили московські залоги.

Цікаво знати

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розташовувався при впаданні в Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більш захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели і могутні штучні укріплення.

2. Устрій Січі. За роки національно визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно господарські одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки і сотні, обирали полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Кошем, Запорозькою Січчю. Її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

У Запорозькій Січі дотримувалися традиції козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.

Рада на Січі (діорама)

3. Кошовий отаман І. Сірко. Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини ХVІІ ст. був Іван Сірко (початок ХVІІ ст. — 1680). Він здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Вважається, що під його керівництвом запорожці звільнили понад 100 тис. бранців.

І.Сірко в бою

Документи розповідають

Польський хроніст Віспасіан Коховський про І. Сірка

«Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру».

1. Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу? 2. Кого вважав головними ворогами І. Сірко?

Постать Івана Сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в письмових джерелах ім’я І. Сірка згадується 1653 р. У 1658—1660 рр. Подільські козаки обирають його вінницьким (кальницьким) полковником. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу і не дав можливості Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

І.Сірко (Реконструкція за черепом)

Після підписання Слободищенського трактату 1660 р., виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запоріжжя. У 1660—1661 рр. брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Після обрання І. Брюховецького гетьманом, у 1663 р. Сірко уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. У 1663 р. Сірко здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив похід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника Стефана Чернецького і правобережного гетьмана Павла Тетері.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Московією і Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка у його боротьбі за возз’єднання козацької України, але після того, як правобережний гетьман вирішив прийняти протекторат турецького султана, виступив проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині і здійснив похід у Крим: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся поразкою для Дорошенка у боротьбі за об’єднання України, він втратив союзників татар.

У 1670 р. запорожці знову обрали Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.

У жовтні 1671 р. новий крутий поворот — І. Сірко разом з М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення від влади Д. Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив Сірка в полон і передав московському царю. Сірка засудили і відправили до Сибіру.

Навесні 1672 р. в Україну рушило 300-тисячне турецьке військо. Турки загрожували спустошити не лише українські землі, а й землі Речі Посполитої та Московської держави. Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі не було. І тоді, на прохання польського короля, І. Сірка було звільнено. У червні 1673 р. він вже знову був на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запоріжців штурмом взяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

Розгніваний султан Мехмед ІV 1674 р. відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом. (За цим історичним сюжетом художник Ілля Репін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»).

Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. Козаки, хоча й запізно помітили ворогів й кинулися у рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон. Запорожці у цій битві втратили лише 50 чол. забитими.

Улітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст й селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла, Руїна давалася взнаки.

У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенка прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьким «чайкам» з Дніпра у Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте, коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони і чекають, повернули назад.

Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер на своєму хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

3. Господарський розвиток Запорожжя. У другій половині ХVІІ ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба у солі для цього промислу сприяла розвитку чумацтва.

Крім запорожців, улітку промислами на Запорожжі займалися козаки Лівобережжя і Правобережжя, а також селяни і міщани з усіх українських земель.

Основу господарства Запорожжя також складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де узимку утримувалася худоба. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу й відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, уважали, що землеробство не гідне для них заняття. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські та річкові човни тощо.

Зимівник

Чималу роль відігравала на Запорожжі і торгівля. Через Запорожжя пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримом, Польщею, Московією. Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини тощо.

Але господарська діяльність козаків не забезпечувала повністю їх потреби. Додатковим джерелом їхнього матеріального забезпечення були царські жалування і гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

Висновки

— В Українській козацькій державі Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі.

Дата добавления: 2015-05-22