Релігійні реформи Володимира

І

ершою за часом реформою Володимира бу­ла релігійна. Одразу ж по утвердженні на київському столі князь „поставив ідолів на горбі над двором теремним (княжим): Перуна де­рев яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажьбога, і Стрибога, і Сімаргла, й Мо- кош“, як свідчить Нестор-літописець. Мова йде про влаштування своєрідного пантеону язичницьких богів, у якому було зібрано слов’янських і неслов’янських богів з богом-громовержцем Перуном на чолі.

Однак ще на початку нашого століття історики знайшли в джерелах докази на користь того, що на­справді Володимир запровадив на Русі культ самого лише Перуна, а інші боги (ідоли) з’явились у літописі лише в 70-х рр. XI ст. Виходить, князь прагнув до монотеїстичного культу, вважаючи, напевне, що йо­го одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог. Але реформа була приречена на неуспіх. Стара, віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що швид­ко оновлювалось. Отже, природно, що згодом Володимир вирішив запровадити на Русі християн­ство як державну релігію. Історики, синтезувавши свідчення вітчизняних та зарубіжних джерел, так відтворюють цю подію. 986р. Візантія програла війну Болгарії; в країні посилилася боротьба земель­них магнатів проти братів-імператорів Василія II і Коистантина. Василій II спішно вирядив послів до Києва, щоб просити військової підтримки у русько­го князя. Володимир пообіцяв допомогу, запросивши за неї велику ціну: руку сестри імператора Анни. Василію II після роздумів і зволікань довелося пого­дитися на цей нечуваний доти шлюб Анни з князем-язичником. У свою чергу, Володимир зо­бов’язався охреститися й незабаром виконав свою обіцянку.

Велике на той час шеститисячне, добре озброєне й вишколене руське військо допомогло Василію II здолати феодальну опозицію. Імператор зміг перевес­ти дух і підступно порушив головну умову угоди з Володимиром: відмовся видати за князя сестру. Щоб таки змусити Василія II додержати слова, київсь­кий володар 989 р. обложив місто Херсон, що було опорою візантійського панування у Криму, і влітку того року здобув його. Імператорові довелося спішно прислати Анну до Херсона, де вона урочисто взяла шлюб з Володимиром. Навесні 990 р. князь з моло­дою дружиною повернувся до Києва й заходився

насаджувати християнство „Наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли“, — повідомляє „Повість“. Руські люди неохо­че відмовлялися від віри батьків і дідів. Тому хрис­тиянізація Русі розтяглася на кілька століть. Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

Запровадження християнства в Київській Русі ма­то позитивні наслідки Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний по­штовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу „хрещення Русі“ у ній поши­рилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літе­ратури і науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських краіін світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.

В часи князювання Володимира Святославича завершується другий етап у складанні державності на Русі. Третій, заключний, етап припадає на роки правління в Києві його сина Ярослава (1019—1054).

Дата добавления: 2015-05-22