Становлення феодальних відносин і їх вплив на життя Русі XI ст

ерш ніж розповісти про зміни в системі князівської влади й структурі держави, що настали по смерті Ярослава Мудрого, варто ися на особливостях соціально-економічного -«хлугп давньоруської спільноти середини — другої ини XI сг. Його наростання привело до прогре- нх змін у характері власності на землю — ас) вах князівської, що означало дальші кроки \ьства на шляху феодалізації. Все це не могло не лпти на зрушення в політичному житті, але вплив ~чнае був ні прямим, ні миттєвим.

Як мовилось, Давньоруська держава виникла в.: дальну добу й існувала як така аж до князюван­

ня Володимира Святославича. Але й у його часи власність на землю продовжувала залишатися ко­лективною. Земля належала паиівно’му класові загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна більшість яких теж входила до дружини.

Індивідуальна земельна власність зародилася в Київській Русі лише в другій половині XI ст. Як­що „Руська правда“, складена за Ярослава близько 1037 р., ще не знає такого способу власності, то в „Правді Ярославичів“1072 р. можна знайти свідчен­ня наявності особистого землеволодіння, поки що і князівського. Лише у „Поширеній правді“, що офор­милася наприкінці XII —на початку XIII ст., зустрічаємо ясні докази наявності боярського земле­володіння й ведення боярами власного господарства. В літописах перші звістки про князівське землево­лодіння датуються кінцем XI, а боярське — почи­наючи з XII ст.

Поява в суспільній правосвідомості поняття мож­ливості особистого володіння землями чи (для князів) цілими волостями, перші, на жаль, не відомі науці йо­го прояви в середині XI ст. не могли не вплинути на тлумачення синами Ярослава його „ряду“ (заповіту). Наведемо фрагмента цього важливого для історич­ної долі Київської Русі документа. Стаття 1054 р. „Повісті“ відкривається словами: „Помер великий князь руський Ярослав. Ще за життя свого він дав заповіт синам своїм, мовивши їм: „Ось я залишаю світ цей, сини мої живіть у любові... Ось я доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому си­нові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його, як слухались мене, він замінить вам мене; а Свято­славу даю Чернігів, а Всеволодові — Переяслав, а Ігореві — Володимир (Волинський), а Вячеславу —Смоленськ“.

Дехто з істориків вважає, що Ярослав, передав­ши головний престол Русі Ізяславу, зробив його єдиновладним князем Русі. Однак у „ряді“ Яросла­ва проглядає й інше: збереження держави у спільній власності його нащадків. По смерті Ярослава, писав один із знавців давньоруської минувшини О. В. Пресняков, при роздільності володінь бачимо не­роздільність спільних дій у захисті Руської землі й у внутрішніх справах трьох старших Ярославичів. Бра­ти Ізяслава, як видно, не збиралися визнавати його верховним володарем Руської землі й дивились на міста із землями, шо заповів їм батько, як на особи­сту спадкову власність — „отчину.

Мабуть, саме тому (а не через брак державної мудрості) Ізяславу довелося укласти союз із двома мо­лодшими братами — Святославом і Всеволодом. У

І Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали тріумвіратом Ярославичів.

Всі державні справи брати вирішували разом: ви- „ давали закони („Правда Ярославичів“), ходили в походи на кочовиків, торків і половців, перевели брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо. Але здебільшого тріумвіри дбали про збільшення власних, володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волині, а коли незабаром потому помер Ігор, тріумвірат поділив. між собою Смоленську волость, нічого не залишив­ши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод

17- р заволоділи Полоцькою землею, а її князя Все- слава Брячиславича кинули до київської в’язниці. Новгород привласнив Святослав, Смоленськ — Всеволод. Все це викликало обурення серед молод­ших Ярославичів і посіяло зерна усобиць кінця XI ст.

Після невдалої для Русі битви з половцями на І р. Альті тріумвірат дав тріщину й став розпадатися. 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з не­давнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою Всеволода вибив старшого брата з Києва і сів на йо­го місце Так скінчився майже 20-літній тріумвірат Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії, та зміг повернутися до Києва лише по смерті Свято­слава (наприкінці 1076).

Тим часом обійдені дядьками-тріумвірами й жа­даючі багатих волостей-отчин їх небожі Олег Святославич і Борис Вячеславич вигнали з Черніго­ва, отчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів, коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов на допомогу братові, й у битві на Нежатиній Ниві по­близу Чернігова 3 жовтня 1078 р. вони розгромили Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі відновилась одноосібна монархія. Та за ступенем централізації й могутністю їй було далеко до держа­ви часів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.

Дата добавления: 2015-05-22