Торгівля

Міста

к відомо, у VI—VIII ст. у східнослов’янсько­му суспільстві виникали протоміста — укріплені поселення, що в зародку мали озна­ки майбутніх міст: ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Феодальні міста істо­рики образно називають квітами середньовіччя. ПротомістоЛбуло тим пуп’янком, з якого виростало, розвивалося справжнє місто. Так було всюди в серед­ньовічному світі, так сталося й на Русі.

Однак не кожне протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливо сприятливі соціаньні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом Південної Русі був „град Кия", що ви­ник наприкінці V — в першій половині VI ст. Протягом наступних століть цей град переріс у вели­ке місто, в якому в XI— першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для свого часу то була дуже велика кількість городян

У давньоруських Чернігові й Галичі їх було по 25 тис., Переяславі й Білоозері — по 10—12 тис.

Міста Південної Русі були зосереджені в Серед­ньому Подніпров’ї, поблизу стольного града Києва. Чимало міст виросло в західному регіоні, в Галицькій і Волинській землях. Найголовніші з них займали велику площу. Укріплена частина Києва (дитинець) сягала 90 га, а разом з ремісничо-торговельними по­садами — 380 га; дитинець Галича займав понад 50 га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний град, перегороддя) перевищувала 200 га.

Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Пе­реважна більшість їх мешканців були ремісниками різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів Чимало горо­дян займалися торгівлею. Міські ринки являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралися віча городян, що, починаючи з сере­дини XII ст., відігравали значну роль у соціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в ціло­му, як це бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владимирі-на-Клязьмі тощо.

Давньоруські міста були культурними осередка­ми. У них діяли школи й книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складали­ся літописи, створювалися пам’ятки агіографії (житія святих) та художньої літератури. Без перебільшен­ня можна сказати, що міста визначали культурне обличчя Давньої Русі, вони були носіями суспільно­го прогресу.

Я

скравим свідченням високого рівня еко­номічного розвитку Давньоруської держави була внутрішня й зовнішня торгівля. На жаль, про внутрішню торгівлю Київської Русі відомо мало Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло забезпеченню продуктами хар­чування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися Міста і великі торгові села (погости) мали ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Ве­ликому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Влади- мирі-на-Клязьмі та ін. збиралися мало не щодня. Про внутрішню торгівлю письмові джерела згадують мало й неохоче. Основний матеріал для її пізнання дає археологія.

Незрівнянно більше вчені знають про зовнішньо­економічні зв’язки Русі X — першої половини XIII ст. Літописи й інші давньоруські письмо­ві джерела, а також візантійські, східні та західно­європейські пам’ятки розповідають про жваві торговельні взаємини східнослов'янської держави з багатьма країнами середньовічного світу.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Схо­ду Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Бол­гарією. Постійними були торговельні контакти Русі з Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Голов­ним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу був Київ.

Руська правляча верхівка й багаті купці були особливо зацікавлені в підтриманні сталих економічних взаємовідносин із Візантійською імперією. Звідти на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини (шовк, парчу, оксамит), олію, вино, фрук­ти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві (зброя) вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

На Русі купці об’єднувалися в корпорації, що зосереджувалися на торгівлі певними товарами з ти­ми чи іншими країнами. В Києві, Новгороді, Галичі, Володимирі-Волинському та інших великих містах бу- \и колонії іноземних купців, для них будували торговельні двори.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхе­ми, численні скарби яких, знайдені в Східній Європі, налічують десятки тисяч прим. Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, а у Північно-Західній і Північно-Східній Русі з \І ст.— і західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Дав- н руській державі власну монету. Близько 990 р. В аддимир Святославич викарбував на честь хрещен­ня Русі перші руські монети: златники й срібляники. На початку XI ст. його син Ярослав, що був тоді нов- дським намісником, випустив срібляники

21- своїм ім'ям, а 1018 р. Святополк Ярополчич під час свого недовгого князювання в Києві запровадив:' обігу срібляники, на яких було вміщено його хри- ьке ім'я Петро. Але карбування давньоруських —г.1 мало дуже скромний обсяг, вони призначали- свж стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні

візитні картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу та її володарів. Златники й срібляники не справили помітного впли­ву на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.

Дата добавления: 2015-05-22