Зародження передумов складання української народності

Прикладне мистецтво

оно добігло у Київській Русі дуже високого рівня. Його масова продукція: недорогі виро­би із срібла й міді, скляні намиста й браслети набули великого поширення на Русі й за її межами Особливо уславились у середньовічному світі вишу­кані срібні й золоті творіння київських, чернігівських, галицьких майстрів. Давньоруські ювеліри доскона­ло володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, че­канкою, художнім литвом. У середньовічній (вропі давньоруських ювелірів вважали неперевершеними майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби з перегородчастими емалями (діадеми, князівські барми, іконки, ковтки, хрестики тощо) та срібні кар-

боеані браслети з черню київського виробництва на­лежать до найвитонченіших зразків мистецтва ередньовічного світу.

Вироби прикладного мистецтва з дитинства ото­чували руську людину. То були дерев’яні різьблені миски, відра, ложки, вирізані з кістки гудзики, бінці, ручки для ножів, керамічний посуд з ху- жнім орнаментом, недорогі прикраси тощо.

За всієї великої різноманітності явищ і виробів, умілої з огляду на величезну територію розселен­ня давньоруської народності, її матеріальна й духовна культура відзначалася значною цілісністю, що не иключало місцевих, часом відчутних особливостей. Так було й у добу відносно єдиної Київської монархії кінець X — перша третина XII ст.), і в часи фео­дальної роздробленості, коли, незважаючи на аблення політичної єдності держави, культура одержала нові імпульсе зростання. Піднесення спільного, зокрема міського, життя, наростання економічних і культурних зв’язків, поглиблення етнічної свідомості народу зумовили дальший розквіт

культури Київської Русі другої половини XII

першої третини XIII ст.

оба феодальної роздробленості настала, як мовилось, завдяки соціально-економічному поступові Давньоруської держави та її народності й пов’язаній з ним політичній відо- вбленості різних земель і князівств. У XII ст. •з хадаються земельні території, що стало одним з чин- нжів виникнення української, так само як російської я біло- руської, народності. Не варто перебільшува­ти етнокультурної єдності давньоруської народності

25- місцеві розбіжності в побуті, звичаях, мовних і з \ектах, фольклорі в часи її існування (IX—

VI ст.) так і не були подолані. Але залишається без- вним науковим фактом походження українців, росіян і білорусів від народу Київської Русі, як би йо- '5 п називати: давньоруською народністю чи східно- янською етнокультурною спільністю, середині — другій половині XII ст. у держав­ках Давньої Русі виділилося півтора десятка ■■зшств і земель, які незабаром по тому почали

946 єднуватися в групи. Це історично об’єктивно вкладало підвалини формування територій трьох ’—і-:, слов’янських народностей, яке почалося з ЗШ1 ст. Утворенню територій окремих земель і

князівств були притаманні налагодження й еволюція соціально-економічних, політичних і культурних взаємовідносин між сусідами. У Південній Русі то були Галицька й Волинська землі, що після їх об’єднання тяжіли до землі Київської. У Північно- Східній Русі особливо тісні зв’язки встановилися між Владимиро-Суздальською та Муромо-Рязансь- кою землями. Ці процеси розвивалися далі наприкінці

XII — на початку XIII ст.

Піднесення економічного життя як в центрі, так і на окраїнах, що було основною причиною настання доби роздробленості, продовжувалось і в часи її політичного поглиблення. Ставали тіснішими еко­номічні зв’язки між регіонами. Людність різних давньоруських земель дедалі жвавіше налагоджува­ла товарообмін. Пам’ятки писемності й археологічні знахідки свідчать про наростання інтенсивних еко­номічних взаємовідносин між різними землями Київської Русі.

Красномовним свідченням цього є вже сам харак­тер поширення монетних гривен, що були основним засобом купівлі-продажу у великих торгових опе­раціях на давньоруських землях у часи роздробленості (ХІІ-ХІІІ ст.). Ці масивні зливки срібла вагою від 160 до 200 з чимось грамів діляться на типи за фор­мою та вагою: київські, новгородські, північноруські. Здавалось би, київські чи новгородські гривні, вироб­ництво яких засереджувалось відповідно у двох центрах Русі, південному й північному, мали прави­ти за місцеві знаряддя купівлі-продажу. Однак їх знаходять практично на всій території Русі, зокрема новгородські в Києві, а київські в Новгороді, куди їх заносили ріки економічного обміну. Те ж саме мож­на сказати про певні види ремісничої продукції. Наприклад, необхідні при тканні (а ним на Русі зай­мались майже в кожній родині) прясла з рожевого шиферу, виготовлення яких зосереджувалося в Києві та невеликому місті Овручі в древлянській землі (поблизу якого є поклади цього каменю), археологи постійно знаходять у всіх давньоруських землях. Вченими помічено, що регіон знахідок шиферних прясел загалом збігається з етнічною територією Київської Русі.

Посилення торговельних та інших зв’язків між різними регіонами Давньоруської держави логічно зу­мовило утворення в другій половині XII — на початку

XIII ст. кількох груп земель. Між ними зав’язались особливо тісні соціально-економічні відносини. Це, як визначив академік Л. В. Черепній, такі чотири гру­пи земель: Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька та Вітебська; Владимиро-Суздальська,

Рязанська, Устюзська та Муромська; Київська, Чернігівська та Сіверська; Галицька й Волинська. Вже тут проглядається виділення територій російсь­кої, української й менш виразно білоруської народностей. Розвиток процесів соціально-еко­номічної концентрації сприяв тому, що, починаючи з ХШ ст, на основі цих груп земель (які з часом мог­ли міняти й склад, і територіальні межі) формуються території російської, української та білоруської народ­ностей. Крім економічних зв’язків між цими землями і князівствами пожвавлювались культурні азаєми- ни. Вони простежуються, зокрема, в архітектурі кам 'яних храмів, у прикладному мистецтві, фольклорі (поширення билин) тощо.

Складання перелічених вище груп земель само по собі не вело до послаблення, тим більше до розриву економічних і культурних взаємовідносин між ними. Як і раніше, в часи централізованої монархії Володи­мира Святославича і Ярослава Мудрого, всі давньоруські землі були об’єднані спільними еко­номічними, соціальними і культурними процесами та явищами. І хто знає, як би склалась дальша доля давньоруської етнокультурної спільності, якби не вторгнення на Русь полчищ кочовиків з-за Волги

26- монголів.

Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Бу­ковина і Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. А на Середній Наддніпрянщині, в Київській землі, утворилося етнічне осердя ук­раїнського етносу, навколо якого поступово згуртувалося населення інших південноруських зе­мель. Видатною є роль Києва у цьому процесі. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за інши­ми землями Південної Русі, закріпилася назва „Україна“, якою пізніше, з XVII ст., стали познача­ти етнічну територію українського народу.

Дата добавления: 2015-05-22