Кіндер Г., Хільгеман В. 4 страница

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — створена після розпаду СРСР 8 грудня 1991 р. (Білорусь, Росія, Україна). 21 грудня 1991 р. до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Та­джикистан, Туркменія, Узбекистан. Не увійшли Прибалтійські країни, Гру­зія (приєдналася пізніше). У 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Має діючі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Консультаційно-координаційний комітет, Міжпарламентська асам­блею, Комісія з прав людини, Господарський суд, Рада спільної безпеки, Рада міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет та ін.

Персонали

Грищенко Костянтин (нар. 1953). Закінчив у 1975 р. Московський інсти­тут міжнародних відносин, у 1975—1976 pp. — слухач курсів перекладачів ООН. У 1981 —1985 pp. — третій секретар консульського управління МЗС СРСР, 1985—1990 pp. — віце-консул, консул Генерального консульства СРСР у Монреалі, 1990—1991 pp. — перший секретар Управління з проблем обмеження роззброєння і роззброєння МЗС СРСР. У 1992—1993 pp. — рад­ник, завідувач сектору, заступник начальника, начальник відділу проблем обмежень озброєнь та роззброєння МЗС України. У 1995—1998 pp. — за­ступник міністра МЗС України. 1998—2000 pp. — Надзвичайний і Повноваж­ний Посол України в Королівстві Бельгія та глава місії України при НАТО. 2000—2003 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США. Від вересня 2003—2005 — міністр закордонних справ України.

Тема 11

Зленко Анатолій (нар. 1938). У 1967 р. закінчив Київський університет імені Т.Г. Шевченка. У 1967—1973 pp. — аташе, другий секретар відділу міжнародних організацій Міністерства закордонних справ УРСР, з 1973 р. — співробітник секретаріату ЮНЕСКО, з 1979 р. — відповідальний секретар Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО. З 1983 р. — постійний представник УРСР при ЮНЕСКО. У 1987 р. — заступник, 1989—1990 рр. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР. У 1990—1994 рр. — міністр закордон­них справ України, 1994—1997 pp. — постійний представник України при ООН. 1997—2000 pp. — Посол України у Французькій Республіці. У 2000— 2003 pp. — міністр закордонних справ України.

Тарасюк Борис (нар. 1949). У 1975 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1971 — 1981 pp. — аташе, третій, другий, перший секретар МЗС УРСР. У 1981 — 1986 pp. — другий, перший секретар постійного представництва УРСР при ООН. У 1986—1987 pp. — перший секретар відділу міжнародних організацій МЗС України. У 1987—1990 pp. — інструктор відділу зарубіжних зв'язків ЦК КПУ. 1991 —1992 pp. — начальник відділу політичного аналізу і коор-дування МЗС України. У 1992—1994 pp. — заступник міністра, голова На­ціонального комітету України з питань роззброєння У 1994—1995 pp. — перший заступник міністра МЗС України. У 1995—1999 pp. — Надзвичай­ний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург; глава Місії України при НАТО (1997—1998). 1998—2000 pp., від 2005 — міністр закордонних справ України.

Удовенко Геннадій (нар. 1931). У 1954 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, 1959 р. — перший секретар, радник МЗС УРСР, 1965—1971 — співробітник секрета­ріату відділу ООН у Женеві. Від 1971р. член колегії, начальник відділу кадрів, начальник відділу міжнародних організацій МЗС УРСР. У 1977—1980 рр. — на відповідальних посадах у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. 1980—1985 pp. — заступник міністра МЗС України, 1985—1992 рр. — постійний представник України при ООН. У 1992—1994 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі. У 1994—1998 pp. — міністр закордонних справ України, народний депутат України.

Найважливіші події

1991, 8 грудня — підписання Білоруссю, Росією та Україною Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992, 22 — 23 грудня — перший візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва.

Розбудова незалежної України

1992, 10 березня — Україну прийняли до Північноатлантичної ради співробітництва.

1992, 8 червня — візит Президента України Л. Кравчука до штаб-квар­тири НАТО в Брюсселі.

1993, 2 липня — ухвалення Верховною Радою України Закону "Основні напрями зовнішньої політики України".

1993,17 грудня — подання офіційної заявки уряду України про приєднан­ня до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Початок процесу вступу до Світо­вої організації торгівлі (СОТ).

1994,14 січня — Україною, Росією та США була досягнута Угода про ос­таточну передачу ядерної зброї під контроль російського командування.

1994,14 червня — Президент України Л. Кравчук у Люксембурзі підпи­сав Договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

1994, 16 листопада — схвалення Закону України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

1995, 11 —12 травня — перший візит до України Президента США В. Клінтона.

1995, 31 жовтня — Верховна Рада прийняла рішення про вступ України до Ради Європи.

1997, 31 травня — підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

1997, 9 липня — підписання в Мадриді Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною.

1997, 8 жовтня — заснування місії України при НАТО

1998, 9—10 травня — проведення зборів Європейського банку рекон­струкції та розвитку в Києві.

1999,17 червня — Постанова Верховної Ради "Засади державної політи­ки України в галузі прав людини".

2000.2 березня — ратифікація Верховною Радою України Угоди між дер­
жавами — членами Північноатлантичного договору та іншими державами,
які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їхніх
збройних сил.

2001, 27 січня — Указ Президента України Л. Кучми про затвердження Державної програми співробітництва України з НАТО на2001 — 2004 pp.

2003, 19 червня — схвалення Верховною Радою Закону "Про основи на­ціональної безпеки України".

2003, 23 вересня — укладення Угоди про створення Єдиного економіч­ного простору між Україною, Росією, Білоруссю і Казахстаном.

2003.3 жовтня — заява МЗС України з приводу будівництва дамби в Кер­
ченській протоці.

2003, 7 жовтня — проведення саміту Україна — ЄС на рівні глав держав і керівників ЄС.

15 Історія України

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте головні засади зовнішньої політики України.

2. Які наукові концепції є щодо моделі сучасного світового устрою?

3. Які головні ідеї закладено в "Угоду про створення Співдружності Неза лежних Держав"?

4. Які держави входять до складу організації ГУУАМ? Яка мета її ство­рення?

5. Охарактеризуйте принципи діяльності Ради Європи.

6. Визначте головні складові економічного співробітництва в рамках СНД.

7. Як були розв'язані проблемні питання навколо статусу Криму, Севас­тополя та поділу Чорноморського флоту?

8. Дайте характеристику головним напрямам співробітництва між Україною і НАТО.

9. Які зміни відбулися в діяльності України в ООН після здобуття неза­лежності?

10. Які здобутки і перешкоди на шляху вступу України до СОТ?

Теми рефератів

1. Українсько російські відносини після розпаду СРСР.

2. Економічна складова співробітництва Україна — ЄС.

3. Участь України у миротворчих операціях ООН.

4. Особливості розвитку двосторонніх відносин Україна — США.

5. Регіональний вимір зовнішньої політики України.

Рекомендована література

1. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. — К., 2001.

2. Брежнєва Т., їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. — Д., 2003.

3. Новицький B.C. Міжнародна економічна діяльність України. — К., 2003.

4. Україна в сучасному світі. — К., 2003.

5. Україна дипломатична — 2002: Наук, щорічник. — Вип. З / Упор. Л. Губерський, Б. Гуменюк, П. Кривонос та ін. — К., 2003.

6. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга та Л. Хоффмана. — К., 1998.

7. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перс­пектива / За заг. ред. С.І. Пиріжкова. — К., 2001.

САМОСПИНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Загальні рекомендації

Самостійна робота студентів (далі — СРС) — одна з основних форм на­вчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування про­грамного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється, з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли сту­дент в основному індивідуально оволодіває знаннями, спираючись при цьо­му на певні вказівки та поради викладача. З іншого боку, самостійна робота — це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції; бере участь у семінарських заняттях тощо.

СРС над курсом "Історія України", визначеним програмою підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, набуває пріоритетного значення в навчаль­ному процесі. Адже нині, у зв'язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформуван­ня студентів, запам'ятовування ними значного обсягу інформації на все­бічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково-творчої роботи тощо. Саме СРС дає мож­ливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при ви­вченні історії України — добитися міцного засвоєння студентом програмно­го матеріалу, глибокого знання найважливіших історичних джерел, уміння знаходити й аналізувати відповідну навчальну та наукову літературу, виді­ляти найголовніше, робити правильні висновки й узагальнення, формувати власний погляд на проблеми.

Для того щоб вивчити курс "Історія України", скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою (слово "методика" давньогрецькою мовою означає "спосіб пізнання") індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна

Самостійна підготовка студентів

організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизува­ти свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує результативність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опа­новує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з наймен­шими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо. Особ­ливо важливою є самостійна робота для студентів-заочників, які не мають можливості у повному обсязі слухати курс лекцій з історії України і брати участь у семінарах внаслідок обмеженості часу на сесіях.

Слід підкреслити, що ефективна СРС можлива лише за умови відповід­ного інформаційно-методичного забезпечення навчання, тобто підготовле­них методичних рекомендацій, списків джерел та літератури, тематики се­мінарів, рефератів, а також — уміння викладачів правильно визначити об­сяг і структуру змісту навчального матеріалу, який виноситься на самостійне опрацювання, організувати індивідуальну діяльність студентів. У ВНЗ, де СРС не організована як слід і не контролюється викладачами у студентів, як правило, відсутні навички індивідуальної роботи; студенти потерпають від надмірного перевантаження джерелами й літературою для самостійного опрацювання тощо. Це унеможливлює нормальну самостійну роботу, сту­денти працюють неорганізовано, нерегулярно, а отже, малоефективно.

Загальновідомо, що випускники шкіл приходять до ВНЗ, маючи різний рівень підготовки до самостійної роботи. Натомість успішність навчання передбачає певну попередню підготовленість самих студентів до пізнаваль­ної діяльності, наявність у них необхідного мінімального рівня теоретичної та практичної готовності до самостійної навчальної роботи. її ефективна організація вимагає розвитку в студентів таких якостей, як воля, наполег­ливість, активність, цілеспрямованість, дисциплінованість, сумлінність, бажання та здатність проводити самостійну роботу. Чимало залежить від всебічного розвитку особистості, результатом якого є потяг до знань, праг­нення постійного вдосконалення.

Процес, спрямований на вивчення історії України, передбачає різні фор­ми самостійної роботи (засвоєння, конспектування й опрацювання лекцій­ного матеріалу, роботу з документальними історичними джерелами та літе­ратурою, індивідуальне написання реферату, підготовку до семінару, залі­ку та іспиту тощо). Оскільки всі форми навчання мають бути націлені на глибоке вивчення курсу, дуже важливо знайти раціональне співвідношен­ня між ними, досягти їх високої ефективності.

Роль лекцій в організації самостійної роботи студентів

Семінарські заняття у вищій школі тісно пов'язані з лекціями ("лекція" латинською мовою означає "читання") — систематичним, цілісним, аргу­ментованим, усним викладенням навчального матеріалу. Однак курс лекцій

Самостійна підготовка студентів

не може дати вичерпних знань з історії України. Найголовнішим їх завдан­ням є викладення основ української історії, ознайомлення з новітніми до­сягненнями історичної науки, озброєння студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Подальшу роботу студент повинен виконува­ти самостійно, в тому числі на семінарських заняттях.

Провідна роль під час лекції, безумовно, належить викладачу. Разом із тим ефективність лекції залежить не тільки від її якості, досвіду та майстер­ності викладача, а й від уміння студентів її слухати, розуміти та записувати. Якість засвоєння змісту лекції студентами значною мірою зумовлена їх осо­бистою увагою, зацікавленістю, прагненням опанувати лекційний матеріал.

Саме на лекції студент одержує перший поштовх до закладання основ самостійної роботи. Лекції передують СРС, визначають її зміст. Вони не дуб­люють підручники чи навчальні посібники з історії України, хоча, безумов­но, враховують їх структуру та зміст. Як правило, лектори викладають най­важливіші та найважчі для засвоєння питання, ознайомлюють студентів з різними поглядами на ту чи іншу проблему історії України, зі змістом нау­кових дискусій, оминаючи питання, які достатньо висвітлені в навчальних книгах. За таких умов СРС стимулюється вже у процесі слухання лекції. Адже викладач змушує студентів активно думати, брати участь у процесі вирішення поставленої конкретної проблемної ситуації, самостійно відкри­вати для себе наукові проблеми, а не отримувати їх лише в готовому вигляді. Він рекомендує студентам самостійно опрацьовувати прослухані та законс­пектовані лекції, що передбачає осмислення змісту лекцій і висновків з кож­ної теми, роботу з фактичним матеріалом.

Слухання лекції — це творчий процес, напружена розумова робота сту­дентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до ак­тивного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнен­ня в смисл кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію, студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Тому осно­вою глибокого засвоєння змісту лекції є увага слухачів, тобто їх мимовільна чи довільна зосередженість на певному об'єкті діяльності.

Ва:ж,лива особливість уваги — здатність зосереджуватись одночасно на

кількох об'єктах, що дає студенту можливість конспектувати думки викла­дача, продовжуючи його слухати. Необхідно уважно стежити не тільки за логікою міркувань лектора, осмислюючи послідовність викладу матеріалу, а й за виразом обличчя, інтонаціями його голосу, жестами, що в комплексі краще допомагає розуміти й засвоювати зміст лекції, виділяти аргументи,

узагальнення, висновки, фіксувати їх у конспекті.

На процес сприйняття впливають різні чинники — минулий досвід, ра­ніше накопичені знання, які дають змогу студенту передбачати зміст лекції, сприяють розумовій активності. Адже новий лекційний матеріал краще за­своюється й запам'ятовується, коли він спирається на певні попередні знан­ня, логічно пов'язаний з ними, доповнює й розвиває їх. У зв'язку з цим сту-

Самостійна підготовка студентів

дентам, які вивчають історію України, для того щоб краще підготуватися до чергової лекції, необхідно глибоко усвідомити зміст попередньої, уважно прочитавши свої записи та відповідний розділ підручника чи посібника, а також ознайомитися з матеріалом наступної лекції з метою встановлення смислового та логічного зв'язку між ними. Щоб активізувати роботу сту­дентів, зробити її цілеспрямованішою, деякі викладачі напередодні лекції пропонують спеціальні завдання, спрямовані на зіставлення різних думок, на порівняння різних підходів, на добір фактичного матеріалу тощо. Таким чином, у процесі попередньої підготовки до лекції студенти отримують пев­не уявлення про матеріал, який під час аудиторних занять потрапляє на вже підготовлений ґрунт. Це дає змогу підвищити ефективність сприйняття лекції, зробити її конспектування більш змістовним.

Можливість оперувати здобутками свого мислення студент, як і кожен індивід, отримує завдяки пам'яті. Вона існує у вигляді процесів запам'ято­вування, збереження, відтворення та забування. Закріплення нового мате­ріалу забезпечується внаслідок запам'ятовування. Запам'ятати основний зміст лекції означає логічно пов'язати його зі знаннями, які студент вже має. Логічно-смислове запам'ятовування ґрунтується на глибокому проникненні в сутність явища чи події, аналізі інформації, виявленні найсуттєвішого, узагальненні. Тому студентам необхідно постійно розвивати і вдосконалю­вати таке вміння.

Мимовільне запам'ятовування лекції відбувається без вольових зусиль слухача. Адже значний інтерес до почутого, наявність зв'язку нової інфор­мації з власними знаннями зумовлює запам'ятовування шляхом логічної переробки нового матеріалу. Довільне запам'ятовування характеризується свідомою спрямованістю вольових зусиль на закріплення в пам'яті певного матеріалу. Воно значно продуктивніше за мимовільне, сприяє міцнішому засвоєнню змісту лекції. Однак слід враховувати, що обидва види пам'яті ефективні на лекції лише за умови розумової активності студентів. Для по­стійного збагачення й розвитку пам'яті важлива систематичність у набутті знань. Прогалина в знаннях перешкоджає запам'ятовуванню, гальмує за­своєння нових знань. Розумовий розвиток студента відбувається за умови ос­мисленого запам'ятовування, свідомого засвоєння знань, набутих на лекції.

Водночас, студент повинен враховувати, що процесу запам'ятовування протистоїть забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу закріпленого в пам'яті матеріалу. Найшвидше воно відбувається відразу після сприйняття матеріалу. Учені доводять, що вже через одну годину після зачитування логічно пов'язаного матеріалу в пам'яті слухача залишається близько 70 % інформації, через 3—4 дні — 45 %, че­рез 2 тижні — 30 %. Студентам слід також пам'ятати, що на пам'ять нега­тивно впливають алкоголь, нікотин, наркотики.

Основними засобами проти забування є повторення (неодноразове відтво­рення матеріалу) та заучування (багаторазове повторювання), а також за-

Самостійна підготовка студентів

стосування знань на практиці (наприклад, під час семінарських занять). Дуже корисним в організації СРС є метод повторення. Його використання дає змо­гу ліквідувати можливий розрив між пройденим матеріалом, і тим, який вивчається; допомагає систематизації матеріалу тощо. Хоча слід враховува­ти, що в процесі навчання неможливо повністю виключити заучування. Адже окремі факти, дати, імена, цифри запам'ятовуються головним чином шля­хом кількаразового повторення.

Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов'язково записувати. За правильної організації самостійної роботи одно­часне конспектування та слухання лекції не послаблює, а навпаки, посилює увагу студента. Конспектування ("конспект" латинською мовою означає "огляд") — важлива складова СРС. Його сутність полягає в процесі розумо­вого засвоєння та стислому викладенні прослуханого чи прочитаного. Конс­пектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його про­думувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов'язувати їх між собою, акти­візує роботу пам'яті, полегшує запам'ятовування, створює основу для подаль­шого відтворення матеріалу. Вміло написаний конспект дає змогу легко зга­дати лекцію, вільно орієнтуватися в її змісті. Все це допомагає в подальшо­му самостійному вивченні історії України, в тому числі при підготовці до семінарських занять та іспитів.

Однак слід враховувати, що конспектування лекції — досить складна форма самостійної роботи, оскільки вона обмежена в часі, протягом якого необхідно зробити запис. Деякі студенти не записують зміст лекції, доводя­чи, що її конспектування заважає уважно слухати викладача, сподіваючись запам'ятати або використати записи однокурсників. Натомість, враховую­чи, що конспект є індивідуальним посібником, а кожному запису притаманні певні особливості, студент повинен створювати його самостійно. Частина студентів замість конспекту прагне скласти детальний план теми лекції або записати, на їхню думку, найголовніше, що також не дає необхідного пози­тивного результату. Адже відсутність пропущеної основної інформації з ча­сом призводить до руйнування логічної побудови лекційного матеріалу, ро­бить неможливим його відновлення. Інші студенти, навпаки, не бажаючи глибоко вникати в зміст інформації, намагаються записати лекцію майже дослівно, благаючи викладача говорити повільніше. При цьому ігнорується той факт, що записування не повинно бути механічним, що воно має не зава­жати, а допомагати студентові зосереджувати увагу. Усі ці підходи є помил­ковими, адже блокуються активне сприймання, робота власної думки під час лекції, а витрата часу є непродуктивною.

Розумова робота студента під час конспектування лекції полягає в тому, щоб чітко зрозуміти тему і план викладу матеріалу, вміти відрізнити істот­не від другорядного, усвідомити зв'язок між окремими положеннями, за­своїти закономірності, гіпотези, оцінки та висновки. Для цього необхідно,

439 439

Самостійна підготовка студентів

щоб студент уважно слухав і раціонально записував, тобто конспектував лише головні ідеї, концептуальні положення та висновки, а також їх дока­зи, аргументи. Щоб виділити в лекції найсуттєвіше для конспектування, студентам необхідно уважно стежити за характером викладу матеріалу. Тоді неважко помітити, що найважливіші думки виділяються лектором різними прийомами — темпом мови, інтонацією, повторами, безпосереднім підкрес­ленням тощо. Як правило, чим складніший зміст лекції, тим повільніше вона викладається. її швидкість уповільнюється на тому місці, де рекомендуєть­ся зробити запис. Осмислення лекції дає змогу студентові виділити й запи­сати головні положення, після чого — фіксувати аргументи та факти, які або передують висновкам, або викладаються після висновків як їх докази. Загалом запис лекції має бути максимально стислим, але конкретним і точ­ним за змістом.

При конспектуванні лекції рекомендується враховувати її структуру, що, як правило, складається з трьох частин: вступу, основного змісту та ви­сновків. У вступі викладач визначає предмет лекції, формулює її акту­альність, мету, головну ідею, вказує джерела і літературу, рекомендації щодо подальшого самостійного вивчення теми. У цій частині лекції важливо зро­зуміти й записати формулювання мети лекції та її головної ідеї, оскільки в них визначається завдання, проблемна ситуація, яка буде вирішуватися сту­дентами під керівництвом викладача. У другій частині лекції висвітлюють­ся головні питання її змісту. З кожного питання формулюються короткі ви­сновки, робляться узагальнення, які завершують певну частину змісту лекції й підводять її до наступного розділу. Все це студенту необхідно конспекту­вати. При цьому записи мають складатися не тільки з теоретичних положень і висновків. Бажано й доцільно, щоб вони супроводжувалися необхідними фактами, що підтверджують ці положення. Важливим є конспектування загальних висновків лекції. У них підбивається логічний підсумок розкри­тої теми, формулюються загальні положення, рекомендації.

Суттєву роль відіграють форма й техніка конспектування лекції. Адже записи мають бути зручними для їх подальшого використання та економни­ми за технікою виконання. Зошит для запису має містити великі поля, куди вносяться доповнення, власні думки при подальшій самостійній роботі з істо­ричними джерелами та літературою. Можна робити записи й на окремих аркушах. Такий конспект зручно доповнювати додатковими аркушами, в яких містяться нові факти, узагальнення, висновки. При підготовці до вис­тупу з якоїсь теми на семінарських заняттях ці аркуші легко підібрати з різних конспектів і звести їх разом. У результаті звичайний конспект пере­твориться в тематичний, тобто присвячений якійсь одній проблемі. Для сту­дента важливо оволодіти вмінням виділяти окремі положення, висновки, їх докази та обґрунтування. Таке розчленування змісту конспекту має виділя­тись абзацами, підкреслюватися, виявлятись у самій формі запису. Інколи в тексті залишають вільне місце для наступної вставки пропущеного матері­алу. У складанні конспекту студенту допомагають навички використовува-

Самостійна підготовка студентів

ти поля, колонки, умовні знаки, підкреслення окремих положень, термінів, важливих дат, фактів тощо.

З метою прискорення темпу конспектування, звільнення часу для розу­мового сприймання змісту лекції застосовуються скорочення окремих слів. Як правило, при конспектуванні лекції студенти використовують власну систему скорочень, яка виробляється поступово й постійно вдосконалюєть­ся. У зв'язку з цим рекомендуємо дотримуватися деяких корисних порад.

Скорочуйте назви, які можна скоротити, застосовуйте абревіатуру. На­приклад, досить один раз записати — Революційна українська партія, Ук­раїнські січові стрільці, Українська Центральна Рада, Організація українсь­ких націоналістів і Українська повстанська армія, Комітет державної без­пеки Української радянської соціалістичної республіки, а далі використо­вувати їх скорочену назву, відповідно — РУП, УСС, УЦР, ОУН і УПА, КДБ УРСР. Використовуйте також наукові знаки, загальновідомі символи (на­приклад: +, -, =, =, <, >, ~, $, %, * тощо). Є чимало термінів, словосполу­чень, які в спеціальній літературі прийнято подавати у вигляді загально­прийнятих скорочень, що корисно запозичити студенту для конспектуван­ня найуживаніших слів. Наприклад, слово академік можна записувати як "акад.", губернія — "губ.", держава — "д-ва", історичний — "іст.", князів­ство — "кн-во", місто — "м.", наприклад — "напр.", нашої ери — "н. е.", національний — "нац.", новий стиль — "н. ст.", область — "обл.", роки — "pp.", сільське господарство — "с.-г.", старий стиль — "с. ст.", університет — "ун-т", так званий — "т. зв.", таким чином — "т. ч." тощо. Оволодіння певними елементами "стенографії", які можна кваліфікувати як робочі ско­рочення, дасть змогу значно продуктивніше використовувати час. Разом із тим важливо, щоб такі скорочення не ускладнили читання власних записів. Адже випадкові скорочення (особливо найменувань, імен) призводять до того, що через певний час їх важко чи взагалі неможливо зрозуміти. У ре­зультаті конспект стає незрозумілим. Тому найзручніше спочатку подати термін чи словосполучення повністю, а в дужках чи на полях — його скоро­чений варіант. У такому разі місце запису першого скорочення можна буде легко знайти.

Дата добавления: 2015-05-22