Кіндер Г., Хільгеман В. 6 страница

Оволодіння студента методом правильного читання пов'язане з повноцін­ним повторенням (відтворенням) і резюмуванням змісту тексту. Крім запа­м'ятовування конкретних фактів студент повинен уміти опрацьовувати отри­ману інформацію, письмово викладати власну думку щодо прочитаного. Це сприяє розвиткові навичок аналізувати текст, а також самостійних суджень. Натомість детальне конспектування в процесі читання може відволікати увагу студента або зводити її до механічного переписування незасвоєних фрагментів тексту.

З метою цілеспрямованої та ефективної роботи з текстом рекомендуємо використовувати такі поради:

1. Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові дум­ки, ідеї.

2. Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо, коли це великі абзаци.

3. Не пропускайте так звані слова-сигнали ("отже", "таким чином", "підбиваючи підсумки" тощо), які застосовуються для того, щоб загострити увагу на чомусь важливому. Уміння виділяти слова-сигнали в підручниках, посібниках, статтях дуже важливе для розвитку здатності засвоювати про­читаний матеріал у всій його смисловій цілісності, тобто не спрощуючи й не пропускаючи висновків та оцінок автора.

4. Уважно ознайомтеся з висновками автора.

5. Одразу після прочитання перевірте, що ви запам'ятали, і відобразіть ключові думки, факти, власні оцінки у вигляді послідовної схеми змісту тек­сту. Така схема передбачає: а) перелік головних питань у логічному поряд­ку; б) розкриття змісту головних питань (конкретні факти та приклади, які їх підтверджують); в) аналіз головних питань (їх значення, застосування, висновки та оцінки).

Самостійна підготовка студентів

Одним із шляхів запам'ятовування та засвоєння матеріалу є ведення за­писів прочитаного. Основні форми записів — план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План — це перелік основних питань, які розглядаються в книзі чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший — під час самого читання, другий — після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студен­ту необхідно з'ясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (ко­ротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати. Зазначимо, що розгорнутим планом зручно користуватися при підготовці до власного виступу чи реферату. Адже за його допомогою значно легше пригадати прочитане. План має не поділяти істо­ричний матеріал на частини, а пов'язувати його в логічне ціле. Для цього після читання треба поділити його на частини так, щоб кожна з них охоплю­вала певне питання, а в межах питання — чітко обмежену думку. В кожній частині плану слід сформулювати заголовки і пронумерувати їх як пункти плану відповідно до логічної послідовності прочитаного матеріалу: розділи — римськими цифрами (І, II, НІ тощо), питання — арабськими (1, 2, 3 тощо), думки в межах питань — буквами (а, б, в тощо).

Іншою формою записів є виписки. Це або дослівне відтворення в зошиті (чи на окремих аркушах) найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтво­рення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки ко­рисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголов­ніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усного виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Значно складнішою і більш повною формою запису є тези (у перекладі з грецької мови — твердження) — стисле викладення основних положень про­читаної праці, за допомогою якого передається її головний зміст. Тези скла­даються після ґрунтовного вивчення та глибокого усвідомлення змісту кни­ги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні, ніжу тез.

Наступною формою запису є анотація — стисле узагальнення змісту ро­боти. Нею зручно користуватися, коли студент планує повернутися до тієї

Самостійна підготовка студентів

чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмисли­ти роботу.

До анотації дуже наближене резюме — запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Різниця між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує працю в цілому, а резюме зосереджує увагу на її висновках, головних підсумках.

Однак найдосконалішою формою запису є конспект, про основні навики роботи з яким уже йшлося в контексті розгляду питання ролі лекції в орга­нізації СРС. Проте конспектування книги має особливості. Слід враховувати, що, складаючи конспект відповідно до змісту книги, необхідно зберігати усі її основні думки та положення. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавалися в певній послідовності, пов'язувались і узго­джувалися між собою. Враховуючи, що конспект складається насамперед з метою підготовки до семінарського заняття, до нього можна одночасно вклю­чати матеріал із кількох книг чи джерел, які пов'язані з основним текстом.

Одне з найскладніших завдань, яке має виконати студент, — підготовка доповіді. Ознайомившись і вивчивши рекомендовані документи, матеріали, наукові статті, відповідний розділ підручника чи посібника, на завершаль­ному етапі підготовки до семінарського заняття студент повинен підготува­тися до доповіді й обговорення запланованих питань.

Доповідь, яку планується виголосити на семінарі, має відповідати таким вимогам:

1) методологічно правильно і повно розкрити зміст вибраного питання;

2) показати самостійну роботу над історичними джерелами та літературою;

3) продемонструвати вміння планувати чітко все те, що вивчається, й зрозуміло формулювати головні питання доповіді.

Слід також розрахувати, щоб час доповіді не перевищував 10 хв. Адже інакше студент може не встигнути розкрити питання. До того ж чимало труд­нощів виникає в процесі самого виступу. Досвід проведення семінарських занять свідчить, що для студента-доповідача особливого значення набува­ють три фактори: 1) володіння матеріалом; 2) володіння собою; 3) володіння аудиторією. Суттєвим недоліком певних студентів є невміння послідовно й логічно викласти на семінарі свої думки. Навіть вивчивши питання, вони інколи не можуть ефективно ним скористатися, відповідають нечітко й не­зрозуміло. Подолати цей недолік значною мірою допомагає підготовлений заздалегідь план відповіді. Він може стати надійним помічником при підго­товці до виступу, а згодом до іспиту.

Важливим елементом самостійної підготовки доповіді є ознайомлення студента з науковими та публіцистичними статтями, присвяченими подіям історії України. Вони містять, як правило нові факти, трактування, сприя-

Самостійна підготовка студентів

ють виробленню історичного мислення. Використання їх на семінарському занятті надає йому полемічності та гостроти. Проте студентам слід звернути увагу на наукову коректність подання нових історичних фактів, концепцій, висновків, оцінок. Важливо остерігатися крайнього максималізму, не допус­кати механічної підміни старої схеми новою, одного стереотипу іншим.

Звичайно, готуючи доповідь, студент повинен прагнути зробити її не тільки правильною за формою, а й цікавою за змістом. Для цього у виступі, зокрема, необхідно уникати слів-"паразитів" ("ну", "значить" тощо), тавто-логій (повторення одних і тих же слів), іноземних слів, абстрактних понять. Натомість намагайтеся включити до своєї доповіді цікаві приклади, приказ­ки, прислів'я, "крилаті" вислови. їх доречне використання пожвавить ви­ступ, зробить його емоційнішим.

Нині, у зв'язку з посиленням ролі СРС, у процесі підготовки до семінарсь­ких занять особливого значення набуває проведення викладачами консуль­тацій. Вони присвячені як окремим питанням курсу з історії України, так і цілим темам, методиці самостійної роботи над джерелами тощо. Основна мета консультацій до семінарських занять з історії України передбачає: надання студентам конкретної допомоги в самостійній роботі над навчальним мате­ріалом; додаткове інформування студентів з питань, що виносяться на за­няття; допомога студентам у правильному розумінні тих чи інших положень, які необхідно засвоїти в процесі вивчення теми. Інакше кажучи, консульта­ція покликана сприяти поглибленому вивченню незрозумілих питань, які студенти не змогли засвоїти самостійно. Крім того, консультації дають змо­гу викладачеві виявити і ліквідувати недоліки лекційного курсу, перевіри­ти знання студентів тощо.

Консультації поділяються на три типи: колективні, групові, індивіду­альні. Колективні консультації проводяться для великої групи студентів, потоку чи всього курсу. Вони відбуваються на початку вивчення курсу з історії України або певної теми і покликані висвітлювати основні питання організації та методики роботи студентів над програмним матеріалом. Гру­пові консультації призначені для студентів академічної чи іншої групи. На них висвітлюються конкретніші питання, пов'язані з вивченням тієї чи іншої теми. На індивідуальні заняття приходять окремі студенти. Зрештою, всі типи консультацій покликані сприяти більш ефективній організації СРС, піднесенню рівня її успішності.

Підготовка реферату

Складовою СРС над курсом "Історія України" є написання реферату. У процесі підготовки до семінарського заняття використовують реферат у формі письмового оформлення доповіді на конкретну тему. За змістом він нагадує тематичний конспект, але, крім того, це ще й закінчена самостійна робота. Адже реферат — це спроба розібратися в тій чи іншій проблемі глиб-

Самостійна підготовка студентів

ше, можливість самостійно подивитись на історичні події, явища, процеси, з'ясувати те, що раніше залишалося непоміченим. Водночас підготовка ре­ферату дає змогу студентові впевненіше орієнтуватися в джерелах та літера­турі з обраної теми, створює умови для комплексного використання нави­чок роботи з літературою, розвиває аналітичне, самостійне мислення, вчить логічно й аргументовано висловлювати на письмі свою думку тощо. Реферат повинен відображати знання студентом певної важливої проблеми з історії України, засвідчити вивчення ним спеціально відібраних історичних дже­рел і літератури з конкретного питання, його вміння оформлювати довідко­вий апарат, список використаних джерел і літератури.

Починаючи роботу, студенту насамперед необхідно чітко сформулювати тему, продумати, які питання та в якій послідовності треба розкрити. Оскі­льки при написанні реферату з історії України студентам доводиться вивча­ти й аналізувати порівняно невеликі історичні відрізки часу, при поділі тек­сту на структурні частини рекомендується застосовувати проблемно-тема­тичний принцип. Він дає можливість студенту враховувати особливості ви­браної теми і в процесі написання успішно вирішувати всі складові загаль­ної проблеми.

Важливу роль у написанні реферату відіграє правильна його побудова, тобто збереження належних пропорцій між окремими частинами роботи. У вступі необхідно обґрунтувати вибір теми — вказати, чому нині виникає необхідність у вивченні та висвітленні цієї проблеми, що може бути пов'яза­не з певними факторами суспільно-політичного життя, а також визначити завдання, яке автор прагне розв'язати. В основній частині реферату форму­люється головний зміст тексту. Виклад матеріалу має бути логічним, по­слідовним, без повторів, зайвої констатації загальновідомих фактів, особис­тих емоцій автора. Головну увагу слід зосередити на пошуку належних ар­гументів для розкриття поставленої проблеми. Вони можуть бути підкріплені посиланнями на джерела чи результати досліджень учених. За необхідності студент може процитувати якийсь важливий фрагмент документа, обов'яз­ково подавши його в лапках і точно вказавши в посиланні (укінці цитати або у виносках внизу сторінки) джерело, з якого взята цитата. При цьому не до­пускаються будь-які зміни у формулюванні цитати. Слід підкреслити, що цитати є особливою формою фактичного матеріалу. Вони використовуються для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела, для створення системи доказів, потрібних для характеристики явища чи події, що вивчаються, а також для підкріплення окремих тверджень самого авто­ра реферату. Однак зловживати цитатами не слід, оскільки це зіпсує загаль­не враження від роботи. їх кількість має бути оптимальною, тобто визнача­тися потребами розроблення теми реферату.

У посиланнях спочатку подаються прізвище й ініціали автора, потім на­зва книги, місце, рік видання, сторінка (наприклад: Бойко О.Д. Історія України: Посіб. для студентів ВНЗ. — К., 1999. — С. 254). Якщо це стаття,

Самостійна підготовка студентів

то після її назви вказується назва журналу (збірника), рік видання, поряд­ковий номер випуску, сторінка (наприклад: Горєлов М. Історичні спроби мо­делювання української державності в XX столітті // Політична думка. — 1994. — № 4. — С. 94). У разі повторення раніше названої праці достатньо подавати прізвище та ініціали автора, а далі писати: "Вказ. праця", зазна­чаючи номер сторінки (наприклад: Бойко О.Д. Вказ. праця. — С. 252). При повторному посиланні на те ж джерело, якщо воно використовується підряд, можна обмежитися записом: "Там само" і подати необхідну сторінку (напри­клад: Там само. — С. 257).

У висновках студенту необхідно сформулювати основні підсумки, обґрун­тувати, що дала робота над цією темою, повідомити, до яких висновків при­йшов автор. Висновки мають бути лаконічними, конкретними, логічними, зрозумілими. Слід враховувати, що тут же повинен бути зв'язок історично­го матеріалу із сучасністю. У кінці реферату необхідно скласти список дже­рел і літератури, використаних у роботі. При його складанні мають бути ви­тримані бібліографічні правила. Кількість позицій у цьому списку може бути різною. Вона залежить насамперед від обраної теми, наявності відповідних документів і досліджень, а також від рівня їх опрацювання студентом. Слід враховувати, що до списку включаються лише ті джерела і література, на які автор посилався у своїй роботі. Натомість ті, які лише згадуються в ре­фераті, але посилань на них немає, до списку не включаються. У списку спо­чатку подаються назви публікацій джерел за алфавітом. Першими йдуть назви кириличним шрифтом (українські, російські та ін.), далі — латинсь­ким (англійські та ін.). У рубриці "література" слід також за алфавітом по­дати назви використаних наукових досліджень (монографій, статей).

Рекомендується подавати реферат, текст якого набраний на комп'ютері й відтворений на принтері (з одного боку аркуша). Реферат також може бути надрукований машинописним способом. Якщо реферат подається в рукопис­ному варіанті, він має бути написаний без помарок, акуратним, чітким і роз­бірливим почерком. На титульній сторінці вказують назву ВНЗ, факультет, курс, групу, прізвище, ім'я та по-батькові студента, тему роботи, прізвище та ініціали викладача, під керівництвом, якого виконана робота. На на­ступній сторінці розміщують план реферату. Всі наступні аркуші необхідно пронумерувати. Орієнтовний обсяг реферату для семінарських занять з історії України може становити до 15 сторінок рукописного тексту або до 10 сторінок друкованого тексту.

Підготовка до заліків та іспитів

Підсумковий контроль знань успішності студентів здійснюється у формі заліку чи іспиту. Залік — це форма контролю, сутність якого полягає в оцінці рівня засвоєння студентом навчального матеріалу впродовж семестру на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на семінарських за-

Самостійна підготовка студентів

няттях, тестуваннях тощо. Під час складання заліку оцінювання знань успіш­ності студента визначається за двобальною шкалою — "зараховано" чи "не зараховано". Іспит — це форма контролю засвоєння студентом програмного матеріалу з окремої дисципліни за навчальний рік. Він може здійснюватись у двох формах: усній чи письмовій. При цьому письмовий іспит за необхід­ності може доповнюватися співбесідою викладача-екзаменатора зі студен­тами. Під час складання іспиту оцінювання знань успішності студента ви­значається за 4-бальною шкалою — "відмінно", "добре", "задовільно", "не­задовільно".

У період екзаменаційної сесії перед студентами постає завдання в порівня­но короткий термін самостійно повторити й систематизувати весь обсяг про­йденого навчального матеріалу. На цьому, останньому, етапі підсумкового самоконтролю при повторенні програмного матеріалу мають виявитися ре­зультати попередньої самостійної роботи — навички та вміння, що сформу­валися в процесі вивчення історії України. Слід підкреслити, що СРС при підготовці до заліків чи іспитів тісно пов'язана з іншими формами навчаль­ного процесу — лекціями, семінарами, поточним контролем успішності, ос­кільки всі вони взаємопов'язані.

При підготовці до заліків, іспитів студенти повинні керуватися навчаль­ною програмою з історії України, проблемними питаннями, якщо такі пе­редбачені. Викладачі надають методичну допомогу студентам шляхом про­ведення консультацій, на яких з'ясовуються незрозумілі чи малозрозумілі питання. На іспит, як правило, виносяться питання переважно проблемно­го характеру. Він вимагає від студента чітких, логічно завершених, аргу­ментованих відповідей на запитання, розуміння причинно-наслідкових зв'язків між історичними фактами, подіями, явищами, а також власних оцінок і висновків. На підготовку до відповідей на екзаменаційний білет відводиться до ЗО хв. Важливо за цей час скласти план своєї відповіді на всі вказані в білеті питання, прагнучи зберегти послідовність у викладі подій, відновити у пам'яті дати, імена історичних діячів тощо.

Студент повинен продемонструвати знання змісту основних джерел історії України, суспільно-політичних, соціально-економічних, культурних і релігійних подій в українській історії, їх хронологію, причини та наслідки, вплив на подальший хід історичного розвитку України.

З метою полегшення підготовки до іспиту з історії України подаємо орі­єнтовні критерії оцінок знань студентів. Відповідь студента оцінюється:

— на "відмінно", якщо він твердо засвоїв програмний матеріал, проде­монстрував глибоке та всебічне знання історичних джерел, уміння послідов­но, логічно та аргументовано викладати матеріал, аналізувати історичні факти і події, вміє робити порівняльну характеристику різних думок, істо­ричних подій та процесів, обстоювати власні погляди на ту чи іншу пробле­му, робити правильні й достатньо аргументовані висновки й узагальнення,

Самостійна підготовка студентів

чітко орієнтується в науковій періодизації історії України, правильно відпо­відає на додаткові запитання;

— "добре", якщо він засвоїв програмний матеріал, вивчив основні дже­рела, вміє послідовно та логічно викладати матеріал, робить в основному правильні та аргументовані висновки й узагальнення, але разом із тим до­пускає окремі неточності при висвітленні проблеми чи відповідаючи на до­даткові запитання, що свідчить про недостатньо глибоке засвоєння програм­ного матеріалу;

— "задовільно", якщо в засвоєнні ним програмного матеріалу виявлені суттєві прогалини, у відповідях на питання допущені помилки, неправильні формулювання, вони не ґрунтуються на достатньому знанні історичних фактів, матеріал викладено недостатньо послідовно, логічно та аргументо­вано, відповіді на додаткові запитання — невпевнені й неточні;

- "незадовільно", якщо студент не знає значної частини програмного матеріалу, основного змісту джерел, відповідає на питання непослідовно, не­логічно, без належної аргументації, припускається суттєвих помилок у ви­сновках, при викладі фактів і подій, не дає відповідей на додаткові запитання.

Оцінка, отримана студентом на заліку чи іспиті з історії України, зано­ситься викладачем у документи, встановлені Міністерством освіти і науки України, а також у залікову книжку студента. Назву дисципліни, оцінку, дату її отримання викладач підтверджує власним підписом.

Для певної частини студентів підготовка та складання заліків чи іспитів викликає значну психологічну напруженість, що створює стресову ситуа­цію, яка викликає підвищене збудження, занепокоєння, збентеження. Пси­хологи стверджують, що поєднання тривожності зі слабкою мотивацією на­вчання виявляється в боязні невдач, допущенні помилок, що стає джерелом стресу, апатії. У результаті навчальна діяльність студента втрачає активність у прагненні до успіху. Замість цього головною спонукальною силою стає страх перед наслідками заліків чи іспитів. Під час їх складання виникає си­туація, коли студент більше уваги звертає на свій стан, ніж на саме завдан­ня, що обумовлює зниження рівня відповіді. Все це формує низьку оцінку студентом власних можливостей, що безпосередньо впливає й обмежує пізна­вальну самостійність. З цього випливає висновок: для формування в студен­та здатності самостійно долати труднощі необхідно позбавитися стану три­вожності (йдеться про ситуативну тривожність, пов'язану з конкретною си­туацією, а не про особисту тривожність, яка становить стійку рису конкрет­ної особи). Для цього необхідно виявити причини, навчитися долати стре­сові ситуації, аналізувати проблеми, що виникають у власній навчальній діяльності, спираючись на об'єктивне оцінювання реальних обставин.

Досить часто студенти не вміють готуватися до контролю знань. Серед типових недоліків у підготовці до заліку чи іспиту, які стають причиною низької оцінки, — нездатність студента аналізувати історичні думки, фак-

Самостійна підготовка студентів

ти та явища, встановлювати зв'язок між ними й робити висновки, готувати й планувати свої відповіді; покладання на механічне заучування максималь­ної кількості інформації й відповідно — прагнення у своїх відповідях ви­класти все, що вдалося запам'ятати з цього питання, тощо.

Натомість студент у процесі навчальної діяльності повинен навчитися правильно готуватись до заліків чи іспитів, продумувати свої відповіді на екзаменаційні питання, виділяти й ставити в логічну послідовність ключові думки, відповідати не розгорнуто, а використовуючи певну схему, певний порядок викладу, вказуючи лише головні думки, намагаючись відобразити логічну послідовність змісту всієї теми.

У деяких ВНЗ іспит з історії України складається в письмовій формі, що зумовлює певні особливості. Під час письмового викладення відповіді на екзаменаційне питання студентам варто дотримуватися такої структурної схеми:

1) вступ (стисле викладення основних аспектів змісту);

2) розкриття теми (головні факти, аргументи);

3) підсумки (коротке резюме, оцінка та висновки).

При складанні письмового іспиту з історії України також виявляються певні недоліки. Так, студенти інколи багато часу витрачають на детальну відповідь на перші два запитання, у результаті чого останнє залишається без відповіді. Часом екзаменаційні роботи здаються без перевірки, тому в них містяться помилки. Передусім це стосується дат, які можна було б своєчас­но виправити в разі виявлення помилки. Характерним недоліком є також, написання відповіді не на чітко поставлене, а на суміжне за змістом запи­тання, що свідчить про непідготовленість студента. Деякі студенти, завчив­ши матеріал, намагаються механічно відтворити інформацію. Тобто для них вся проблема полягає в тому, щоб механічно перенести на екзаменаційний листок ту інформацію, яку вони прочитали й запам'ятали. Як правило, такі студенти отримують позитивні оцінки, але їхні знання є поверховими й дуже швидко забуваються. Натомість від студента, який вивчає історію України, вимагається значно більше: вникнути в сутність навчального матеріалу, зро­зуміти головні ідеї, пов'язати їх із загальним контекстом, довести конкрет­ними аргументами та фактами. Це зумовлює необхідність активної само­стійної підготовки, яка вимагає часу, терпіння, наполегливості.

Отже, в ході підготовки до заліків чи іспитів студент має зосередити го­ловну увагу на трьох взаємопов'язаних і взаємозумовних аспектах навчаль­ної діяльності:

1) самоконтролі, самооцінці, самоаналізі;

2) закріпленні та розвитку індивідуальних навчальних навичок;

3) вмінні справлятися зі стресовими ситуаціями, викликаними суб'єктив­ними чи об'єктивними обставинами.

Самостійна підготовка студентів

Для того щоб студент у ході самостійної підготовки до контролю знань не розгубився й не заплутався у великому обсязі матеріалу, пропонуємо дот­римуватися таких порад:

1) запишіть коротко все, що ви можете згадати з тієї теми, яку ви збирає­теся повторювати;

2) перевірте фактичну точність того, що ви пам'ятаєте;

3) перегляньте конспект, порівнюючи його з текстом підручника (посібни­ка), приділяючи особливу увагу ключовим моментам та заголовкам;

4) уважно перечитайте навчальний матеріал з теми, яку повторюєте, ви­діляючи головні думки;

5) самостійно перевірте рівень засвоєння матеріалу, використовуючи ло­гічну схему чи конспект;

6) перевірте, наскільки якісно ви запам'ятали весь матеріал.

Хоча ця методика розрахована на тривалу працю, але її результати бу­дуть виправданими. Це дасть можливість студентам засвоїти курс "Історії України" й успішно скласти іспит з цього предмета.

Таким чином, семінарські заняття як форма організації навчальної ро­боти у ВНЗ мають бути тісно пов'язані з СРС над лекційним матеріалом, джерелами, посібниками, підручниками та іншою літературою з історії України, контролем знань успішності студентів. Необхідно прагнути під час навчання набувати знань не тільки в готовому вигляді, а й самостійною пра­цею. Слід враховувати, що наведені вище методичні вказівки в основному мають універсальний характер і, можливо, не є бездоганними. їх треба пе­ревіряти на практиці, вдосконалювати з урахуванням особливостей навчаль­ного процесу того чи іншого ВНЗ. Однак незаперечним є той факт, що ефек­тивна організація самостійної роботи сприяє виробленню у студентів вміння працювати наполегливо й цілеспрямовано, прагненню максимально об'єк­тивно сприймати факти, події та явища історії України. За таких умов на­вчання перетвориться в цікаву й корисну діяльність, спрямовану на пошук знань за допомогою різних форм і методів самостійної роботи, зокрема під час вивчення історії України.

Навчальне видання

Серія "Вища освіта XXI століття'

ЛИТВИН Володимир Михайлович, СЛЮСАРЕНКО Анатолій Гнатович, КОЛЕСНИК Віктор Федорович та ін.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: Навчально-методичний посібник для семінарських занять

Підп. до друку 20.01.2006. Формат 70x100 '/,„•

Папір офс. Друк офс. Гарнітура Schoolbook.

Ум. друк. арк. 37,7. Обл.-вид. арк. 37. Зам. № 6-111.

Видавництво "Знання-Прес"

01042, м. Київ-42, б-р Дружби Народів, 19

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців,

виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК № 91 від 16.06.2000

Тел.: [phone]

E-mail: [e-mail]

http://www.znannia-press.com.ua

Віддруковано на ВАТ „Білоцерківська книжкова фабрика" 09117, м.Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

В Україні книгу можна придбати за адресами:

• м. Київ, вул. М. Грушевського, 4, маг. "Наукова думка", тел. [phone];

• м. Київ, вул. Л. Толстого, 11/61, маг. "Книги", тел. [phone];

• м. Київ, вул. Хрещатик, 44, маг. "Знання", тел. [phone];

• м. Київ, вул. Стрілецька, 13, маг. "Абзац", тел. [phone];

• м. Вінниця, вул. Привокзальна, 2/1, маг. "Кобзар", тел. [phone];

• м. Донецьк, вул. Артема, 147А, "Будинок книги", тел. [phone];

• м. Дніпропетровськ, Театральний б-р, 3, маг. "Книжковий супермаркет", тел. [phone];

• м. Житомир, вул. Київська, 17/1, маг. "Знання", тел. [phone];

• м. Запоріжжя, просп. Леніна, 147, маг. "Буква-Запоріжжя", тел. [phone];

• м. Запоріжжя, просп. Леніна, 142, маг. "Спеціальна книга", тел. [phone];

Дата добавления: 2015-05-22