Політика Польщі на західноукраїнських землях

В другій половині XIV — середині XVII ст.

Польська експансія на українські землі

Як відомо, ще в середині XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 раза. Однак для поляків опанування україн­ських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир на­зивав ці землі «королівством Руським». Поряд з латиною вживалася й руська (українська) мова, у краї і далі ходила своя монета. Однак з часом становище українців дедалі більше змінювалося у гірший бік.

До сер. XV ст. західноукраїнські землі жили за пра­вом, що базувалося на законах «Руської правди» і ста­ровинних звичаях. Лише в 1434 р. корінним мешкан­цям накинули польські закони. На завойованих тери­торіях поляки створили три воєводства — Руське, По­дільське, Белзьке — та окрему Холмську адміністра­тивну одиницю. Ці воєводства отримали регіональні суди. Вся повнота влади опинилася в руках місцевої шляхти, а точніше — у законодавчих органів, т. зв. сеймів і сеймиків, участь у яких могли брати тільки дворян­ство і католицьке духовенство.

Українське боярство тоді було зрівняне в правах з польською шляхтою, тобто звільнене від усяких податків, крім кількатижневої щорічної військової служби у

королівському ополченні. Ввійшовши в середовище обласканого королем панства, знать до сер. XVII ст. в основному ополячилася. Лише дрібне боярство, «ходач-кова» шляхта, яка найбільше збереглась у Руському воєводстві, не зрадили свого народу, його мови, віри, звичаїв, традицій.

Основну масу населення західноукраїнського краю складали селяни. їм надавали малими ділянками ріллю чи сіножаті в тимчасове користування, за які вони відробляли своїм інвентарем панщину, платили гро­шові чинші, сплачували десятки натуральних данин. На поч. XV ст. (1435) селянину дозволялося залиши­ти свого поміщика тільки після Різдвяних свят, а в 1505 р. було повністю заборонено будь-які переходи. Для галицького землероба настала понад 400-літня кріпацька неволя. Шляхтич став для свого підлеглого єдиним суд­дею, паном його життя чи смерті.

Український народ не мирився із підневільним ста­новищем, піднімався на боротьбу з іноземними гноби­телями. Першим збройним народним виступом, що по­тряс феодальну Польщу, було повстання під проводом Мухи в 1490—1492 рр. Воно почалося в Коломийсько­му повіті на Покутті й незабаром охопило Північну Буковину, Галичину, Західне Поділля. Загін повсталих, який нараховував до 10 тис. чол., здобув Снятин, Коло­мию, Галич і вирушив на Львів. Занепокоєний успіха­ми повстанського війська польський уряд організував шляхетське ополчення Руського воєводства і навіть запросив на допомогу пруських лицарів. У результаті повстанці були розбиті, а їхній керівник схоплений і ув'язнений у тюрмі в Кракові, де незабаром помер від катувань.

Дата добавления: 2015-05-22