Становлення державної ідеї

Завдяки перемогам 1648 р. змінився політичний та економічний лад України. На звільненій території було ліквідовано польсько-шляхетську владу й закладалися підвалини унітарної, республіканської за формою прав-

ління, національної держави на чолі з гетьманом. Кор­дон між нею і Річчю Посполитою, згідно з укладеним 25 лютого 1649 р. з польським посольством перемир'ям, мав проходити по річках Горинь, Прип'ять та містові Кам'янцю-Подільському, через який польським підроз­ділам, урядовцям і шляхті переходити заборонялося. Визволена територія поділялася на полки й сотні, де вся повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана, а на місцях — полковників, сотників та інших старшин. Військовий штаб гетьмана виконував функції кабінету міністрів і займався організацією держави.

Революція започаткувала нову модель соціально-економічних відносин. Вона ліквідувала, за невеликим винятком, велику й середню земельну власність, фільвар­ково-панщинну систему господарювання й кріпацтво. Частина землі польських магнатів і шляхти перейшла в руки нових господарів — селян, козаків, які могли її продавати, дарувати, передавати в спадщину. Револю­ція відкрила селянам і жителям міст можливість пере­ходу в козацький стан, який тоді мав значні права та

привілеї.

Однією з найважливіших справ державного будів­ництва було військо. На початку Національно-визволь­ної революції деякі недисципліновані загони діяли на свій лад, були й ватажки, які не хотіли визнавати геть­манського керівництва. Виявивши організаційний хист, Б.Хмельницький зумів з цієї розрізненої маси створи­ти регулярну армію.

Воєнні дії 1648 р. змінили й психологію самого Б.Хмельницького. Переосмисливши уроки минулоріч­ної боротьби, гетьман, за словами відомих українських істориків В.Смолія та В.Степанкова, уперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. По-перше, у розмовах з королівськими комісарами в лютому 1649 р. було чітко засвідчено право україн­ського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання. В реалізації цього Б.Хмель­ницький відтепер вбачав основну мету своєї діяльності: «Виб'ю з лядської неволі народ весь руський... А став­ши на Віслі, скажу далі ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи».

По-друге, було висловлено ідею незалежності утворе­ної держави від влади польського короля. Б.Хмельни­цький під час його квітневих переговорів у 1649 р. з московським посольством Г.Унковського підкреслював: «А нас Бог від них увільнив — короля ми не обирали і не коронували, і хреста йому не цілували. А вони до нас про це не писали і не присилали, і ми волею Божою цим від них стали вільні». По-третє, було сформу­льовано положення про соборність Української держа­ви. Як свідчив учасник польського посольства М.Мос­ковський, Б.Хмельницький неодноразово наголошував на своєму намірі «відірвати від ляхів всю Русь і Украї­ну», звільнити «з лядської неволі... народ всієї Русі». По-четверте, утворена Українська держава розгля­далася як спадкоємиця Київської Русі. Під час перего­ворів з Г.Унковським Б.Хмельницький відзначав мож­ливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України в тих кордонах, що «володіли благочестиві великі князі». Проте реалізація цих планів утруднювалася через зовнішні та внутрішні обставини. Польський уряд докла­дав усіх зусиль, щоб продовжити війну і знову заволоді­ти українськими землями. Татари насторожено сприй­мали зростання могутності козацької держави й нама­галися зупинити цей процес. До того ж внутрішні сили України ще не були консолідовані: виникали супереч­ки між селянством, з одного боку, і козацькою старши­ною та шляхтою — з другого. Усе це спонукало Хмель­ницького до обережності й поміркованої політики.

3. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1649-1653 рр.

На поч. літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисяч-на польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 15-тисячне військо під командуванням Яреми Вишневецького.

Збаразько-зборівська кампанія

100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Ісламом Гіреєм на поч. липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство. Не обійшлося без тяж­ких втрат і в українській армії: тут загинули відомі полковники С.Морозенко і К.Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали го­ловні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (бл. 40 тис. українців і 25 — 30 тис. та­тар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20 — 30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стри-пу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуля­цією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького при­пинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою «рівноваги сил», яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала мож­ливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігра­вати провідну роль у Південно-Східній Європі.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський дого­вір, за яким козаки здобували численні права: 1) Укра­їнська держава мала охоплювати територію Київсько­го, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з'являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запо­різького; 3) всім учасникам повстання проголошувала­ся амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) Католицька і право­славна шляхта зрівнювалися у правах, а православний

митрополит отримував місце у польському сенаті. Питан­ня про унію передавалося на розгляд сейму; 5) поль­ський король погодився на виплату щорічних упоми-нок Криму та у таємній статті дозволив татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто грабу­вати й брати ясир на українських землях.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широ­ким надіям, які плекали українські народні маси. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька міська біднота. До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо, Поділ­ля. Так, замість повного звільнення всього українського народу, і створення своєї власної держави доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайне обурення та стрімке наростання антифео­дальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я трива­тиме недовго.

Дата добавления: 2015-05-22