Загострення відносин із Москвою

Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою, яка висунула проект обрання московського царя Олексія Михайло­вича на польський престол після смерті Яна Казимира. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільно, на які українську делегацію допущено не було. На поч. листопада було укладене т. зв. Віленське перемир'я, яке передбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на поль­ський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу. У Чигирині відбулася Рада, де козацька старшина і гетьман присягалися спільно бо­ронити Україну, присягалися собі, а не чужим монархам.

У ситуації, що склалася, головною метою Б.Хмель­ницького було збереження незалежності Української

держави та об'єднання у ЇЇ складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що противилася поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати Кримське ханство, як союзника останньої, знешкодити колонізаторські плани Москви, котрі вона плекала щодо України, а та­кож забезпечити спадковість верховної державної вла­ди, як запоруки на майбутнє проти можливої міжусоб­ної боротьби за гетьманську булаву. Для досягнення цих планів Б.Хмельницький, формально не розриваю­чи договору з царем, насамперед спрямовує свою енер­гію на створення антипольської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єд­нання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія (Семигород), Молдавія, Валахія, Бранденбург.

Дата добавления: 2015-05-22