Юрій Хмельницький

Усунення Виговського від влади

Добившись блискучої перемоги, І.Виговський отри­мав можливість успішно завершити війну з Московією і припинити громадянську війну. Однак через ряд при­чин скористатися її плодами гетьманові не вдалося. По-перше, орієнтація на Річ Посполиту не мала підтрим­ки в суспільстві, яке у переважній більшості продов­жувало вважати останню своїм основним ворогом. По-друге, невдала соціальна політика гетьмана та викори­стання в боротьбі з опозицією кримських татар настрої­ли проти нього переважну частину українського насе­лення. По-третє, воєнна акція кошового Запорізької Січі Івана Сірка проти Кримського ханства позбавила Виговського союзників, які поквапилися на захист влас­них домівок. По-четверте, активізувала свою діяль­ність опозиція, основу якої складала старшина лівобе­режних полків, котра боялася, що у випадку війни з Москвою бойові дії проходитимуть на Лівобережжі. Коли московський князь Трубецькой — згідно з волею царя — вже хотів запропонувати Виговському мир на умовах 1654 р., до нього прибув представник опозиції ніжинський протопоп М.Филимонович і заявив про підготовку повстання проти гетьмана. На чолі добре законспірованої змови стояли полковники Я.Сомко, В.Золотаренко, Т.Цюцюра та ін. Повстанці розгромили урядові залоги, багато прихильників Виговського було вбито, чимало їх потрапило в полон, серед них Д.Ви-говський та І.Нечай.

Водночас різко погіршується становище гетьмана й на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосере­джувалися навколо Ю.Хмельницького. Провідну роль в їхній організації відіграли І.Богун, П.Дорошенко, \.С\рко та. талал тфо-тажкккл сшззрз ^ \\отлл&!ЄК>.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралася Козацька рада в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом Ю.Хмель­ницького. У цій ситуації І.Виговський, відчуваючи втра­ту підтримки, не звернувся за допомогою до турків і

татар, як йому дехто пропонував, скорився постанові й добровільно віддав гетьманські клейноди, а сам подав­ся до Польщі. Спочатку дістав від польського уряду Київське воєводство, та в 1664 р. був страчений поля­ками за доносом тодішнього гетьмана Тетері. Трагедія Івана Виговського — цієї, безперечно, розумної людини, щирого українського патріота — полягала в тому, що він, за словами І.Крип'якевича, знехтував здобутками Національної революції й намагався створити шляхет­ську Україну на зразок шляхетської Польщі.

Обираючи новим гетьманом 18-річного Юрка Хмель­ницького (1659—1662), старшина сподівалася, що авто­ритет роду Хмельницьких допоможе знову об'єднати народ, зупинити негативні тенденції, які розвивалися в українському суспільстві. Уже з самого початку перед новообраним гетьманом постала гостра проблема по­дальшого зовнішньополітичного курсу. Ситуація скла­далася таким чином, що Українська держава фактично опинилася між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою — з другого. Будь-які різкі рухи українського уряду в даному випадку могли мати непередбачувані наслідки. Тому було вирішено діяти обачливо, використовуючи суперечності між згадани­ми державами. Як зазначав восени 1659 р. один із поль­ських сановників А.Потоцький в листі до короля, коза­цька старшина вважала за найрозумніше «не бути ні під королем, ні під царем, сподіваючись цього досягти, обманюючи і лякаючи короля царем, а царя — ко­ролем».

Ю.Хмельницький та його оточення, заявивши про повагу польському королеві, поспішали владнати відно­сини з Москвою. Вони відстоювали основи договору 1654 р., проте бажали провести його ревізію і ввести нові пункти, які б забезпечували українську держав­ність: до складу України також мали бути включені Північна Чернігівщина й частина Білорусі; непорушність території; вільне обрання гетьмана; свободу диплома­тичних зв'язків з іншими державами; заборону перебу-

вання на її теренах, крім Києва, московського війська і воєвод та втручання їх у внутрішні справи України; присягу царя на умовах договору тощо. Все це було оформлено у т. зв. Жердовських статтях.

Юрій Хмельницький передав Жердовські статті через посольство на чолі з П.Дорошенком князеві Трубець-кому, проте князь їх не прийняв, а зажадав переговорів із самим гетьманом. Після довгих вагань останній пого­дився, поїхавши зі старшиною до Переяслава, де тоді перебували московські представники. Це рішення мало катастрофічні наслідки.

27 жовтня 1659 р. молодий Хмельницький під тиском 40-тисячного московського війська на чолі з Трубець-ким змушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (україн­ська сторона їх на цей час втратила) та додаткових ста­тей. Його зміст, за словами В.Смолія та В.Степанкова, переносив характер українсько-московських відносин зі сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Московії: 1) заборонялися зносини Української держави з іноземними країнами; 2) Україна позбавлялася права без царської згоди пе­реобирати гетьмана: обрана на цю посаду особа повинна була їхати до Москви на затвердження; 3) гетьман без Козацької ради не міг призначати й звільняти полков­ників та генеральну старшину, а також розпоряджати­ся військом без дозволу царя; 4) для посилення конт­ролю за діяльністю гетьманського уряду в Україні значно збільшувався контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувалися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані; 5) перед­бачалася смертна кара для українців, які відмовлялися присягнути на вірність царю; 6) Київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху тощо.

Трагедія подальшої історії України була в тому, що цей сфальсифікований документ 1659 р. став єдиним офіційним текстом т. зв. Статей Богдана Хмельниць­кого й на ньому згодом підписувалися всі гетьмани. Він був надрукований в «Полном Собрании Законов Рос-сийской Империи».

Нав'язавши Україні Переяславський договір, мос­ковський уряд фактично перестав рахуватися з моло­дим гетьманом. Воєводи втручалися в управління, роз­давали на свій розсуд землі, московські залоги грабу­вали населення. Гетьманська влада стала номінальною. Зростало невдоволення українського народу.

Щоб остаточно перемогти в довголітній боротьбі за українські землі, московський уряд перервав переми­р'я з Польщею і в 1660 р. почав війну. 20-тисячна армія під проводом воєводи В.Шереметьєва вирушила на Волинь. По дорозі до них мав приєднатися з 30-тисяч-ним військом Ю.Хмельницький. Шереметьєв дійшов до містечка Любар і тут зустрівся з великими силами противника. Після кількаденних боїв московське військо відступило під містечко Чуднів, витримуючи потужні атаки. Під Чудновом, на Волині, поляки розбили мос­ковські війська, змусили В.Шереметьєва капітулювати, а гетьман Хмельницький зі старшиною погодився на мир з Польщею. Тут же, на полі бою, 17 жовтня 1660 р. був підписаний Чуднівський договір (відомий також як Слободищенський трактат), який у головних рисах по­вторював Гадяцьку угоду, але без статті про Князівство Руське. Україна діставала автономію на чолі з гетьманом.

І без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. Лівобережні полки під командуванням Я.Сомка ви­ступили проти зв'язків із Польщею, а відтак — і проти Ю.Хмельницького. Будучи неспроможним опанувати ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам, моло­дий гетьман восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні наступного року постригся в ченці під іменем Гедеона. В Україні загостри­лася спустошлива громадянська війна. Доба Руїни сяг­нула апогею.

2. Розчленування України

на Лівобережну та Правобережну

Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чвара­ми між політичними групами, Українська держава на

поч. 1660-х років розділилася на дві окремі частини — Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом. Чигиринський центр, який нагромадив вели­кий досвід державної політики, зберіг свій вплив тільки на Правобережжі й то в основному на старшину. В той час на Лівобережжі проводилася інша політична лінія. Усі гетьмани перебували під значним впливом іно­земних держав, насамперед Московії і Речі Посполитої. Гетьманська влада послаблювалася безперервними вну­трішніми сутичками між народними низами і старши­ною, соціальним напруженням. В українському суспіль­стві зростала анархія, з якої користалися його вороги.

Дата добавления: 2015-05-22