Зміцнення позицій

П.Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині. Здо­був ґрунтовну освіту, ймовірно, у Києво-Могилянській колегії, добре знав польську й латинську мови, історію, риторику. Був одним з небагатьох козаків, які восени 1647 р. разом із Б.Хмельницьким вирушили на Запоріж­жя. В ході Національної революції виконував важливі доручення, в т. ч. дипломатичного характеру, посідав значне місце в козацькій військовій ієрархії, зокрема, в останній час займав посаду черкаського полковника. Після втечі П.Тетері до Польщі, у серпні 1665 р. П.Доро­шенка було обрано гетьманом (1665—1676). У боротьбі за гетьманську булаву він переміг двох небезпечних су­перників — брацлавського полковника Василя Дрозденка та енергійного медведівського сотника Степана Опару.

Вважаючи своєю головною метою визволення й об'єд­нання всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний гетьман змушений був виходити з тогочасних несприятливих для себе реалій. Україна була розколота на дві частини, кожну з яких контролю­вали відповідно Московія і Польща, та надзвичайно спустошена, зокрема, Правобережжя втратило щонай­менше 65 — 70 % свого населення. Тому насамперед не­обхідно було зміцнити гетьманську владу на Правобе­режній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище на Правобережжі, П.Дорошенко за підтримки київського

митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих ре­форм: 1) відновив скликання козацьких рад, надію­чись таким чином зміцнити єдність суспільства; 2) щоб не бути заручником частої зміни настроїв козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне наймане військо т. зв. сердюків (з турецької — відчайдухи), що стало його особистою гвардією й відзначалося хоробрістю та відданістю; 3) для зміцнення фінансової системи вста­новив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету; 4) вживав заходи щодо утвердження в державі козацького типу господарства й недопущення до маєтків польських панів й урядовців; 5) проводив енергійну колонізацію спустошених окраїн Правобереж­жя, утворив з цією метою новий Торговицький полк на степовому прикордонні. Гетьман активно підтримував заходи митрополита Тукальського, спрямовані на ство­рення окремого Українського патріархату, котрий міг би стати важливим політичним чинником утверджен­ня незалежної держави.

Активною була зовнішньополітична діяльність право­бережного гетьмана. Демонструючи на перших порах свою лояльність до Польщі, він надіявся на її допомогу у справі возз'єднання козацької України, намагався добитися поступок щодо виведення з української тери­торії польських залог, скасування унії, повернення пра­вославній церкві захоплених храмів і майна, віднов­лення всіх прав і вольностей Війська Запорізького тощо. Хоча було зрозуміло, що замирення з Польщею є тимча­совим тактичним кроком, адже наприкін. лютог о 1666 р. на старшинській раді було ухвалено запропоновану П.Дорошенком програму, яка передбачала «вигнати всіх ляхів із України до Польщі», а далі йти на лівий берег Дніпра, щоб об'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою. Та воювати самотужки проти таких потужних держав, як Польща і Московія, було немож­ливо, потрібні були союзники. Тому гетьман розпочи-нае діалог з Крим ськи м ханством про військовий союз і Туреччи но^ — про політичний протекторат. Перша проба сил, щоправда невдала, відбулася в липні —серпні 1666 р., коли, користуючись великим повстанням, що спалахнуло на Лівобережжі на терені Переяславського

полку проти московської політики та влади І.Брюхо-вецького, П.Дорошенко намагався поширити свій вплив на лівобережні землі. Однак Брюховецький кинув про­ти повстанців вірні йому полки, і все потонуло в крові.

Дата добавления: 2015-05-22