Вигнання фашистів з Лівобережжя

Битва за Україну

Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р., роз­гром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р., а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу під гаслом «Все — для фронту, все — для перемоги» ство­рили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволо­діння Лівобережною Україною, форсування Дніпра і створення стратегічних плацдармів на Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом (за да­ними західних істориків, Червона армія в той час мала потрійну перевагу в людях і — завдяки амери­канським поставкам — майже п'ятикратну — в техніці), радянські війська просувалися на захід, виті­сняючи нацистських загарбників з України.

У результаті успішної Чернігівсько-Прип'ятської

операції, що почалася в серпні 1943 р., частини і з'єднання Центрального фронту прорвали сильну обо­рону ворога і в ніч на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони звільнили понад 100 населених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин — останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Великих успіхів досягли й війська Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населе­них пунктів північних областей України. Поразки німецьких військ змусили Гітлера прибути зі ставки в Східній Прусії у Вінницю. Фашистське командування розробило плани стабілізації ситуації, але вони зазна­ли краху. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом вересня 1943 р. Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобе­режні райони Київщини очистили від гітлерівців.

Німецьким військам не вдалося втримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж. Наступальну операцію за оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західного фронтів почали 13 серпня. Вона тривала до 23 вересня 1943 р., гітлерівські війська були вигнані з Горлівки, Макіївки, а 8 вересня і з міста Сталіно (тепер Донецьк). Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Почався кульмінаційний момент битви за Україну. Під безпе­рервним вогнем артилерії та ударами авіації против­ника воїни змушені були проводити переправу через Дніпро. На правий берег пливли хто як міг: тримаю­чись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхані соломою. Посильну допомогу надавало населення придніпровських сіл. Але солдати тисячами тонули в холодній осінній воді. Учасник форсування Дніпра письменник Віктор Астаф'єв згадував: «Два­дцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?»

Тоді ж розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими дія­ми при штурмі Запоріжжя (його зайняли 14 жовтня) групу командирів нагородили орденом Богдана Хмель­ницького, заснованим у жовтні 1943 р. Війська Півден­ного фронту прорвали німецьку оборону на річці Молочна і «закрили» в Криму 200-тисячну 17-ту армію.

Вранці 3 листопада 1943 р. несподівано для німець­ких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Українського фронту почали рішучий наступ на Київ. Сталін наказав зайняти українську столицю до річниці більшовицького перевороту. 6 листопада о 4 год. ранку ціною величезних жертв (лише в районі Букри-на загинуло 40 тис. чол.) радянські війська ввійшли в столицю України.

Дата добавления: 2015-05-22