Лекція XVI

ВІД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ДО НЕОСТАЛШІЗМУ: УКРАЇНА в середині 1950-х — першій половині 1980-х років

1. Десятиліття контрольованого лібералізму

Смерть Й.Сталіна, що сталася 5 березня 1953 р., породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве покращення їхнього становища. До певної міри ці надії справдилися. Дійсно, такого розгнузданого терору, який мав місце при Сталіні, вже не було. Однак СРСР і надалі залишався тоталітарною державою, котра ігно­рувала як права народів, так і свободи окремої людини. Загалом наступні три десятиліття після смерті Сталіна умовно можна поділити на два періоди, які істотно відрізнялися між собою і.за тривалістю, і за суттю. Пер­ший — період відносної лібералізації — т. зв. відлига, коли частина кремлівської верхівки на чолі з М.Хру­щовим пробувала частково реформувати тоталітарну систему, щоб подовжити її життєздатність. Другий період, по суті, являв собою неосталінізм, який характе­ризувався політичною та ідеологічною реакцією, прогре­суючим занепадом і розкладом тоталітарної системи.

Початок -«відлиги»

Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в політ-бюро ЦК КПРС {назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу, Україна відчула деяке полегшення. Сам Л.Бе-рія, якого незабаром без суду стратили за спробу за­хоплення влади, висловлювався за право радянських республік на більшу незалежність від центру. В У краї-

ні відновилися елементи українізації. Місцевих мешкан­ців масово приймали до лав партії, призначали на відпо­відальні посади, віддавали належне українській мові в установах, навчальних закладах, засобах масової інфор­мації. Збільшилася питома вага українців у централь-них'державних і партійних установах УРСР: якщо на поч. 1940-х років вони становили там бл. ЗО %, то у сер. 1950-х — вже 68 %. Фактично вперше в історії УРСР посаду першого секретаря ЦК КПУ, замість ро­сіянина Л.Мельникова, звинуваченого в русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів у Західній Україні, зайняв українець Олександр Кириченко. Го­ловою Президії Верховної Ради УРСР став Дем'ян Коротченко, а Раду міністрів очолив Никифор Каль-ченко. Пост заступника голови уряду отримав пред­ставник західноукраїнських областей, син славетного українського письменника Семен Стефаник, щоправда, ненадовго.

У 1954 р. в СРСР широко відзначали 300-річчя «воз­з'єднання» України з Росією. Виходячи з історичних та культурних зв'язків, етнічної і територіальної спорід­неності України й Криму, Верховна Рада СРСР 19 лю­того 1954 р. видала указ про включення Кримської області до складу УРСР. Неврожайні післявоєнні роки в Криму, неспроможність Росії забезпечити населення і Чорноморський флот перш за все продуктами харчу­вання обумовили ситуацію, коли уряд і Верховна Рада РРФСР добровільно, з власної ініціативи, передали півострів Українській РСР. Це об'єктивно сприяло тор­жеству історичної справедливості. Адже Крим ще за княжої доби певний час перебував під впливом київ­ських князів і відтоді постійно тяжів до України, як у географічному, так і в політико-економічному аспектах. З економічної точки зору у повоєнний період Крим був банкрутом, йому необхідно було надавати постій­ну фінансову допомогу. Україна десятиліттями вкла­дала великі інвестиції в економіку Криму, витягла його з банкрутства. На жаль, дехто з російськомовного насе­лення півострова не пам'ятає цих благородних жестів України. Ще одна проблема полягала у тому, що Крим був батьківщиною кримських татар, яких комуністич-

ний режим звинуватив у «нелояльності» й депортував до Узбекистану. Тому згодом, ставши незалежною, Україна взяла на себе розв'язання складного питання щодо повернення репресованого народу на батьківщи­ну та його облаштування.

Тим часом з ініціативи Микити Хрущова, який ви­йшов переможцем у боротьбі за владу у Москві (у вересні -1953 р. його було обрано першим секретарем ЦК КПРС), розпочалися процеси, спрямовані на лібе­ралізацію суспільно-політичного життя. Вони започат­кували період, який завдяки влучному виразу росій­ського публіциста І.Еренбурга ввійшов в історію під назвою «відлига». Головним здобутком цього часу стала реабілітація безвинних жертв сталінських репресій. Вже у вересні 1953 р. було ліквідовано такі позасудові орга­ни, як воєнний трибунал військ МВС і Особлива нара­да МВС. У 1954 р. створено центральну та місцеві комісії щодо перегляду справ осіб, засуджених у 1934—1953 рр. Уперше в СРСР відкрито заговорили про злочини Сталіна та його оточення.

Дата добавления: 2015-05-22