Он\р утвердженню комуністичного режиму

у Західній Україні

Прихід Червоної армії у вересні 1939 р. на західно­українські землі викликав піднесення серед більшості місцевого населення. Воно висловлювало свою щиру вдячність за звільнення від польського гноблення та за омріяне возз'єднання українських земель. На честь «ви­зволителів» у містах і селах зводилися тріумфальні арки, нерідко прикрашені синьо-жовтими прапорами; їх вітали хлібом і сіллю, квітами, церковними проце­сіями з хоругвами та іконами. Однак, у процесі утвер­дження тоталітарного режиму первісний ентузіазм за­хідних українців почав згасати. Порятунком для бага­тьох з них від комуністичних репресій стали втечі у німецьку зону окупації — т. зв. Генеральне губернатор­ство, куди належала й частина етнічних українських земель (Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляш-шя) площею 16 тис. кв. км, на якій проживало бл. 550 тис. українців. Протягом 1939—1940 рр. сюди втекли від 20 до ЗО тис. чол., передусім члени політичних партій, діячі кооперації, науки і культури. Вони розселялися серед своїх земляків, зокрема багато осіло у Кракові — центрі Генерального губернаторства. Краків згодом пе­ретворився в осередок економічного, культурного та громадського життя українців. Тут і в інших місцях виникали українські громадськб-культурні організації, відкривалися школи, комітети самодопомоги, коопера­тивні, молодіжні та спортивні організації. Навесні 1940 р. було створено координаційний орган під назвою Україн­ський центральний комітет (УЦЮ, який очолив відо­мий учений Володимир Кубійович. УЦК захищав со­ціально-економічні інтереси українців у Генерал-губер­наторстві.

Ті українці, що зосталися під радянським режимом, намагалися протистояти зростаючим безчинствам. Ак-

тивною була позиція церкви, насамперед греко-католи-цької на чолі з митрополитом А.Шептицьким, яка нада­вала значну моральну підтримку населенню та відкри­то протестувала проти численних насильств з боку нової влади, апелювала до вищого державного керівництва. Чинити опір старалася також молодь, у першу чергу студентська, відмовляючись вступати до комсомолу та відвідувати лекції з марксизму-ленінізму, розповсю­джуючи антирадянські листівки.

Єдиною політичною силою, що не лише зберегла свою структуру, а й значно розширила ЇЇ, стала Організація українських націоналістів. Вона мала великий досвід нелегальної діяльності і постійно поповнювалася нови­ми кадрами, які не хотіли миритися з існуючим режи­мом. Націоналісти поширювали антирадянські прокла­мації, вивішували синьо-жовті прапори, перешкоджа­ли проведенню виборів та колективізації, вбивали пред­ставників радянської адміністрації тощо.

Значною перешкодою на шляху організаційного зміцнення націоналістичного руху був розкол, який став­ся після вбивства Є.Коновальця. Він призвів до утво­рення двох окремих і непримеренних організацій: ОУН(Б) — бандерівської, або революційної, очолю­ваної С.Бандерою, та ОУН(М) — мельниківської, очолюваної А.Мельником, які впродовж багатьох років поборювали одна одну. Це завдало великої шкоди всьо­му українському національно-визвольному рухові, хоча ОУН залишалася й надалі єдиною організованою полі­тичною силою, яка боролася за незалежність і соборність України.

Що ж до польського руху опору, то він, на відміну від ОУН, не мав достатнього досвіду підпільної робо­ти і практично був розгромлений радянськими караль­ними органами.

Отже, приєднання західноукраїнських земель до УРСР було визначною подією, важливим етапом у бо­ротьбі за соборність, в результаті якого переважна біль­шість українців з'єдналася в межах однієї держави. Однак реалізація даної акції мала окупаційний характер, оскільки була наслідком злочинної змови двох диктато-

рів та завдала невимовних страждань значній частині населення Західної України, серед якого, в результаті, запанували антикомуністичні та антирадянські настрої.

2. Встановлення фашистського окупаційного режиму та народний опір йому

18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану «Барбаросса», що передбачав напад на Радянський Союз.

Дата добавления: 2015-05-22