Господарство. Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйно­ваного війною господарства

Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйно­ваного війною господарства. Щоправда, відбудова про-

мисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випе­реджуючими темпами розвивалися галузі важкої про­мисловості, хронічно відставала харчова та легка про­мисловість. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7 %. У 1945 р. Україна дала 18 % загальносоюзного вироб­ництва чавуну і 11,2 % сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило май­же третину довоєнних виробничих потужностей. Було відбудовано Дніпрогес, заводи «Запоріжсталь», «Азов-сталь», машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава— Київ. На кін. 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.

Особливо складним у повоєнний період було стано­вище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання повністю дегра­дувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяг­лової худоби, насіння, робочих рук: у селі залишилися в основному жінки і діти. Селянство, як і раніше, зали­шалося найбільш ущемленою категорією тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закупо­вувалася, а фактично вилучалася методом продрозклад-ки. Оплата праці сільських виробників була символіч­ною, а існували вони, в основному, за рахунок приса­дибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мали паспортів і без особ­ливого дозволу не могли залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довер­шила жорстока посуха, яка знищила врожай у півден­них областях республіки. Почався голод 1946—1947 рр., який охопив мільйони жителів України. За найскром-нішими підрахунками, бл. 800 тис. із них загинуло. Мільйони голодуючих ринули у західні області Украї­ни, рятуючись від біди. СРСР, як підтверджують най­новіші дослідження, мав достатні резерви для забезпе­чення людей зерном. Однак у 1946-1947 рр., як і в

1921 — 1923 та 1932 — 1933 рр •, добірну пшеницю виво­зили за кордон, а населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн т, що могло б стати суттєвою допомогою голодуючим регіонам (підраховано, що для боротьби з голодом в Україні у 1946 р. потрібно було 150 тис. т зерна). При цьому поставки здійснювали­ся за цінами нижче світових і переважно в кредит.

Від голодної смерті багатьох східних українців вря­тувала допомога селян західноукраїнських об­ластей. Тут не було посухи, не знали вони й кол­госпів. Західні українці чесно, по-християнськи вико­нали людський обов'язок перед земляками, які опини­лися у безвихідному становищі. Але їхньої помочі було недостатньо, оскільки масштаби катастрофи були над­то великими.

До ЦК КП(б)У надходило багато листів з прохан­ням надати допомогу, продовольчу позику. Відмічали­ся випадки людоїдства. «Кириченко, який був тоді секретарем Одеського обласного комітету партії, ска­зав мені, — зазначав тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов у мемуарах, — що він їздив до одного з колгоспів перевіряти, як люди переносять зиму. Йому запропонували зайти до однієї жінки, яка пра­цювала у цьому колгоспі. Ось як він розповідав про це: «Я побачив жахливу картину. Жінка різала на час­тини труп своєї дитини, що лежала на столі. При цьо­му вона промовляла: «Манечку ми вже з'їли. Тепер ось засолимо Іванечка, протримаємося ще трішечки. Уявляєш собі все це, ця жінка збожеволіла від голоду і зарізала власних дітей!».

Такий стан речей підштовхнув М.Хрущова до рішу­чих дій. Він наказав підготувати для уряду СРСР до­кумент, що містив би об'єктивну оцінку продовольчої ситуації в республіці. М.Хрущов просив впровадити для південних областей продовольчі картки з метою забезпечити сільське населення продуктами харчуван­ня. Він ризикував, бо знав про невдоволення Сталіна тим фактом, що Україна не тільки не виконує планів хлібопостачання у союзний фонд, а й звертається з про­ханням нагодувати власне населення. У відповідь Сталін

назвав М.Хрущова «підозрілим елементом», але все ж дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн крб. для організації безплат­ного харчування населення. Хоча ця «допомога» була мізерною, але якоюсь мірою полегшувала становище українських селян південних областей.

В цілому ж сільське господарство залишалося збитко­вим. Підхід до розв'язання аграрних проблем зберігався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільськогос­подарської артілі в 1946 р. почали обмежувати приса­дибні індивідуальні господарства. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів. Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства на поч. 50-х років становила лише 84 % довоєнного рівня.

Як відомо, комуністичні правителі були неперевер-шеними майстрами «показухи» й окозамилювання. Вони в 1947 р. вдалися до відміни карткової системи на продукти харчування, а згодом і на промислові то­вари. Це була пропагандистська пустопорожня акція. Голодна, розорена країна не могла прогодувати насе­лення з допомогою карток, а, відмінивши їх, поставила його на край прірви. У містах люди стояли в чергах за хлібом по кілька діб. Промислових товарів у продажу не було. Грошова реформа 1947 р. «почистила» до кінця кишені простих трудівників.

Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністра­тивних методів управління, ігнорування інтересів прос­тих людей. Традиційне для радянського режиму нехту­вання випуском товарів широкого вжитку доходило до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи.лавіть буханець хліба ставало проблемою. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розви­ток здійснювався на переважно екстенсивній основі. Понад 70 % робітників промислових підприємств Украї­ни досягали норм виробітку переважно ручною пра­цею. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдавали великої шкоди в царині науково-технічно-

го і соціального прогресу. Відомо, що США пропонува­ли включити СРСР, у т. ч. й Україну, в план Маршал-ла, однак сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.

Дата добавления: 2015-05-22