Вольові якості, готовність до ризику

ЗО

Прагнення до лідерства, здатність до керівництва

Для розуміння психологічної природи лідерства варто звернути увагу на «проблему лідерства» в тваринних і звірячих зграях.

Відомо, що в мавпячому стаді існує принаймні чотири рівні ієрархії.

На нижній сходинці ієрархії перебувають старі самки, нездатні до народження дитинчат і складних способів добування їжі.

Потім ідуть молоді недосвідчені самці, які претендують на «вла­ду» і на самок.

До третього рівня можна віднести молодих самок і дитинчат, які користуються заступництвом великих і сильних самців і є ніби їхнім «оточенням».

Останні утворюють ядро стада і найвищий рівень його ієрархії. Увага ватажка до членів стада залежить від місця їх в ієрархії. Ста­рих самок вони взагалі не помічають, молодих самців їм часто дово­диться «наставляти», малеча і молоді самки користуються їхньою найбільшою прихильністю.

Функції ватажків досить чітко виявлені, і вони значні:

• опікуватися безпекою стада і захищати його від зовнішніх ворогів;

• бути плідником, відтворювачем потомства і суддею-екзекуто-
ром у конфліктах між членами стада.

Дотримання ієрархії і її динаміка є досить складними. Основний принцип тут - «право сильного». Ієрархія встановлюється на основі постійних бійок (І. Халіфман). Однак цей принцип може порушува­тися, і у вожаки потрапляє не найсильніший, а «найхитріший» із молодих самців.

Цікавий випадок стався в зграї шимпанзе, за яким спостерігала англійка Джейн Гудолл у танзанійському заповіднику Гамбе-Стрім. «Зневажений» усіма самцями Майкл, який перебував на низькій схо­динці ієрархії, спробував застосувати для захоплення «влади» порожні металеві каністри. Він схопив кілька каністр і почав штовхати їх пе­ред собою, створюючи цим самим страшенний галас і напустивши на себе лють.

Домінуючі самці з переляку розбіглися, а потім почали перед ним запобігати. Після декількох таких процедур вони визнали його «вла­ду». Потім для утримання «влади» Майклу було достатньо виявити агресивність, розмахуючи гілкою¹⁴.

* * *

Відомо, що уже в дитячому садочку в групах починають виді­лятися лідери. Вони можуть бути як «позитивними», так і «нега­тивними».

«Позитивні» лідери, як правило, найшвидше схоплюють правила дидактичних ігор, мають швидку розумову реакцію, ініціативні, ак­тивні, дисципліновані, хоча і досить жваві. Вихователі їх ставлять у приклад іншим, і цей факт ніби закріплює лідерство.

«Негативні» лідери - це активно-конфліктні діти, у яких постійно виникать ідеї (скоріше підсвідомо), скеровані на деструктуризацію групи, підрив занять. Вони часто б'ються, поведінка у них непро-гнозована.

Уже в цій категорії дошкільнят дослідники виділяють певну ієрар­хію стосунків. У дитячих колективах уже є «активісти», «виконавці», «зацьковані» і «бунтівники».

Отже, ми впритул підійшли до розкриття понять «лідер» і «лідерство».

* * *

Лідер¹⁵ (від англ. Іеадег - провідник, керівник) - це:

1) член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в зна­
чущих для неї ситуаціях;

2) індивід, здатний виконувати центральну роль в організації
спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі.

Лідер може бути керівником групи, а може ним і не бути. Виділя­ють такі розбіжності між лідером і керівником:

1) керіівник звичайно призначається офіційно, а лідер висуваєть­
ся стихійно;

2) керівникові надаються законом певні права й обов'язки, а лідер
може їх не мати;

3) керівник наділений певною системою офіційно встановлених
санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а
лідеру ці санкції не надані;

^]АЯкушин Б.В. Гипотезьі о происхождении язьїка. - М.: Наука, 1985. - 137 с. ¹⁵Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1985. - 431 с.

4) керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків,
а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному вну-
трігруповими стосунками;

5) керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед
законом за стан справ у групі.

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи¹⁶.

1. Лідер і керівник - різні особи, які не знаходять спільних точок
взаємодії (не в одному «запрягу»). Ця ситуація не сприятиме
успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних сто­
сунків.

2. Лідер і керівник - різні особи, які на основі взаємоповаги і ком­
промісів знаходять точки взаємодії. Така група може працюва­
ти успішно, і в ній пануватиме певний «дух» змагання і супер­
ництва. І все-таки при цій розстановці сил можливі деякі «кре­
ни» групового корабля праворуч або ліворуч. Якщо група вико­
нуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керів­
ником, то, висловлюючись фігурально, «цей корабель не зато­
не, а плистиме вперед».

3. Лідер і керівник - одна і та сама особа. В цьому випадку група
працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто
найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з
погляду людських стосунків.

Лідерство¹⁷ - стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі.

У ході дослідження даного феномена виділені різноманітні стилі й розроблено ряд концепцій лідерства.

1. Теорія лідерських ролей (Р. Бейлс) розглядає ролі «професіона­
ла» - лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і
«соціально-емоційного фахівця», який вирішує проблеми
людських стосунків.

2. Згідно з теорією рис, лідером може бути людина, яка володіє
певним набором якостей особистості. Однак завдання складання
їх повного переліку виявилося практично нерозв'язним.

¹⁶Концепція наша. — Авт.

¹⁷Краткий психологический словарь. - М.: Политиздат, 1985. - 431 с.

3. За харизматичною концепцією, лідерство послане окремим
видатним особистостям як деяка благодать («харизма»).

4. Прибічники інтерактивної теорії вважають, що лідером може
стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі
міжособистісних стосунків. Питання про те, хто конкретно
візьме на себе лідерство, має вирішуватися з урахуванням інди­
відуальних особливостей кандидата в лідери, особистісних ха­
рактеристик інших членів групи, наявної ситуації і виконува­
ного завдання.

5. Ситуаційна теорія, або груподинамічний підхід (Ф. Фідлер),
визначає лідерство як продукт ситуації: людина, ставши ліде­
ром в одному випадку, набуває авторитету, який починає на неї
«працювати» внаслідок дії стереотипів. Тому вона може роз­
глядатися групою як «лідер взагалі». До того ж окремим людям
властиво «шукати посади», тому вони і поводять себе відповід­
ним чином.

6. Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як
процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідера
- як суб'єкта управління цим процесом, причому сам феномен
лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності.

Для визначення потенційних лідерських можливостей і здатності до керівництва існує ряд тестів-опитувачів і проективних психогео-метричних тестів («Перш ніж стати менеджером», «Ведучий чи ве­дений», «Командувати чи підпорядковуватися?», «Чи здатні ви стати керівником», «Методика виявлення комунікативних та організацій­них здібностей», «Аналіз своїх обмежень», психогеометричний тест Сьюзена Деллінгера для менеджерів, методика вивчення індивіду­ально-типових ознак управлінців на основі виявленої функціональ­ної асиметрії тощо).

Іншими психічними якостями, які мають бути притаманні менед­жеру і без яких «лідерство» не буде «закріпленим», тобто не стане сталою психологічною характеристикою, - є сильна воля і готовність до ризику.

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто розглядають у єдності, як спільну емоційно-вольову систему особистості. Але якщо емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її верши-

ною. Емоції притаманні також і вищим тваринам, а воля - це суто людська психічна якість.

Воля - це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність та поведінку і активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.

Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції - спонукаль­ну, яка забезпечує активність людини, і гальмівну, яка виражається в стримуванні, виявляються:

• в ситуації вибору рівних за значенням мотивів і цілей;

• при відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;

• при наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т.д.

У структуру волі як засоби саморегуляції входять: мотивація, ба­жання, потяг та ін.

Потяг - це мотив діяльності, що являє собою ще недиференційо-вану, недосить чітко усвідомлену потребу.

Бажання як мотив діяльності характеризується досить точно ус­відомленою потребою.

Воля характеризується певними вольовими якостями і є основою саморегуляції¹⁸.

Воля буває слабкою і сильною. До якостей сильної волі відносять наполегливість, рішучість у досягненні поставленої мети.

Одним із характерних проявів волі є поведінка людини в умовах ризику.

Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб'­єкта її наслідків і наявності передбачень про можливі негативні на­слідки на випадок неуспіху (покарання, біль, травма, втрата прести­жу тощо).

¹⁸ Саморегуляція як вияв волі розрізняється за типами. Перший визначаєть­ся як морально-вольовий. Другий - як аморально-вольовий. Третій - як абуліч­ний, або слабкий. Четвертий - імпульсивний. Існують, звичайно, і проміжні типи. Перших два типи характеризуються високорозвинутою саморегуляцією, але відрізняються моральними якостями. Другі - зі слабкою саморегуляцією і нестійкою мораллю.

Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, якому судилися великі пориви і звершення. Така людина - господар своїх слів, вона здатна до­могтися соціально і особистісно значущих цілей, незважаючи на труднощі. її здібності використовуються на повну силу і розвиваються саме завдяки їх фун­кціонуванню. Це цільна особистість у повному розумінні цього слова.

Аморально-вольовий тип - це індивідуаліст, який переслідує завжди і всю­ди егоїстичні цілі. Це тип - асоціальний, цілісний у своїй аморальності, розум­ний у визначенні шляхів досягнення намірів.

воля

Еволюція психіки

ЕМОЦІЇ Рис. 3. Спільна емоційно-вольова система особистості

Функція спонукання (підштовхувальна)

Рис. 4. Дві взаємопов'язані функції вольових дій

Ризик буває:

• ситуативним (ризик на виграш; величина виграшу на ви­
падок успіху перевершує величину втрат на випадок не­
успіху);

• надситуативним (безкорисним, або «ризик заради ризику»);

• виправданим;

• невиправданим.

Отже, які саме якості сильної волі необхідно мати менеджеру? Безперечно, наполегливість і рішучість. А впертість? Напевно, не завжди. Тому що впертість відкидає можливість гнучкості поведінки, діалектичності підходу до розв'язання завдання.

Чи повинен менеджер бути схильним до ризику? Необхідність цієї якості є очевидною. Але в яких ситуаціях? - У ситуаціях «розумно­го» ризику: коли виграш на випадок успіху буде значним, а програш на випадок неуспіху - мінімальним.

Ризик має бути виправданим, тобто якщо без ризику можна обій­тись і досягти успіху без втрат, то не потрібно ризикувати. Краще «сім разів відміряти, а потім уже відрізати».

Не повинен менеджер ризикувати заради ризику, як у відомому афоризмі: «Хто не ризикує, той не п'є шампанського». Ризик заради ризику - це імпульсивність вчинків і поведінки, непрогнозованість. Людина, яка так ризикує, може в один момент втратити все, що на­була сама або що набули інші за багато років.

Однією із методик, яка вимірює схильність людини до ризику, є «Опи-тувальник К8К для оцінки схильності до ризику» (за Г. Шубертом).

Наведемо кілька прикладів, які характеризують вольові якості «класичного» мільйонера із відомого роману Теодора Драйзера «Ти­тан»¹⁹. Вони і будуть нам підтвердженням необхідності наявності вольових якостей у менеджера.

«Едісон, людина не такої сильної волі, хоча по-своєму теж досить впертий, здивувався сміливості Каупервуда і його умінню володіти со­бою. Сам він ніколи не відважився б на таку відчайдушну авантюру».

Які ж слова характеризують силу волі і схильність до ризику Ка­упервуда? Це такі: впертість, сміливість, володіння собою, відважність, відчайдушність, авантюризм.

Як бачимо, наш «герой» має крайні сильні характеристики волі і ризикованості.

Наведемо ще одну цитату із «Титана», де охарактеризована вит­римка Каупервуда, уміння «заглушити» своє самолюбство, «не підня­ти рукавичку», якщо це іде на користь його справі.

«Тим часом Каупервуд, виявивши ні з чим не зрівняну витримку, такт і стоїчну зневагу до уколів самолюбства, зумів врешті-решт

¹⁹Тут і далі цит. за: Драйзер Т. Титан. - Л.: Лениздат, 1988. - С. 17, 501, 22, 216,76,53,220.

відновити, бодай на якийсь час, попередні матеріальні стосунки із сімейством Картерів. Для місіс Картер він був, як і раніше, послан­цем небес».

Як показує практика, сильні вольові якості, «розумна» ризико­ваність мають бути притаманні і в наш час, і в нашій ситуації, і за нашої ментальності менеджерам як найвищого, так і звичайного со­ціального статусу.

Дата добавления: 2015-05-23