Міські мережі газопроводу

Для побутових потреб газ використовують як паливо для кухонних плит і газових водонагрівачів, для опалювальних печей і котлів систем центрального опалювання і гарячого водопостачання. У промисловості його застосовують як паливо, крім того, він є незамінним для багатьох виробництв хімічної промисловості. Газ має ряд переваг у порівнянні з іншими видами палива. Головними з них є повне згоряння без диму, золи і кіптяви, можливість транспортування по трубах на великі відстані, низька вартість, нескладний догляд за газовими приладами. Видобування природного газу потребує в 20 разів менше витрат праці і коштує майже в 12 разів дешевше, ніж видобуток вугілля. Гази діляться на штучні й природні.

Штучний газ отримують при переробці на заводах кам'яного вугілля, торфу, коксу, горючих сланців і нафти. Залежно від вигляду і способів переробки сировини одержують такі види штучних газів: генераторний, коксівний, сланцевий і нафтогаз. Вироблений на заводах газ очищають від шкідливих домішок (нафталіну, сірководню) і осушують від вологи. Не видалена волога конденсується у воду і в зимовий час замерзає, утворюючи в газопроводах крижані пробки. Очищений і осушений газ надходить в міські сховища - газгольдери. Рідкий (зріджений) газ - це продукт переробки газу. У рідкому стані він знаходиться тільки при підвищеному тиску в закритому посуді. За звичайних умов він переходить в газоподібний стан. Теплотворна здатність рідкого газу 21000-24000 ккал/нм.

Природний газ утворюється у надрах землі, де він знаходиться під великим тиском у тріщинах і пустотах пластів гірських порід. Його здобувають через природні й штучні свердловини, звідки він виходить назовні, і транспортують по трубах на великі відстані до місця споживання.

За теплотворною здатністю газ ділиться на низько - до 2500, середньо - від 2500 до 5000 і висококалорійний - вище 5000 ккал/нм.

Для побутових потреб і в комунальному господарстві використовують газ з теплотворною здатністю 4000-8500 ккал/нм. Негативними властивостями газу є його отруйність і вибухонебезпечність. Для того, щоб споживач міг знайти витік газу, його насичують пахучими речовинами, які називаються адорантами.

Залежно від тиску, під яким газ переміщується по підземних розподільних газопроводах на території міст і населених пунктів, газопроводи бувають низького, середнього й високого тиску. Газопроводи низького тиску (до 500 мм вод. ст.) застосовують для переміщення газу до житлових будинків і на комунально-побутові підприємства.

Газопроводи середнього тиску (від 0,05 до 3 кес/смІ) служать для постачання газом опалювальних котельних і промислових підприємств. Газопроводи високого тиску від (3 до 6 кгс/смІ) використовують для постачання газу промисловим підприємствам з великим його споживанням. У невеликих містах прокладають газову мережу низького тиску. У великих містах, де є газова мережа високого тиску, газ з цієї мережі послідовно поступає в мережу середнього тиску, звідки надходить в районні або квартальні регуляторні станції, які знижують його тиск до 300 мм вод. ст. і нижче і направляють в мережу низького тиску.

Для магістралей високого і середнього тиску застосовують сталеві суцільнотягнуті труби, які покривають ізоляцією з бітумних матеріалів. Вуличну мережу низького тиску прокладають із сталевих зварених труб.

Міська мережа газопроводів буває двох видів: тупикова і кільцева. За тупиковою схемою споживача забезпечують газом тільки з одного боку, а за кільцевою - з двох боків по замкнутому кільцю.

Недоліком тупикової мережі є те, що при капітальному ремонті якої-небудь частини газопроводу доводиться відключати значні ділянки мережі, через що постачання газом споживачів припиняється. Цього немає при кільцевій схемі, коли виключається яка-небудь ділянка між двома засувками, оскільки решта споживачів забезпечується газом з двох боків.

При кільцевій схемі легше підтримувати постійний тиск газу, ніж при тупиковій, де тиск газу в кінці ділянки падає, оскільки газ розбирають по дорозі.

Підземні газопроводи, які транспортують вологий газ, укладають нижче за глибину промерзання ґрунту, для Харкова, наприклад, на глибині не менше 1,7 м від поверхні землі до верху труби. Газопроводи, які транспортують осушений газ, можна укладати на глибину 0,8 м від поверхні землі до верху труби. Розподільні трубопроводи з вологим газом укладають з ухилом 0,0015, а відгалуження і вводи - з ухилом 0,003 в бік розподільного газопроводу.

Надземна прокладка газопроводів допускається в місцях проходу через водні протоки, яри та інші природні й штучні перешкоди, а також на території промислових і комунально-побутових підприємств.

Відключаючі пристрої на лініях газопроводу необхідно встановлювати в наступних місцях:

- на відгалуженнях від розподілених газопроводів високого і середнього тиску;

- на газопроводах усіх тисків для відключення окремих мікрорайонів;

- при перетині газопроводами водних перешкод, залізничних шляхів і магістральних автомобільних доріг;

- на вводах і виходах з газорегуляторних пунктів і сховищ газу;

- на вводах в окремі будівлі й промисловості підприємства.

Для збирання водяного конденсату в знижених ділянках газопроводу або в місцях з'єднання труб з протилежними ухилами встановлюють збирачі конденсату - сифони, що складаються з конденсаційного горщика і ковера (чавунного ковпака). У конденсаційній горщик сифона вставляють трубку, верхній кінець якої прикритий. Для відкачування конденсату відкривають кришку ковера і на кінець трубки нагвинчують ручний насос, яким відкачують конденсат.

Від вуличного розподільного газопроводу влаштовують газові вводи в домоволодіння. На ньому встановлюють засувку на відстані не менше 2 м від стіни будівлі або огорожі.

Вводи приєднують до вуличної газової магістралі за допомогою трійника або сталевого патрубка, ввареного в мережу, і тільки в окремих випадках – за допомогою сідал.

Вводи на територію ділянки забудови і будинкову газову розводку газопроводу влаштовують із сталевих труб, укладених в землі на тій же глибині, що й вулична мережа газопроводу. Діаметри вводів визначають залежно від того, яка кількість газу споживається. Найменший діаметр – 50 мм. Труби укладають з ухилом не менше 0,003 у бік зовнішньої магістралі водопроводу тепломережі, каналізації по вертикалі має бути не менше 0,15 м, а між газопроводами і електричними й телефонними кабелями – не менше 0,5 м.

Паралельну засувку на газовому введенні встановлюють безпосередньо в ґрунті або металевому кожуху. Головку шпинделя засувки виводять в рівень з покриттям подвір'я і в металевому ковпаку. Для запобігання від пошкоджень шпинделя на нього надягають футляр з труби.

Газопроводи із сталевих труб, які укладаються у ґрунт, потрібно заздалегідь покрити ізоляцією для запобігання від корозії. Окремі ділянки трубопроводу сполучають між собою зварюванням.

Після опресування газопроводу місця зварних стиків ізолюють безпосередньо в траншеї.

Вводи газопроводів у житлові й громадські будівлі треба влаштовувати в нежилих, доступних для огляду газопроводів приміщеннях (сходових клітках, кухнях, коридорах).

Газопроводи можна прокладати в технічних коридорах і технічних підпіллях. У цих випадках технічні коридори і підпілля повинні задовольняти наступним вимогам: висота приміщень має бути не менше 1,6 м, а ширина вільного проходу – не менше 1 м. Приміщення повинні мати природну приточно-витяжну вентиляцію, що забезпечує не менше одноразового повітрообміну за годину; технічні коридори й підпілля забороняється використовувати під складські приміщення. Вони повинні мати не менше двох входів зовні, що не сполучаються з входами в житлові приміщення, і газонепроникне перекриття; місця проходу газопроводов повинні герметизуватися.

- при прокладці газопроводу з іншими комунікаціями його необхідно розміщувати нижче за інші трубопроводи або на одному рівні з ними, причому взаємне розташування має бути таким, щоб їх можна було зручно оглядати й ремонтувати;

- прокладаючи труби через кладку фундаменту, вживають заходи для запобігання їх від руйнування при осіданні будівлі. Трубу, розташовану в стіні, обгортають смоленим канатом і вміщують у футляр – трубу більшого діаметра;

- прокладка стояків і внутрішньої мережі газопроводу в житлових кімнатах не допускається. Газові стояки вмонтовують із сталевих неоцинкованих водогазопровідних труб на різьбі або зварці. При проході через перекриття стояки прокладають у гільзах з обрізків труб більшого діаметра, які встановлюють нижнім кінцем врівень із стелею. Вище за підлогу гізьзи повинні виступати на 50 мм, щоб при митті підлоги в них не затікала вода. Простір між гільзою і трубою частково закладають смоленим канатом, а незакладений простір шириною 10 мм заливають бітумом. У футлярі не повинно бути різьбових або зварних з'єднань;

- залежно від розташування квартир газові стоянки обслуговують одну або декілька квартир на кожному поверсі. На кожному відгалуженні в квартиру встановлюють пробковий кран і за ним – згонку. Газопроводи в будівлях рекомендується прокладати відкрито. Прихована прокладка газопроводів допускається в бороздах стін, закритих легкозйомними щитами. Канали повинні мати вентиляцію.

- газопроводи не повинні перетинати віконні й дверні отвори. У місцях проходу людей газопроводи треба розташовувати на висоті не менше 2 м від підлоги. Опори необхідно також встановлювати на поворотах, відгалуженнях і в арматурі. Не допускається прокладка газопроводів через вентиляційні канали, шахти й димарі;

- взаємне розташування газо- і електропроводів або всередині приміщень повинно задовольняти таким умовам:

· при паралельній прокладці відстань від відкрито прокладеного кабеля або електропроводів має складати не менше 10 см, а в місцях перетину - не менше 5 см;

· при перетині труб водопроводу опалювання відстань має бути не менше 2 см;

- для спускання конденсату труби повинні мати ухил від стояка у бік вводу. При проходженні крізь стіни газопровід прокладають у гільзах з обрізків труб більшого діаметра. Кінці гільз не повинні виступати із стіни;

- для включення окремих ділянок мережі і газових приладів на лінії газопроводу встановлюють газові пробкові крани. Чавунні крани дозволяється ставити на вводі у відгалудженнях в квартири від стояків, розташованих у сходових клітках.

Основними несправностями роботи газопроводу є витікання газу і ненормальна робота пальників приладів. Витікання газу небезпечне, оскільки можуть бути вибухи і отруєння. Місце витоку газу виявляють, ретельно оглядаючи трубопровід. Місця з'єднань і крани змочують мильною водою: там, де є витікання газу, з'являються мильні бульбашки. Шукати місця витоку газу за допомогою свічки або сірника категорично забороняється, оскільки це може викликати вибух. Якщо витік газу відбувається у з'єднанні, то треба його розібрати і зібрати знову. Пошкоджені ділянки газопроводу заміняють.

Якщо витік газу відбувається з крана, то заздалегідь відключивши ділянку газопроводу, виймають пробку і ретельно притирають конусний отвір, потім змащують пробку крана мінеральним мастилом і кран знову збирають, підтягуючи гайку. В окремих випадках пробку знову притирають або заміняють кран. Замерзлі ділянки газопроводу, прокладеного в неопалюваних приміщеннях, відігрівають гарячою водою. Відігрівати газопровід паяльними лампами категорично забороняється для запобігання вибуху.

Джерелами газопостачання в більшості населених пунктів є магістральні газопроводи, по яких газ транспортується з газових родовищ під тиском 50-105 – 60-105 Па. У місцях приєднання розподільної мережі населеного пункту до магістрального газопроводу влаштовують газорозподільну станцію (ГРС).

Джерелами газопостачання можуть також бути заводи, які виробляють штучний газ з твердого або рідкого палива або гази, що виділяються при технологічних процесах на деяких заводах (наприклад, доменний газ, що виходить з доменних печей).

У населених пунктах, віддалених від магістральних газопроводів, газопостачання здійснюють зрідженим газом, який в невеликі житлові будинки й квартири доставляють у балонах. Багатоповерхові будинки, комунальні підприємства та інші крупні споживачі забезпечуються газом від групових установок – підземних цистерн.

Газопостачання населених пунктів проводять за різними схемами:

1) одноступінчастою (в невеликих населених пунктах) – звичайно газом низького тиску;

2) двоступінчастою – з подачею газу середнього і низького тиску;

3) триступінчастою;

4) багатоступінчастою, що застосовується у великих містах.

Газопроводи розрізняють за величиною тиску в них: низького (до 5-103 Па), середнього (понад 5-103 до 3-104 Па) і високого (понад 30-104 до 12-105 Па). Максимально допустимий тиск газу на промислових підприємствах, розташованих в окремих будівлях, дорівнює 6-105 Па, на тих же підприємствах, у вбудованих будівлях – 3-105 Па; в житлових і громадських будівлях, підприємствах громадського харчування, побутового обслуговування і опалювальних котельних допускається тільки газ низького тиску.

Розрізняють також газопроводи за розташуванням в системі планування міст і призначенням: зовнішні (міські магістральні, розподільні, вуличні, внутрішньоквартальні (будинкові) міжцехові й внутрішні – (внутрішньобудинкові й внутрішньоцехові).

За матеріалом труб розрізняють газопроводи, змонтовані із сталевих, пластмасових, азбестоцементних та інших труб. На газорозподільних станціях газ фільтрують і одорюють (додають йому різкий запах, що дозволяє визначити місце можливого його витікання з газопроводів).

Зниження тиску газу і підтримку його на заданому рівні (незалежно від величини витрати і коливань тиску в мережі) здійснюють в газорегуляторних пунктах (ГРП) або газорегуляторних установках (ГРУ). Газорегуляторні пункти розміщують в будівлях, у прибудовах до будівель або в металевих шафах, які не згоряють (для дрібних споживачів), установлених на зовнішній стіні будівлі (ШРП). Газорегуляторні установки влаштовують в будівлях, що газифікуються (наприклад, в котельних).

Дата добавления: 2015-05-23