Тема: Виробничі і фінансові інвестиції

Мета: вивчити поняття інвестицій, їх види, знати види цінних паперів, поняття фондового ринку.

Інвестиція – довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладання капіталу – інвестування (довгостроковим фінансуванням).

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи закордоном), відокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні – на прямі й портфельні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції – це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок – одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі інвестиції – це вкладення капіталу закордон, що за величиною становить не менше 10 % вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менше за 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називається портфельним.

Капітальні вкладення – це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Розрізняють – валові та чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення – це загальна суму одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури, а чисті – витрати лише на розширене відтворення.

Співвідношення між видами капітальних витрат (вартість придбаних патентів, ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість не титульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об’єктів тощо) характеризує елементно-технічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці підприємств та їхніх добровільних об’єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення витрат на просте й розширене відтворення основних фондів.

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійсню вальні етапи: перший – обчислення необхідного обсягу реальних (інвестицій) на розрахунковий період (рік, кілька років); другий – визначення конкретних джерел їхнього фінансування.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень використовують залежно від стадії планування два – методи: перший – попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий – прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).

Для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Найпростіше це можна зробити для першого варіанта економічної ситуації в акціонерному товаристві, що стає найбільш поширеною формою організації бізнесу. Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, раптове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування зміни застарілого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим варіантом економічної ситуації підприємства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв’язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування реальних інвестицій (капітальних вкладень).

Зокрема достатньо продуманим має бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового кредиту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку - на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та впливу дивідендів акціонерам, у другому – на повернення позичених грошей з виплатою солідного відсотка за користуванням кредитом.

Глибоко обміркованими має бути й підхід до залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між собою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачують, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Види цінних паперів: 1) акція – папір без установленого строку обігу, що забезпечує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства,підтверджує членство у ньому і гарантує участь у управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства (можуть бути іменні і на пред’явника); 2) облігації – цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігацій в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фінансового відсотка. Облігації всіх видів розповсюджується серед юридичних і фізичних осіб на добровільних заходах. Випускаються облігації двох видів:

1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик;

2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред’явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим обігом. Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускають на пред’явника, а рішення про випуск цих облігацій ухвалює відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади. Рішення про випуск облігацій підприємств ухвалює – емітент з оформлення відповідного протоколу;

3) казначейські зобов’язання України - вид цінних паперів на пред’явника, що розміщується тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускають три різновидності казначейських зобов’язань: а) довгострокові; б) середньострокові; в) короткострокові. Рішення про емісію довго і середньострокових зобов’язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових – Міністерство фінансів України;

4) ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред’явника;

5) вексель – вид цінних паперів, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і перехідний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель – це письмовий наказ векселедержателя, адресований платнику, сплатити третій особі певну суму грошей у визначений строк;

6) приватизаційні папери (майнові сертифікати) – вид державних цінних паперів, що засвідчує право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації певної частки майна державних підприємств. Їхню емісію здійснює Національний банк України, а видачу громадянам України організували місцеві відділення Ощадного банку України.

Цінні папери поділяються на три групи:

1. Пайові – за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини майна за ліквідації емітента.

2. Боргові – за якими емітент бере на себе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управління справами емітента.

3. Похідні – механізм обігу яких зв’язує з пайовими і борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Фондовий ринок – сфера обігу цінних паперів.

Дата добавления: 2015-05-23