Поняття, класифікація та структура персоналу

ПЛАН

1 Поняття, класифікація та структура персоналу.

2 Показники оцінки якості складу та стабільності персоналу.

3 Визначення чисельності персоналу.

4 Продуктивність праці: сутність, методи та показники вимірювання.

5 Фактори зміни і резерви зростання продуктивності праці та кількісна оцінка їх впливу.

Персонал підприємства ─ це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності і перебувають з підприємством як з юридичною особою у відносинах, що регулюються договором найму.

Крім постійних (штатних) працівників, у діяльності підприємств беруть участь сумісники та працюючі за договорами цивільно-правового характеру.

Персонал підприємства за принципом участі у виробничій діяльності розподіляється на дві групи: персонал основної та неосновної діяльності.

На промислових підприємствах до першої групи відносять промислово-виробничий персонал, зайнятий у процесі виробництва та його обслуговуванням (працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправлінь, інформаційно-обчислювальних центрів, складів, технічних бібліотек, всіх видів охорони тощо). До другої групи відносять працівників непромислових підрозділів підприємства (підсобних сільських і лісових господарств, житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, зайнятих капітальним ремонтом будівель і споруд, редакції, видавництв, навчальних та медичних закладів, дитячих закладів, оздоровчих закладів та закладів відпочинку, установ культури та спорту тощо).

Залежно від характеру виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: робітники, службовці, спеціалісти і керівники.

Робітники безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції (виконанні робіт) або створюють умови для його реалізації; зайняті керуванням, налагодженням та обслуговуванням устаткування, чи наданням виробництву інших послуг.

В складі робітників виділяють основних і допоміжних.

Основніробітники безпосередньо беруть участь у технологічному процесі, тобто цілеспрямовано змінюють форму, стан, фізичні, хімічні та інші властивості предметів праці.

Відповідно до характеру технологічного процесу основних робітників обліковують на операціях, стадіях, фазах виробництва та видах робіт.

Допоміжні робітники безпосередньої участі в технологічному процесі не приймають, але створюють умови для його перебігу. До них включають робітників наступних функціональних груп: організаційно-технологічної, забезпечення постійної дієздатності устаткування, механізмів, апаратів і агрегатів; забезпечення робочого функціонування будівель і споруд; контрольної; транспортної та вантажно-розвантажувальної; здійснення прийому, збереження та видачі матеріальних цінностей; енергозабезпечення, охорони та безпеки праці, промсанітарії, підготовки та вдосконалення виробництва.

Спеціалісти ─ це працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, для виконання яких за кваліфікаційними характеристиками необхідна вища чи середня спеціальна освіта (інженери, диспетчери, механіки, енергетики, економісти, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти тощо).

Керівники ─ це працівники, які обіймають керівні посади та зайняті організацією виробництва і управлінням трудовими колективами підприємств та їх структурних підрозділів (директор, головний спеціаліст, начальник, завідувач, майстер тощо).

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, канцелярські роботи господарське обслуговування (діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, стенографістки, агенти, касири, архіваріуси тощо).

Персонал підприємства поділяють за професіями, спеціальностями такваліфікацією.

Професія – це вид трудової діяльності людини, здійснення якої потребує комплексу спеціальних знань та практичних навичок (слюсар, верстатник, водій тощо).

Професійний склад персоналу підприємства залежить від характеру продукції чи послуг, складності технологічного процесу, специфіки функціонування конкретних виробництв, специфіки галузі трудової діяльності.

В межах загальних професій виділяють спеціальності.

Спеціальність – це відносно вузький різновид трудової діяльності в межах професії, для виконання якої необхідні конкретні знання, уміння, навички, що надбані через спеціальну підготовку та досвід роботи (слюсар-збиральник, слюсар-інструментальник, слюсар-ремонтник, токар-карусельник, токар-револьверник, токар-розточувальник).

Якісну характеристику персоналу дає його кваліфікаційний рівень.

Кваліфікація – це ступінь загальної та спеціальної підготовленості працівника, що володіє сукупністю спеціальних знань і практичних навичок для виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані та некваліфіковані.

Висококваліфіковані робітники мають великий практичний досвід роботи (2-3 роки), періодично підвищують знання стажуючись та виконують особливо складні та відповідальні роботи.

Кваліфіковані робітники мають значний стаж практичної діяльності (1-2 роки) і виконують складні роботи.

Малокваліфіковані робітники мають певний (тижневий) досвід і зайняті на нескладних видах робіт.

Некваліфіковані робітники не отримали спеціальної підготовки і виконують допоміжні та обслуговуючі роботи.

Кваліфікаційний рівень робочих місць (робіт) та конкретних виконавців цих робіт визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик) з урахуванням кваліфікаційних вимог.

В практичній діяльності кваліфікація робітника і робочих місць характеризується тарифними розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців залежить від їх рівня освіти та досвіду роботи.

Виділяють спеціалістів:

─ найвищої кваліфікації (мають наукові ступені і звання);

─ вищої кваліфікації (мають базову або повну вищу спеціальну освіту і значний досвід практичної діяльності);

─ середньої кваліфікації (закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають досвід практичної роботи);

─ спеціалістів-практиків (мають значний досвід практичної роботи і займають посади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти).

Співвідношення між окремими групами персоналу відповідно до різних класифікаційних ознак створює певний різновид його структури.

Найважливішими класифікаційними ознаками персоналу є категорії, групи робітників (основні і допоміжні), кваліфікація, вік, стать, стаж роботи, професія, спеціальність, ступінь механізації праці.

Структура персоналу підприємства постійно змінюється. Формування різновидів структур персоналу знаходиться під впливом наступних загальних тенденцій та факторів:

─ інтенсивний перерозподіл працівників з матеріальної сфери діяльності до інформаційної сфери та сфери обслуговування населення;

─ підвищення рівня освіти працівників;

─ підвищення частки інтелектуальної праці;

 зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, що є наслідком швидкого оновлення продукції, ускладнення технологічних процесів;

─ уповільнення темпів зниження малокваліфікованої і некваліфікованої праці в зв’язку із сповільненням технічного переоснащення підприємств.

Визначення співвідношення всіх категорій, професійно-кваліфікаційних і демографічних груп персоналу підприємства покладено в основу аналізу різновидів його структур.

Структура персоналу підприємства є його якісною характеристикою і потребує подальшого поліпшення. Зокрема необхідно:

─ збільшувати частку робітників у загальній чисельності персоналу і частки основних робітників і зайнятих на механізованих та автоматизованих операціях в загальній чисельності робітників;

─ збільшувати частку кваліфікованих і висококваліфікованих працівників у загальній чисельності окремих категорій персоналу;

─ зменшувати частку робітників зайнятих на ручних (вантажно-розвантажувальних, складських, транспортних, інших немеханізованих) операціях;

─ зменшувати частку робітників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці.

Управління персоналом, забезпечення його ефективного використання викликає необхідність розробки показників для його кількісної та якісної оцінки.

Дата добавления: 2015-05-23