Боротьба за незалежність і будівництво національної держави

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЙНО-ВИЗВОЛЬНИХ РУХІВ

План:

1.Боротьба за незалежність і будівництво національної держави.

2.Прорахунки та здобутки уряду ЗУНР.

3.Трагічний розвиток подій й ліквідація державності.

Утворення та існування західноукраїнської державності в 1918-1919 рр. викликає особливий інтерес з огляду на досвід сучасного державного будівництва в Україні. У 1918 році Україна вийшла на шлях національно-державного будівництва. Ця ситуація була обумовлена об’єднанням західноукраїнських земель. Незважаючи на загрозу з боку радянської Росії, Австро-угорської монархії та військ Денікіна, український народ мужньо утворює Західноукраїнську Народну Республіку та починає формувати органи влади, законодавчу систему та національну армію (УГА).

Напередодні 1917 р. західноукраїнські землі – Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття – перебували в складі Австро-Угорської імперії. Слідом за Російською багатонаціональною імперією почала розпадатися й Австро-угорська монархія. Політичні кола поневолених нею народів готувалися до захоплення влади. Поразки на фронтах Світової війни і розгортання національного визвольного руху у жовтні-листопаді 1918 р. змусили австрійського цісаря здійснити відчайдушну спробу врятувати монархію звернувшись 16 жовтня 1918 р. з маніфестом «До моїх вірних австрійських народів», у якому він проголосив федеративну перебудову держави, де «кожне плем’я та область, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм». Відповідно до цього маніфесту 18 жовтня Українська парламентарна репрезентація в австрійському парламенті скликала у Львові Українську конституанту (Конституційну комісію), до якої ввійшли українські посли парламенту у Відні, посли галицького і буковинського сеймів,, по три представники від кожної з основних політичних партій краю (національно-демократичної, християнсько-соціальної, радикальної та соціал-демократичної), а також від духовенства і студентства – усього 150 чол. Конституційна комісія оголосила себе Українською Національною Радою з повноваженнями парламенту. Головою Національної Ради було обрано голову Українського парламентського представництва у Відні Євгена Петрушевича. На з’їзді було піднято й обговорено питання про майбутню державну належність західноукраїнських земель. Думка була одна: у майбутньому вони повинні возз’єднатися з усією Україною. Однак на той момент це возз’єднання, як вважала більшість делегатів, було неможливим, оскільки західноукраїнські землі поки що перебували у складі Австро-Угорщини, і тут були австро-угорські війська.

Українська Національна Рада 19 жовтня видала Маніфест, у якому було записано: 1) усі українські землі в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина, Північно-Західна Буковина й українські повіти Закарпаття, утворюють єдину українську територію; 2) ця територія конституюється як Українська держава; 3) усім національним меншинам пропонується обрати своїх представників до складу Української Національної Ради; 4) Українська Національна Рада найближчим часом розробить конституцію нової держави, побудованої на демократичних засадах шляхом установлення загального рівного таємного прямого виборчого права з пропорційним представництвом, з правом національно-культурної автономії національних меншин; 5) на майбутній мирній конференції український народ повинен мати своїх власних представників, тому австрійська влада не має права говорити від його імені.

19 жовтня 1918 р. слід вважати початком процесу утворення на західноукраїнських землях незалежної української держави. Цей процес тривав деякий час і був завершений у листопаді. Спочатку західноукраїнські землі ще продовжували входити до складу Австро-угорської монархії, оскільки остаточно порвати з нею місцеві політичні діячі не наважувалися. Не було визначено й назву держави, її точні межі. Представників закарпатських українців у складі УНР, її виконавчих органах не було, оскільки події розвивалися стрімко, без попередньої підготовки. Група закарпатських політичних і національних діячів надіслала тільки до Львова повідомлення, що Закарпатська Україна повністю солідарна з Галичиною й бажає приєднатися до Української держави.

У неділю 20 жовтня на площі Св. Юри у Львові відбувся багатотисячний мітинг, на якому К. Левицький повідомив народові про утворення української держави, рішення УНР, що було сприйнято з великою радістю.

Проте на західноукраїнські землі претендувала Польща. 28 жовтня в Кракові було створено польську Ліквідаційну комісію, яка й мала 1 листопада прибути до Львова, розпустити австрійські органи влади і передати владу полякам. Оскільки 31 жовтня австрійський намісник Галичини граф Гуйн і військовий комендант Львова Пфеффер відмовилися підписати маніфест про передачу влади Українській Національній Раді. Українцям треба було діяти, причому негайно. Оскільки делегати УНР перебували в нерішучості, ініціативу взяла на себе Українська військова організація, що виникла у вересні 1918 р. у Львові. Вона утворила Центральний військовий комітет на чолі із сотником Українських січових стрільців Д. Витовським. Центральний військовий комітет у ніч з 31 жовтня на 1 листопада організував зайняття українськими військовими підрозділами всіх головних пунктів Львова. На ратуші з’явився синьо-жовтий прапор. 1 листопада у відозві «До населення цілої держави» Національна Рада оголосила про перехід влади до її рук. Після Львова українці взяли владу у свої руки в усій Східній Галичині, теж мирним, безкровним шляхом. Цей факт не викликає подиву, якщо врахувати, що населення краю більше ніж на дві третини складалося саме з українців.

Значення цієї знаменної події важко переоцінити. Вперше з часів Галицько-волинського князівства корінне населення західноукраїнських земель знову стало господарем на своїй землі, вільним вершителем своєї долі.

9 листопада Українська Національна Рада як законодавчий орган створила виконавчий орган – перший уряд – Державний Секретаріат. Його головою було обрано К.Левицького. 13 листопада на своїй сесії Національна Рада прийняла «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії». У ньому проголошувалось: «Держава, проголошена на підставі права на самовизначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 року, обнімаюча весь простір бувшої Австро-Угорської монархії, заселеної переважно українцями, має назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)». До її складу, крім Східної Галичини, увійшли Північна Буковина та українські комітати (повіти) Закарпаття, тобто землі колишньої Австро-угорської монархії, де компактно проживало корінне українське населення. Держава ЗУНР охоплювала територію із шістьма мільйонами населення (українців - 71 %, поляків - 13 %, румунів, мадярів та ін. - 2 %). ЗУНР проголошувалася самостійною, влада в ній мала належати народові, який і обере на основі загального, рівного, таємного і пропорційного голосування Установчі збори, які й вирішать усі головні державні справи. Щоправда, Північну Буковину незабаром захопила Румунія. У вересні 1919 р. Паризька мирна конференція санкціонувала цю анексію. Що стосується Закарпаття, то воно так і не визволилося з-під влади Угорщини. У січні 1919 р. західну частину цього краю, а у квітні всю його територію захопила Чехословаччина. Паризька конференція юридично узаконила» і цю анексію (Сен-Жерменський договір). Отже, фактично ЗУНР охоплювала тільки територію Східної Галичини з 4 мільйонами населення.

Дата добавления: 2015-05-23