Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха. Людина як природно чуттєва істота. Тлумачення природи релігії

Філософська система та метод Гегеля

Гегель (1770-1837) створює діалектику як систему, формулює закони і категорії діалектики. Світовий розвиток за Гегелем - розвиток абсолютної ідеї (духу). Ідея первинна. абсолютна ідея

породжує природу, а індивідуальне і суспільну свідомість - гос-во і всю всесвітню історію. Світовий розвиток має в собі внутрішню мета - усвідомити себе, свій шлях. Абсолютна ідея усвідомлює себе в релігії, мистецтві і Ф.

Загальний висновок гегелівської Ф.: Всі розумне дійсно, все дійсне розумно.

Гегель вважає, що зло і недосконалість світу долається за допомогою розуму. Це оптимізатора-стическими і реалістична філософія.

У діалектиці понять у розвитку абсолютної ідеї Гегель вгадав діалектику зовнішнього світу, сформулював основні закони розвитку на ідеалістичної основі. У Ф. Гегеля є не багато-розв'язати протиріччя між його діалектичним методом, кіт вимагає постійного разв-я і його ідеаліст-й системи, кіт вимагає завершення розвитку. У Г. розвиток Ф. закінчується його власної Ф., а разв-е т-ва - прусської монархією

Чіл-к намагається знайти відповідь на наиб. загальні та глиб. пит.: що предст. собою окр. світ і яке місце і призначен. ч-ка у світі? Що лежить в основі всього істот-го: матер. / Дух.? Чи підлеглий світ к-л законами? Чи може ч-к пізнати окр. світ, що предст. собою це пізнання? У сірий. 19 в. з гострою критикою ідеалізму виступив ньому. філософ Л. Фейєрбах. Порівнюючи. Ф. захоплювався ф. Гегеля, проте потім піддав її різкій критиці. З т. зр. Ф., ід-м є раціоналізувати релігія, а ф. і релігія по самому їх суті протилежні один одному. В основі релігії лежить віра в догмати, в осн. ф. - Знання, прагну. розкрити действит. прир. речей. Сд., Перше. завдання ф. - критика релігії, викриття тих ілюзій, кіт. составл. сутність реліг. свідомості. Релігія і близька до неї за духом ідеалістіч. ф. виникають, по Ф., з відчуження людської сутності, за допомогою приписування Богові тих атрибутів, кіт. в дія-сті приладі. самому ч-ку. Так виник. трудноіскоренімие ілюзія: справжній творець Бога - ч-к - розглядається як творіння Бога, ставиться в залежність від останнього, і таким чином позбавляється свободи і самостійності. За Ф., для звільнення від реліг. оман необх. зрозуміти, що ч-к - не творіння Бога, а частина - і притому найбільш досконала - вічної природи. Однак мат-м Ф. не випадково хар-ся як антропологічний. Він істотно відрізняється від мат-ма 18 в., Т.к. не відводить всяку реальність до механіч. движ-ю і розглянути. природу не як механізм, а скоріше як організм. У центрі уваги Ф. - не отвлеч. поняття матерії, як у більшості франц. матер-стів, а ч-к як псіхофізіч. єдність душі і тіла. Виходячи з такого розуміння ч-ка, Ф. відкидає його ідеалістіч. трактування, при кіт. ч-к розглядається насамперед як духовна істота. За Ф., тіло в його цілісності як раз і становить сутність чол-ського Я; дух. початок в ч-ке не м. бути відокремлене від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Чол. природа тлумачиться Ф. преимущ. біологічно, і окремий індивід для нього - не історично-духовну освіту, як у Гегеля, а ланка у розвитку чоловіче. роду. Маркс, визнаючи важливе історич. значення мат-ма Ф., особливо його критику релігії, в той же час відзначав, що у Ф. "чоловіче. сутність може розглядатися тільки як "рід", як внутр. загальність, єднальна безліч індивідів лише природними узами ". За Марксом, ч-к явл. історич. і соц. істотою, а тому його сутність»не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дія-сті вона є сукупність всіх товариств. відносин ". Т.к. товариств. життя людей є по суті практичної, Ф., випускає з уваги роль практики як у ході історич. життя людини, так і в процесі пізнання. Критикуючи ідеалістичну трактування пізнання і незадоволений. абстрактним мисленням, Ф. апелює до почуттів. спогляданню, вважаючи, що відчуття составл. єдностей. джерело пізнання. Тільки те, що дано нам через органи почуттів - зір, слух, дотик, нюх володіє справжньою реальністю. З пом. орг. почуттів ми пізнаємо як фізич. об'єкти, так і псіхіч. стани інших людей; не визнаючи ніякої Сверхчувство. реальності, Ф. відкинув. і можливість чисто абстрактного пізнання з пом. розуму. Антропологіч. принцип Ф. в теорії пізнання вир. в тому, що він по-новому інтерпретує саме поняття "об'єкт". За Ф. поняття об'єкта спочатку формується в досвіді чол. спілкування, тому перший об'єкт для ч-ка - це інша людина. Любов до іншого ч-ку є шлях до визнання його об'єк. сущ-я, а тим самим до визнання сущ-я взагалі зовнішніх речей. З внутр. зв'язку людей, заснованої на почутті любові, виникає альтруістічен. мораль, кіт., за Ф., повинна стати на місце іллююзорной зв'язку з Богом. Любов до Бога є лише відчужена, помилкова форма справжньої любові до інших людей. Антроп. мат-м Ф. виник як реакція на ідеалізм, і насамперед на вчення Гегеля. Ф. встав на захист саме природно-біологічного начала в людині.

Дата добавления: 2015-05-23