Філософія тотожності Й шеленгла

Філософії тотожності - вчення, розроблене Шеллінгом в 1801-06 під впливом ідей Бруно і Спінози. Основні положення викладені в "Викладі моєї системи філософії" (1801), "Бруно" (1802), 1-й частині "Філософії мистецтва" (1804), "Системі всієї філософії" (1806) та ін Вихідним для філософії тотожності є поняття абсолюту як тотожності протилежностей. Абсолют вводиться як онтологічний корелят зв'язки "є" в судженні і обгрунтовується за допомогою онтологічного аргументу; буття абсолюту безпосередньо виникає з його поняття. Абсолют, осягаються в акті інтелектуальної інтуїції, є нерозрізнене тотожність буття і мислення, ідеального і реального, універсальна зв'язка, яка об'єднує в органічне ціле всі сторони і аспекти світобудови.

Абсолютне як збіг протилежностей (coincidentia ppositorium) є загальне підставу речей. Світ мислиться у філософії тотожності як диференційований абсолют: одиничні речі суть відмінності, які виступили з нерозрізнення абсолютної тотожності, кінцеві визначення нескінченного.

Первинне диференціювання абсолюту здійснюється в акті його самопізнання; продукт цього акту - світ ідей як "протівообраз" (Gegenbild) абсолютного. Однак оскільки в абсолюті ідеальне безпосередньо тотожна реального, то ідеї не можуть не набути втілення. Безпосередній перехід ідеального в реальне - "вічна форма" абсолютного, або "абсолютність" (Absolutheit). Самопізнання абсолютного - це "форма визначеності ідеального через реальне". У свою чергу реальне, певне через ідеальне, є тут безпосереднім наслідком форми абсолютності. Згідно філософії тотожності, світ речей є вираз абсолюту, "ендаумент" абсолютної тотожності. Т. о., Походження світу постає як свого роду логічна еманація: вічно виливаючи з абсолютного, світ водночас вічно перебуває в ньому. Світ побудований в абсолюті як досконалий витвір мистецтва.

Кінцеві визначення абсолюту, форми його различенности Шеллінг позначає як потенції. Для прояснення поняття потенцій вводиться категоріально модель диференціювання абсолюту. Внутрішнє роздвоєння абсолютного на першообраз і "протівообраз" є виявлення в ньому ідеального і реального, але не так, що вони виявляються частинами абсолютного (абсолютне не може бути складним або складовим), а так, щов кожному з них у свою чергу цілком міститься тотожність, але вже модифіковане у відповідну форму.

У кожному з розділів відносних єдностей особливим чином відтворюється едінораздельность абсолюту. Ідеальне дорівнює реальному, але в самому ідеальному у свою чергу є ідеальне і реальне. Та ж процедура має силу і для реального. Одне і те ж тотожність модифікується під двома різними онтологічними показниками. Завдяки тому, що в ідеальному виявилося також і покладене в ньому реальне, а в реальному - покладене в ньому ідеальне, є основа для вважають універсальною зв'язку між обома, тобто третьої модифікації тотожності. Саме такі модифіковані єдності Шеллінг називає потенціями. Вони - слідства абсолютного, подібні логічним наслідком, аналітично виведеним з основоположних понять. Філософія є інтелектуальне споглядання цього прямування.

Опора на поняття абсолютної тотожності при побудові онтології породжує серйозні труднощі. Нерозв'язними стають проблема походження матерії і проблема зла. Спроба усунути труднощі, розпочата Шеллінгом в трактаті "Філософія і релігія" (1804), призвела до кризи філософії тотожності, який виразився у прийнятті ним гіпотези про доконаний спонтанному відпадати світу від абсолюту, і позначила початок повороту Шеллінга до креаціонізму.

Дата добавления: 2015-05-23