Історіософія В. Липинського

Ідея несвідомого і психоаналіз з. Фрейда.

Фрейдизм - назва теорії і методу психоаналізу. Названий так по імені Зігмунда Фрейда австр.врача-невропатолога і психіатра. Фрейд, досліджуючи причини патологічних процесів в психіці, рішуче відмовився від матеріалістіч.в своїй основі спроб пояснити зміни змісту психічних актів фізіологічними причинами. Але одночасно він абсолютно відійшов від матеріалістичного світогляду, відмовився від об'єктивних методів дослідження психіки і створив у цілому довільну, надуману, суб'єктивістську теорію. Суть її полягає у відриві психіки від матеріальних умов і причин, що її породжують. Психіка розглядається як щось самостійне, що існує паралельно матеріальним процесам і кероване особливими, непізнаваними, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості. Над душею людини володарюють, як рок, незмінні психічні конфлікти несвідомих прагнень до насолоди (насамперед статевою), до агресії з "принципом реальності", до кот.пріспосаблівается свідомість. Всі психічні стани, всі дії людини, а потім і всі історичні події та заг-ті явища Фрейд піддає психоаналізу, т.е.істолковивает какпроявленіе несвідомих, і перш за все сексуальних, потягів. Так, ідеальне-психічний (і насамперед непізнаване "Воно" - несвідоме) стає у Фрейда причиною історії людства, моралі, мистецтва, науки, релігії, держави, права, воєн і т.п. Совр.стороннікі Ф.-неофройдисти, представники шкіл "культурного психоаналізу" (Хорні, Кардінер, Александер та ін), зберігають недоторканою осн.ідеалістіческую лінію З. Фрейда, відмовляючись лише від тенденції бачити у всіх явищах людського життя сексуальне підгрунтя і від деяких др.методологіческі несуттєвих особливостей класичного Ф. Фрейдистська концепція зробила і продовжує надавати великий вплив на різні галузі культури, і особливо помітне - на теорію і твори західного мистецтва. Менший вплив Ф.імеет зараз в неврології та психіатрії

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (1882 - 1931) - видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. У політиці В. Липинський понад усе ставив інтереси національної держави, вважаючи її націотворчім фактором, а українську націю - роз'єднаної політично, ідейно й культурно. Тому щоб не зникнути назавжди, вона повинна створити свою державу, таку національну ідею, яку у формі національно-державної незалежності мають росіяни, поляки, чехи, угорці та інші великі культурні нації. Ідею держави він тісно пов'язував з ідеєю національної приналежності. Всі жителі України, незважаючи на їх соціальну приналежність, віросповідання, етнічне походження, мову, культуру, мають бути повноправними громадянами Української держави.

Нація - це всі жителі Землі і громадяни певної держави, а не «пролетаріат» і не мова, віра, плем'я: «Коли я пишу в цій книзі про нас -" Ми, українські націоналісти ", - то це означає, що ми хочемо Українського Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі».

Основним елементом буття нації В. Липинський вважав територію, тому часто використовував термін «земля» в значенні «територія». Прихильність, любов до рідної землі посилює, за його словами, національна свідомість. Говорив він і про «територіальної націю», яка грунтується на почутті територіального патріотизму, який є основою будь-якої органічної нації, виникає з інстинкту осілості. Звідси походить сформульоване ним визначення українця: «Українцем, своїм близьким людиною, однієї нації є кожна людина, органічно (місцем резиденції і праці) пов'язана з Україною, чи не-українцем - є інший житель землі».

В. Липинський не односторонній трактував націю, маючи переконання, що основною ознакою буття є територія, земля. Він постійно уточнював, поглиблював поняття нації, дійшовши висновку, що нація не є громадянство або будь-яка з його частин (селяни, інтелігенція Чи пролетаріат). Не є нацією і держава.

В.Липинський у своїй концепції української монархії обгрунтовував необхідність п'яти основних підвалин, на яких ця монархія має засновуватися: 1) аристократія; 2) клясократія; 3)територіальний патріотизм; 4) український консерватизм; 5) релігійний етос.

Майбутня українська держава, за Липинським, це - незалежна монархія дідичного (спадкового) характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Гетьман уособлює державу і є своєрідним “національним прапором”, найвищим символом держави.

Ідеї державного устрою Основним пунктом українського державного будівництва Липинський вважав встановлення правової монархії у традиційній формі гетьманату. Така форма державного керівництва, на його думку, докорінно різниться від московської централізації, яка ще з часів Івана Грозного спирається на нічим не обмежену владу монарха і терор, а також від польської демократії, де король цілком залежний від шляхти.

Помер 14 червня 1931 р. в Австрії. Похований в с. Затурцях на Волині.

Отже, державницькі монархічні погляди в сполученні із засадами християнської етики і консерватизму складають зміст політичної концепції Липинського, концепції, що витворила новий, державницький консервативний напрям в українській політології. Шукаючи “четвертого шляху” для України поза демократією, більшовизмом і фашистськими диктатурами та інтегральним націоналізмом, він сподівався знайти його у конституційній монархії. Теорія державності, еліт та механізмів суспільно - політичних перетворень В.Липинського мала чималий вплив на погляди українських діаспорних авторів, а поняття територіального патріотизму піднесло концепцію Липинського на рівень кращих зразків європейської політичної думки ХХ ст.

Дата добавления: 2015-05-23