Перша програма

В основі першої програми фашистського руху лежали три головні ідеї:

— співробітництво всіх соціальних груп;

— сильна державна влада, що забезпечувала б це співробітництво;

— націоналізм («нація понад усе!»).

Фашисти висунули в цій програмі і демократичні вимоги, запозичені у Народної партії й у соціалістів: скликання Установчих зборів, проголошення республіки, загальне виборче право, гарантії громадянських свобод.

Були в програмі й такі соціальні вимоги, як запровадження прогресивного податку, конфіскація 25 % прибутків військових підприємств, передача землі селянам, встановлення 9-годинного робочого дня, участь робітників в управлінні виробництвом і навіть соціалізація окремих підприємств. Згодом, прийшовши до влади, фашисти забули про цю програму, підтвердивши тим самим її демагогічний характер.

Соціальна база фашизму

Спочатку фашистська організація налічувала декілька десятків чоловік, але поступово вона розширила свої ряди, головним чином за рахунок колишніх фронтовиків. Ця маса розлючених на увесь світ людей була переповнена невдоволенням. Фашисти намагались вербувати на свій бік насамперед молодих фронтовиків, серед яких відбувалося політичне розмежування. Невелика частина їх поповнила ліворадикальний рух. Інші, здебільшого вихідці з родин дрібних підприємців, службовців та інтелігенції, що отримали на війні звання і почесті, не збиралися займатися скромною працею конторників, вчителів, техніків, тим більше що Італія давно страждала від надлишку працівників цих професій. Різкі фрази, ефектні жести, демагогічна фразеологія — усе це приваблювало молодь, готову на що завгодно, аби не тягти ярмо прозаїчного існування.

У рядах фашистів знайшли своє місце і люмпени, і частина анархістськи налаштованих сільських і міських робітників, які були розчаровані провалом революційного руху і прагнули безпосередньої дії.

Як видно, соціальний склад фашистського руху був дуже різнорідним і його учасники пов’язували з рухом різні, іноді навіть суперечливі надії: одні бачили в ньому запоруку порядку, інші — силу оновлення. З фашистами були зв’язані і представники великого капіталу, які мали великий вплив на правлячі кола країни. Усі вони вбачали у фашизмі силу, що змогла б забезпечити стабільність у країні з огляду на їхні інтереси.

Муссоліні лідер фашистів

Фашистський рух виявив себе як збіговище погромників. Одягнені в чорні сорочки (їх називали «чорносорочечники»), вони розгромили редакцію соціалістичної газети «Аванті!», тероризували робітничі і профспілкові організації. Лідером італійських фашистів став Беніто Муссоліні.

Б. Муссоліні на обкладинці журналу «Time» Муссоліні Беніто (1883-1945) — лідер фашистського руху в Італії. Майбутній дуче (вождь) народився 29 липня 1883 р. у селі Довіо провінції Форлі області Емілія-Романья. Його мати була сільською вчителькою, глибоко віруючою, батько — ковалем і, на відміну від матері, завзятим анархістом і безбожником. У дитинстві він навчився добре грати на скрипці. Пізніше це послужило для дуче приводом говорити про свою приналежність до артистичних натур. По закінченні школи викладав у молодших класах, а 1902 р. він вирушив на пошуки щастя у Швейцарію. Працював чорноробом, пробував професію муляра, помічника коваля. У цей час став членом Соціалістичної партії, пропагував соціалістичні ідеї серед італійських робітників-емігрантів. Повернувшись на батьківщину, Б. Муссоліні почав займатися журналістикою і літературною діяльністю, працював учителем. У 1908 р. написав невелику статтю про Ніцше «Філософія сили», виразивши в ній своє замилування «найгеніальнішим мислителем». Популярність Муссоліні росла, його обрали головним редактором соціалістичної газети «Аванті!». Він виступає з публічними лекціями про соціалізм. Під час Першої світової війни за пропаганду серед народу ідеї участі у війні в листопаді 1914 р. Муссоліні був виключений із Соціалістичної партії. Сам він, одержавши поранення в навчальному підрозділі, більше не брав участь у жодному бою. Після закінчення війни об’єднує навколо себе тих, хто у всіх лихах Італії був схильний звинувачувати парламент і демократію. З 1914 р. очолив газету «Пополо д’Італія», що у майбутньому стала рупором італійських фашистів. У 1919 р. очолив фашистський «Союз боротьби». Муссоліні зробив ставку на збройне захоплення влади, але фашисти не мали необхідних технічних засобів для здійснення заколоту. Проте загальний тактичний розрахунок дуче був вірний: ставка робилася на небажання супротивника чинити опір. У якусь мить він зрозумів, що настав його час.

Дата добавления: 2015-05-23