Знищення парламентаризму

У 1928 р. було прийнято низку законів, які фактично покінчили з парламентським ладом. Зокрема, був установлений новий порядок виборів до парламенту. Відтепер на виборах міг балотуватися лише один список кандидатів, висунутих фашистською партією. Жодні інші виборчі списки не допускалися. Вищим органом фашистської партії і держави була оголошена «Велика фашистська рада», до складу якої входили члени директорії фашистської партії, члени Палати депутатів та інші.

Ідея «загальнонаціональної» влади

В основі фашистської доктрини лежала ідея «загальнонаціональної» влади, яка стояла нібито на варті «загальних інтересів». Виходячи з цієї ідеї, фашисти вимагали від народу повного підкорення. «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою», — ці слова Муссоліні стали формулою фашистського режиму. У цей період були видані закони про «чистку» державного апарату від «підозрілих елементів», про заборону різних асоціацій, не контрольованих фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Особливе місце належало закону про права прем’єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов’язаний подавати у відставку у випадку винесення вотуму недовіри.

Контроль фашистів над економічним життям країни

Фашистські діячі, використовуючи своє становище, самі ставали великими промисловцями і фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних у 1929 p., 175 обіймали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств.

Державне регулювання здійснювалося в інтересах економічної підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави

Союз із церквою

Відбувалося зближення фашистського уряду з католицькою церквою. Її глава папа Пій XI оголосив Муссоліні людиною, «посланою Італії провидінням», і вступив з ним у союз. У лютому 1929 р. уряд Муссоліні уклав з папою так звані Латеранські угоди, за допомогою яких був ліквідований старий конфлікт між Римським престолом та Італійським королівством. За цими угодами на частині території Риму створювалася папська держава — Ватикан, що мала всі права суверенної держави. Католицька церква зобов’язалася молитися за італійського короля і дуче, а її єпископи — приносити присягу про те, що вони будуть вірні державі, королю, дуче, і вимагати того ж від підлеглого їм духівництва.

Тим самим Ватикан фактично «освятив» фашистський режим в Італії.

Дата добавления: 2015-05-23