Мовою цифр. Людські втрати Великої Британії в Першій світовій війні становили 743 тис

Людські втрати Великої Британії в Першій світовій війні становили 743 тис. вбитими і 1 млн 693 тис. пораненими. Промислове виробництво скоротилося на 20 %, видобуток вугілля — на 21 %, суднобудування — на 32 %. Країна втратила близько третини національного багатства, приблизно 70 % торгового флоту.

У1914-1918 рр. податки зросли в 6 разів. Зріс державний борг. Із кредитора американських банкірів Британія перетворилася на їхнього боржника.

Британія не зберегла свої економічні позиції в Китаї і Латинській Америці, де її витискували американський і японський капітал. Величезних збитків країна зазнала в Росії через неповернення боргів. Тому Британія, нарівні з Францією, була ініціатором інтервенції проти Радянської Росії.

На Паризькій мирній конференції Велика Британія домоглася для себе сприятливих рішень. Левова частка колоніальних володінь Німеччини і Османської імперії дісталася їй. Британські колоніальні володіння збільшилися на 2,6 млн кв км з населенням 9 млн чоловік. І найголовніше — Німеччина, головний конкурент, була на довгі роки усунута зі світового ринку. Однак після Паризької конференції загострилися суперечності між Великою Британією з одного боку і Францією та США — з іншого.

Реформи кабінету Д. Ллойд Джорджа

У 1918 р. в країні почалося пожвавлення економіки, яке було викликане двома головними факторами: різко підвищився попит на споживчі товари внутрішнього ринку та дещо покращилася обстановка для активізації зовнішньої торгівлі. Пожвавленню в торгівлі і промисловості Великої Британії сприяли також відбудовчі роботи, що проводилися в різних країнах після війни. Це дало можливість витрачати значні державні кошти на допомогу демобілізованим солдатам і військовим морякам, робітникам військових заводів, які залишились без роботи.

Наприкінці 1918 р. у країні був сформований коаліційний уряд консерваторів, лібералів і лейбористі в на чолі з лідером реформістського крила лібералів Д. Ллойд Джорджем. Після приходу до влади він заявив, що зробить «країну гідною її героїв».

Девід Ллойд Джордж Ллойд Джордж Девід (1863-1945) — граф Двайфор, прем’єр-міністр у 1916-1922 рр., лідер реформістського крила Ліберальної партії, один з видатних державних і політичних діячів Великої Британії. Народився в сім’ї шкільного вчителя. У 1890 р. був уперше обраний до парламенту. Після приходу до влади лібералів Ллойд Джордж у 1905-1908 рр. — міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. — міністр фінансів, у 1916-1922 рр. — глава уряду. Ллойд Джордж — один з головних учасників Паризької конференції творців Версальської системи. До кінця життя мав політичний вплив у країні. Недооцінював небезпеку нацизму для Великої Британії. Переконавшись у зворотному, активно виступав за створення антигітлерівської коаліції. У 1945 р одержав титул графа. Першокласний оратор гнучкий політик, уміло впливав на маси.

Головним завданням реформ уряду Ллойд Джорджа було переведення економіки на мирні рейки. З цією метою був демонтований механізм державного регулювання господарства Великої Британії.

1. Промисловість, фінанси і торгівля. Держава продовжувала контролювати економіку. Так, незважаючи на те, що значну кількість державних військових заводів було розпродано в приватні руки, на початок 20-рр. у держави їх було в 4 рази більше, ніж до війни.

У 1921 р. уряд прийняв рішення про часткове відновлення контролю над залізницями і з цією метою об’єднав залізничні компанії в чотири регіональні групи.

Важливим кроком у напрямку регулювання економіки було прийняття в 1919 р. закону про відмову від золотого стандарту фунта стерлінга, який перетворив державу в єдиного контролера випуску паперових грошей.

2. Сільське господарство. Був взятий курс на виробництво власних продуктів харчування і сировини. У 1920 р. був прийнятий закон, який гарантував фермерам ціни на пшеницю й овес не нижчі від собівартості Однак цей захід не вирішував усіх проблем сільського господарства.

3. Політична сфера. Кабінет Ллойд Джорджа прагнув проводити демократичні реформи. На початку 1918 р. у країні була здійснена чергова виборча реформа. Виборчі права одержали жінки віком понад 30 років. Чоловіки, що досягли 21 року, ставали виборцями, якщо вони мали постійне місце проживання і задовольняли умови майнового цензу.

4. Соціальна сфера. Уряд брав участь у здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, у тому числі і для малозабезпечених британців, розвитку системиосвіти. Так, у 1918 р. був прийнятий закон про реформу народної освіти, згідно з яким запроваджувалось обов’язкове навчання дітей до 14-річного віку, а загальна початкова освіта була безплатною.

5. Ірландське питання. 6 грудня 1921 р. британський уряд і пред-ставники нижньої палати ірландського парламенту підписали британо— ірландський договір про надання незалежності південній частині Ірландії, що одержала назву «Ірландська вільна держава». Шість графств, які знаходилися на півночі острова, переважно із протестантським населенням, залишились у складі Великої Британії. Після цього Велика Британія одержала офіційну назву — «Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії».

Відставка уряду Ллойд Джорджа. Післявоєнні економічні труднощі і дії опозиції звели нанівець усі зусилля коаліційного уряду Д. Ллойд Джорджа. У жовтні 1922 р. глава кабінету подав у відставку.

Внутрішньополітична боротьба в країні (1922-1923)

Уряди консерваторів. Однопартійний уряд консерваторів у 1922 р. сформував спочатку Е. Бонар-Лоу, а з травня 1923 р. — С. Болдуїн.

У 1922-1923 рр. Велика Британія переживала застій. Основну частку своїх прибутків англійський фінансовий капітал одержував від так званого «невидимого експорту» (вивозу капіталу, міжнародних банківських операцій, вигідного використання морського транспорту), нехтуючи капіталовкладеннями в промисловість власної країни. Це призвело до технічного відставання британської промисловості, особливо провідних її галузей — вуглевидобувної, металургійної, машинобудівної, зниження темпів її зростання і падіння конкурентоздатності англійських товарів.

Загострення внутрішньополітичної боротьби. До лібералів і консерваторів у боротьбі за владу приєдналась Лейбористська партія.

На початку 1920-х рр. Ліберальна партія явно втрачала свої позиції, звужувалася її соціальна база. У рядах великих підприємців, землевласників усе частіше виявлялася орієнтація на консерваторів, а серед робітників та інтелігенції зростав вплив лейбористів. У партії відбувся розкол. Реформатори пішли за Ллойд Джорджем, прихильники старих ліберальних традицій — за Асквітом. Ліберальну партію в англійській двопартійній системі з 1924 р. фактично замінили лейбористи.

Основні політичні партії Великої Британії в 1920-ті рр.

Консервативна	Ліберальна	Лейбористська
Партія великих підприємців і землевласників. Заснована в XIX ст. на базі партії торі. В основі її діяльності — прихильність до традицій, свобода підприємництва, непорушність приватної власності, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.	Заснована в XIX ст. на базі партії вігів. Партія виражала інтереси торгово-промислових кіл, інтелігенції. Відстоювала демократичні свободи, поєднання інтересів власників і держави.	Заснована в 1900 р. Цілі партії: демократизація, розширення соціального законодавства, перевага державної і суспільної власності над приватною, соціальні реформи.

Дата добавления: 2015-05-23