Питання й завдання. 1. Назвіть провідні політичні партії Великої Британії в 1920-30-ті рр

I. Для перевірки знань

1. Назвіть провідні політичні партії Великої Британії в 1920-30-ті рр.
2. Про яку подію йдеться? Вона почалась 4 травня 1926 р. під керівництвом Генеральної ради британського конгресу тред-юніонів. У цій події брало участь 40% населення країни. Про подію дізналися трудящі багатьох країн.
3. Хто очолював уряд Франції після закінчення Першої світової війни?
4. Якими були наслідки Першої світової війни для Франції?
5. Назвіть основні положення програми Лівого блоку.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Які зміни відбулися в економіці Британії після Першої світової війни?
2. Назвіть основні положення, які містила в собі передвиборна програма лейбористів перед виборами 1924 р.
3. Які реформи провів уряд Д. Ллойд Джорджа?
4. У чому полягала різниця в діяльності урядів Національної єдності і Лівого блоку?

III. Для обговорення в групі

1. У чому полягала різниця в здійсненні внутрішньополітичного курсу урядів консерваторів і лейбористів?
2. З якої причини, на Ваш погляд, у Франції значно частіше, ніжу Великій Британії і США відбувалася зміна урядів? Наскільки цей процес відображав особливості політичної системи Франції?

IV. Робота з історичними термінами і поняттями

1. Поясніть поняття: «локаут».
2. З перерахованих країн назвіть ті, які входили до складу Малої Антанти: Чехословаччина, Польща, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців.

V. Творчі завдання

Як Ви вважаєте, чому лейбористи, перебуваючи при владі, не почали будівництво соціалізму у Великій Британії?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1919-1924 рр. ……	уряд Національного блоку при владі у Франції
1924 р. ……	сформовано перший лейбористський уряду Великій Британії
1924-1926 рр. ……	уряд Лівого блоку при владі у Франції
1924-1929 рр. ……	консерватори при владі у Великій Британії
1926 р. ……	загальний страйк шахтарів у Великій Британії
1926 -1929 рр. ……	уряд Національного єднання при владі у Фран

§ 21. Створення корпоративної системи в Італії. Німеччина в період Веймарської республіки

1. БУДІВНИЦТВО «КОРПОРАТИВНОЇДЕРЖАВИ» В ІТАЛІЇ

Корпоративізм — вид соціальної організації, що характеризується наявністю твердої ієрархічної системи влади, у якій одержавлені корпорації, що об’єднують робітників і підприємців за галузевою ознакою, тримають під контролем все економічне і соціальне життя країни.

Корпоративізм. У роки економічної кризи в Італії стало інтенсивно впроваджуватися будівництво держави на принципах корпоративізму.

Основні принципи корпоративної політики. Уперше вони були викладені ще в «Хартії праці», схваленій «Великою фашистською радою» у 1927 р., однак здійснення цих принципів почалося значно пізніше.

У 1930 р. у законодавчому порядку були визначені функції Національної ради корпорацій, а в 1934 р. почали створюватися самі корпорації.

Корпоративна держава — одна з форм авторитарного політичного режиму, ідеологи якого розглядають державу як сукупність корпорацій, що виконують певні соціальні функції.

Це повинно було означати перетворення професійних спілок у галузеві корпорації, які об’єднали б підприємців і осіб найманої праці. Було створено 22 корпорації, що об’єднували різні підприємства й господарства: промисловості, сільського господарства, торгівлі, банків, транспорту й т. ін. Крім того, у кожній провінції створювалась економічна рада, що координувала діяльність корпорацій у місцевому масштабі. На чолі всіх організацій була Національна рада корпорацій, до складу якої, крім представників роботодавців і трудящих, входили делегати фашистської партії, міністри і їхні заступники, різні експерти і фахівці.

Будівництво «корпоративної держави» було завершене в 1939 р. реорганізацією вищих законодавчих органів держави. Місце Палати депутатів зайняла палата, що формувалася фашистською партією разом з Національною радою корпорацій. Фашизм в Італії покінчив з виборністю, що до цього часу зберігалася при формуванні вищих законодавчих органів.

Корпорації зображувалися фашистами як надсоціальні організації, покликані здійснити перетворення всіх соціальних відносин у гармонійне співробітництво. Однак дійсним результатом створення корпоративної системи було безпрецедентне зростання впливу держави і її органів на все економічне і соціальне життя країни.

2. НІМЕЧЧИНА В ПЕРІОД ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Становлення Веймарської республіки. 31 липня 1919 р. на засіданні Національних зборів, яке проходило у Веймарі, 265 голосами депутатів від партій, що входили до так званої Веймарської коаліції (СДПН, Німецька демократична партія і партія Центру), була прийнята нова Конституція Німеччини.

Основний зміст Веймарської конституції:

— проголошувались свобода слова, преси, зібрань, союзів, загальне і рівне виборче право (для громадян обох статей з 20 років);

— гарантувалась недоторканність приватної власності;

— визнавалися профспілки, право на колективний договір, право робітників створювати ради на підприємствах;

— була закріплена ліквідація монархії та встановлення республіки;

— зберігався поділ Німеччини на «землі» (території), кожна з яких мала свій парламент (ландтаг) і свій уряд;

— законодавча влада належала загальнонімецькому парламенту — рейхстагу.

— президент, який обирався на 7 років загальним голосуванням, одержав надзвичайно широкі права. Глава держави також був головнокомандувачем усіх збройних сил.

Нова конституція Німеччини була однією із найдемократичніших у світі. Вона створювала сприятливі умови для розвитку німецької держави.

Але в країні зберігалася напружена ситуація. Економіка перебувала в жалюгідному стані. Безробіття й інфляція набрали небаченого розмаху. Гроші знецінилися настільки, що булочник денну виручку возив у банк на тачці. У країні існували могутні правоконсервативні сили, які виступали за повернення до старого, довоєнного порядку, проти Версальського договору, проти конституції і соціальних завоювань трудящих.

Становище в країні після підписання Версальського договору

Плебісцит — один з видів всенародного обговорення й опитування на основі волевиявлення населення шляхом всенародного голосування.

Зменшення території. За Версальським мирним договором Німеччина повинна була повернути Франції Ельзас і Лотарингію. Франції також передавалися у власність вугільні шахти Саару, а сама Саарська область на 15 років переходила під управління Ліги Націй, після чого передбачалося провести плебісцит у населеній здебільшого німцями Саарській області з питання її державної приналежності.

Польщі передавалися Познань і Західна Пруссія, окремі райони Східної Пруссії і Померанії, здебільшого заселені поляками. До Бельгії відійшли округи Ейпен і Мальмеді, до Данії — Північний Шлезвіг, до Чехословаччини — Тульчинський округ. Під управління Ліги Націй перейшла Мемельська область у Прибалтиці, а в 1923 р. Мемель був переданий Литві.

Втрата колоній. Репарації Німецькі колонії як підмандатні території Ліги Націй були роздані найбільш впливовим державам Антанти.

Крім того, Німеччина відповідно до умов договору зобов’язана була виплатити репарації сумою 132 млрд золотих марок. На неї також покладалися витрати на утримання окупаційних військ на лівобережжі Рейну.

Армію необхідно було скоротити до 100 тис. чоловік, кількість офіцерів у ній — до 4 тис. Загальна військова повинність замінялася вільним наймом. Розпускався німецький генштаб, обмежувалося виробництво зброї.

Німеччина за Версальським мирним договором 1919 р.

Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, підводні човни, військову авіацію. Демілітаризованою мала стати Рейнська область.

Несправедливий Версальський договір, національне приниження спри яли підйому реваншистських та шовіністичних настроїв у суспільстві, наростанню екстремізму, суспільної підтримки мілітаризації тощо.

Соціально-політичний та економічний розвиток Німеччини

Політика правих угруповань отримала назву «політики катастроф», оскільки вона вела до загострення ситуації в країні.

Блок СДПН ти інших центристських партій визнавали республіку, Версальський договір, конституцію. Їх політику називали «політикою виконання умов мирного договору». «Політика виконання» проводилася коаліцією партій, у яких провідне місце посідали соціал-демократи і цен-тристи. Блок СДПН і центристських партій був новим явищем у політичному житті післявоєнної Європи. Адже до війни соціал-демократія була найпослідовнішою і найрішучішою опозицією щодо великих власників і підприємців. Тепер вона стала опорою республіканського ладу перед лицем ревізії конституції з боку правоекстремістських сил.

Правоекстремістський путч. 13-17 березня 1920 р. група правих політиків і військових організувала путч із метою встановлення військової диктатури. Спираючись на так звані добровольчі частини і морську бригаду Г. Ерхардта, заколотники 13 березня захопили Берлін і оголосили про створення свого уряду на чолі з американським журналістом німецького походження В. Каппом. Через загальний страйк, який охопив країну, путч провалився. Президент і уряд, які залишили Берлін, повернулися в столицю 17 березня. Капп втік до Швеції.

Рурська криза. 13 листопада 1922 р. уряд сформував великий підприємець В. Куно. Не бачачи інших можливостей боротьби з кризою, його уряд вирішив призупинити поставки вугілля у Францію в рахунок репарацій.

У відповідь на ці дії в Рурську область були введені французькі та бельгійські війська. Поставки вугілля довелося відновити. У серпні 1923 р. під впливом загального страйку робітників кабінет В. Куно подав у відставку.

Вихід на політичну арену нацистів. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) була створена в 1919 р. У перші роки свого існування націонал-соціалісти (нацисти) не мали великого впливу. Першими рекрутами нацизму були фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; безробітні, що зневірились знайти роботу; розорені селяни; незатребувані суспільством молоді люди, на свідомість яких можна було легко вплинути різними обіцянками; невизнані представники інтелігенції; люмпени і просто зневірені в усьому невдахи.

Нацисти вміло направляли гнів цих людей на євреїв, які нібито зайняли їхні місця в установах і на підприємствах, а також на комуністів, соціал-демократів, парламентарів, називаючи їх «зрадниками Німеччини». Нацисти закликали німців до реваншу за поразку у війні.

Після процесу щодо «пивного путчу»

8 листопада 1923 р. лідер нацистів Адольф Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськові формування НСДАП) увірвалися в один з мюнхенських пивних барів, де знаходилися почесні гості міста. Він вистрілив у стелю, а потім проголосив програму свого майбутнього національного уряду.

«Пивний путч» був досить швидко ліквідований. Гітлер і його спільники постали перед судом і були засуджені на короткий термін тюремного ув’язнення, однак незабаром їх звільнили.

Активізація ліворадикальних сил. У країні повсюдно відбувалися заворушення, голодні бунти. У Тюрінгії і Саксонії були створені робітничі уряди, які очолювали комуністи і ліві соціал-демократи.

Користуючись невдоволенням населення, Комуністична партія Німеччини намагалася організувати повстання в Гамбурзі (жовтень 1923 p.), але воно було швидко придушене. Фактично повстанням ліворадикалів керував Комінтерн.

Стабілізація в економіці Німеччини починається з 1924 р. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли мільярдні позики, надані США і Великою Британією в межах реалізації плану Дауеса. Загальна сума іноземних інвестицій в економіку країни в 1924-1929 рр. майже удвічі перевищувала суму репарацій. Деякі позики надавалися на 20-30 років.

Посилились процеси монополізації. Створений у 1925 р. хімічний концерн «І. Г. Фарбеніндустрі» відразу став найбільшим у Європі.

У 1928 р. на 8 % був перевищений довоєнний обсяг промислового виробництва. Прискореними темпами розвивалася важка промисловість.

Німецькі промисловці відновили свої міжнародні позиції. Вони обійшли Британію за експортом машин. За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США.

Політична система Веймарської республіки в 1924-1929 рр. була стабільною. У 1925 р. президентом був обраний П. фон Гінденбург, який був головнокомандувачем німецьких військ у роки Першої світової війни.

Проте поступово підсилювалося протистояння між впливовою СДПН яка була лідером серед лівих партій, та правими і правоцентристськими партіями. На лівому фланзі посилювалася взаємна ворожість між соціал-демократами і комуністами. Протистояння цих двох партій послаблювало республіку і відкривало дорогу до влади правоекстремістським силам.

Початок економічної кризи та її особливості в Німеччині

Світова економічна криза, що розпочалася в 1929 р., надзвичайно негативно вплинула на економіку країни і багато в чому, поряд з іншими чинниками, зумовила прихід до влади нацистів. Німеччина була однією з найбільш постраждалих від кризи країн, тому що її економічні успіхи значною мірою базувалися на іноземних кредитах і інвестиціях.

Німеччина встановила європейський рекорд за рівнем безробіття. На початок 1933 р. кількість безробітних наближалася до 9 млн чоловік, що становило половину найманих робітників. Мізерні допомоги по безробіттю одержували лише 20 % від загального числа тих, хто не мав роботи.

У зв’язку з важким станом економіки Німеччина не могла виконати план Дауеса. Західні країни, які самі переживали кризу, також зупинили інвестиції в німецьку економіку. Уряд Німеччини звернувся з проханням до держав-переможниць полегшити тягар репарацій. У 1930 р. був остаточно затверджений план Юнга, що передбачав дострокове припинення окупації Рейнської області та полегшення режиму виплат репарацій.

Однак, економічна та політична криза в країні поглиблювалися.

Криза Веймарської республіки

Політична криза. За роки існування Веймарської республіки (1919-1933) жодна політична партія не зуміла завоювати більшості в парламенті. Між парламентом, президентом, численними урядами, які часто змінювали один одного, не було взаєморозуміння й співробітництва. В умовам масового невдоволення в суспільстві набирала сили нацистська партія.

Правляча економічна і політична еліта прийшла до висновку про подальшу безперспективність демократичних методів управління.

Урядова криза практично не припинялася наприкінці 1920-х і на початку 1930-х рр. Парламент втратив свій вплив у країні, а реальна влада все більше зосереджувалася в президентському палаці, де президент П. Гінденбург усі свої помисли спрямовував на військовий реванш. Гінденбургу і його оточенню дуже імпонували шовінізм і реваншизм нацистів, їхні заклики до насильницького перекроювання карти Європи.

Ці події знаменували переддень краху Веймарської республіки та приходу до влади нацистів, що відбувся на початку 1930-х рр.

Дата добавления: 2015-05-23