Утворення СРСР

УТВОРЕННЯ СРСР

Утворення радянських республік. Початок об’єднавчого руху

На 1922 р. радянська влада перемогла на більшій частині території колишньої Російської імперії. Утворилися незалежні радянські республіки.

У радянських соціалістичних республіках при владі були комуністичні партії, які входили до складу єдиної РКП(б). У кожній з республік діяли своя конституція, органи державної влади й управління.

У 1921-1922 pp. під впливом московського центру розгорнувся об’єднавчий рух серед радянських республік. Система союзних договорів — політичних, військових, дипломатичних, економічних, підписаних у 1919-1921 рр., виявилася недостатньо ефективною, що проявилося у виникненні конфліктів між керівництвом РСФРР, з одного боку, і керівництвом ряду республік (Україна, Грузія) — з іншого.

Дискусія про шляхи і методи об’єднання

Проектів створення Союзу було декілька.

а) Автономія. Проект наркома у справах національностей Й. Сталіна передбачав приєднання Української, Білоруської, закавказьких радянських республік до складу РСФРР на правах автономії.

б) Федерація. Ленін вказав на помилковість проекту Сталіна і запропонував створити багатонаціональну радянську державу на федеративній основі, при якій всі члени федерації повинні бути рівноправними.

в) Конфедерація. Керівництво Грузи вважало, що радянські республіки повинні зберегти атрибути самостійності й незалежності і будувати свої відносини на договірних основах. Фактично це означало створення конфедерації радянських республік. Ця пропозиція була відкинута.

Гіпотеза

СРСР був утворений на засадах федерації. Ця союзна держава проіснувала майже 70 років. А що б змінилось у долі СРСР, якби він був заснований на принципах конфедерації? Чи зберегло б це СРСР від розпаду в 1991 p.? І взагалі, чи відповідає принципам конфедерації радянська тоталітарна державна модель?

Утворенню Союзу PCP передували з’їзди Рад УРСР, БРСР, ЗРФСР (Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, до складу якої входили Грузія, Вірменія й Азербайджан) і РРФСР, на яких було ухвалене рішення про необхідність об’єднання в Союз на рівноправних засадах. У грудні 1922 р. був розглянутий проект договору між чотирма республіками (РСФРР, УСРР, БРСР і ЗРФСР). Вони висловили намір утворити нову державу — СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік).

Проект договору встановлював розмежування компетенцій між новими урядовими органами Союзу PCP і республіканськими органами.

29 грудня 1922 p. у Кремлі відбулася конференція уповноважених представників делегацій радянських республік, яка затвердила проекти Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. Їхнє підписання було призначене на 30 грудня 1922 р. У цей день розпочав роботу І Всесоюзний з’їзд Рад. На ньому були розглянуті Декларація і Договір. Сталін запропонував ухвалити ці документи без обговорення, але за пропозицією М. Фрунзе вони були прийняті за основу і відправлені на доопрацювання. Ратифікація документів відкладалася до II з’їзду Рад.

Продовження державного будівництва

Герб СРСР

У 1922-1924 рр. продовжувалася розробка основ державного устрою СРСР. Після численних дискусій вони були сформульовані в Конституції СРСР, прийнятій Другим Всесоюзним з’їздом Рад 31 січня 1924 р. Конституція складалася з Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. Однак Договір 1924 р. не мав нічого спільного з проектом Договору 1922 р. Фактично Договір між чотирма державами був замінений Конституцією 1924 р., підготовленою сталінським керівництвом.

3. ТОТАЛІТАРНИЙ ХАРАКТЕР СТАЛІНСЬКОГО РЕЖИМУ

Формування радянської моделі тоталітаризму

Радянська модель тоталітаризму сформувалася в 1920-ті рр.

У сфері економіки вона передбачала: ліквідацію свободи праці і заміну її позаекономічним примусом; фактичне присвоєння державою засобів виробництва і робітничої сили; державне регулювання робочого дня і заробітної плати; фактичну заборону страйків; економічну автаркію (самодостатність та ізоляцію держави від зовнішнього світу); мілітаризацію економіки; державне регулювання майнових відносин.

У політичній сфері вона передбачала: панування однопартійної системи; знищення політичних опонентів; зрощування партійного і державного апарату; створення системи офіційних масових організацій (профспілок, комсомолу і т.д.); уніфікацію громадського життя; культ вождя; створення репресивного апарату і апарату обробки масової свідомості.

У духовній сфері тоталітарна модель передбачала: одержавлення партійної ідеології; вилучення і знищення літератури, яка не укладається в ідеологічні рамки режиму; державний контроль над засобами масової інформації; створення єдиної системи ідеологізованої освіти; ідеологічну ізоляцію країни; уніфікацію і стандартизацію духовного життя.

Тоталітарна система в дії

На початку 1920-х рр. були ліквідовані всі опозиційні партії. Влітку 1922 р. відбувся відкритий судовий процес над членами партії есерів. Це був перший політичний процес у Росії після революції 1917 р. 14 чоловік з 47 підсудних були засуджені до страти.

Цього ж року група відомих діячів науки і культури, які не поділяли ідеї марксизму, були насильно вислані з країни — М. Бердяєв, П. Сорокіп і багато інших.

В’язні на будівництві Беломорканалу

У 1920 р. почалася організація виправно-трудових таборів (ВТТ). За ініціативою Ф. Дзержинського на базі колишнього Соловецького монастиря був організований концентраційний табір СЛОН (за російською абревіатурою} -— Соловецький табір особливого при значення, куди висилалися члени небільшовистських партій, білогвардійці, духовенство й інші, віднесені радянською владою до «ворогів народу».

У квітні 1930 р. при ОДПУ (Об’єднаному державному політичному управлінні) СРСР (утвореному замість ВЧК) було створене управління таборів, перетворене в лютому 1931 р. на Головне управління трудових таборів і трудових поселень (за російською абревіатурою — ГУЛАГ). На 1936 р. у системі ГУЛАГу перебувало 1 млн 296 тис. чоловік. Кожен ув’язнений повинен був займатися «суспільно-корисною працею». Десятки мільйонів людей, що пройшли через ГУЛАГ, поклали там свої голови або вийшли на волю, засвоївши жорстоку антилюдську табірну мораль.

Формування партійно-радянської номенклатури

Номенклатура — перелік найважливіших посад у радянському державному апараті, у партійних і громадських організаціях, кандидатури на заміщення яких розглядалися і затверджувалися партійним комітетом від райкому до ЦК партії.

На початку 1920-х рр. завершилося злиття правлячої партії та держави, і партія почала підміняти собою державні структури. Найважливіші питання обговорювалися спочатку в політбюро ЦК ВКІІ(б), потім приймалися ЦК, а вже потім схвалювалися в рішеннях державних органів. У рамках сталінського режиму складалася партійно-радянська номенклатура. Згодом членство в партії було визначальним фактором при висуванні на будь-яку помітну посаду. При підборі кадрів бралося до уваги класове походження, відданість партії.

4. ВНУТРІПАРТІЙНА БОРОТЬБА У ВКП(б). ВСТАНОВЛЕННЯ РЕЖИМУ ОСОБИСТОЇ ВЛАДИ СТАЛІНА

Боротьба за владу в партії. X з’їзд більшовицької партії (1921) прийняв резолюцію «Про єдність партії», яка забороняла створення всередині партії груп, що мають відмінну від партійного керівництва точку зору.

Довгі роки гарантом єдності більшовиків був авторитет їхнього вождя — В. Леніна, але 21 січня 1924 р., після тривалої хвороби, він помер.

Боротьба за владу розгорнулася між Й. Сталіним і Л. Троцьким. У 1922 р. Сталін обійняв посаду генерального секретаря ЦК РКП(б); до кола його обов’язків входило керівництво партапаратом і кадровою політикою. Проте Сталін, геніальний адміністратор, зумів використати можливості бюрократичного апарату для створення режиму особистої влади.

Йосип Сталін Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1878-1953) — політичний і державний діяч. Народився в м. Горі Тифліської губернії в родин кустаря-шевця. Після закінчення Горійського духовного училища (1894) навчався в Тифліській духовній семінарії. У 1898 р. вступив до грузинської соціал-демократичної організації У 1902-1911 рр. 6 разів піддавався арештам засланням, 4 рази втікав. Після 1903 р. — більшовик. У 1906-1907 рр. брав участь у здійсненні пограбувань («ексів») на Закавказзі з метою поповнення партійної каси. Прихильник Леніна за ініціативою якого був кооптований у ЦК і Російське бюро ЦК РСДРП (1912). У 1917 р. — член редколегії газети «Правда», член політбюро ЦК РСДРП(б), ВРЦ. У 1917-1922 рр. — нарком у справах національностей, з 1918 р. — член Реввійськради. З 1922 р. — генеральний секретар ЦК РКП(б). На кінець 20-х рр. у результаті тривалої боротьби з іншими більшовицькими лідерами встановив диктаторський режим у партії в країні. З 1941 р. — Голова Раднаркому СРСР, одночасно в 1941-1945 рр. — Голова Державного Комітету Оборони (ДКО) і Верховний Головнокомандувач; у 1941-1947 рр. — нарком оборони, міністр Збройних Сил СРСР; Маршал Радянського Союзу (1943); Генералісимус Радянського Союзу (1945).

Оголосивши себе єдиним «продовжувачем справи Леніна», Сталін проголосив курс на «побудову соціалізму в одній окремо взятій країні».

Боротьба з «лівою опозицією». На противагу Сталіну в партії і країн: зміцнювався авторитет Л. Троцького як одного з організаторів більшовицького перевороту і творця Червоної армії. В умовах економічної кризи Троцький пропонував створити систему примусової праці в місті і селі, обкласти заможних селян надподатком для якнайшвидшого одержання коштів на промислове будівництво. Всередині партії Троцький очолив «ліву опозицію», яка різко критикувала Сталіна за його прагнення зосередити всю владу у своїх руках. На цьому етапі боротьби за владу Сталіна підтримували члени керівництва РКП(б) Л. Камєнєв і Г. Зінов’єв, які разом намагалися не допустити зростання впливу Троцького. У 1924 р. Сталін одержав політичну перемогу. Троцький був зміщений з посади військового міністра й звинувачений у підривній діяльності. Однак, блокуючись у своїх виступах зі Сталіним, Зінов’єв, Камєнєв та інші недооцінили самого Сталіна, який послідовно розчищав собі дорогу до одноосібної влади.

Боротьба з «новою опозицією». У 1925 р. сформувалась «нова опозиція», яку очолили Л. Камєнєв і Г. Зінов’єв. «Нова опозиція» виступала проти монополізації Сталіним права на «ленінську спадщину». У боротьбі проти неї Сталін спирався на М. Бухаріна, О. Рикова й інших. На початку 1926 р. «нова опозиція» була розгромлена прихильниками Сталіна. Лідерів опозиції усунули від державного управління.

Боротьба з «об’єднаною опозицією». У 1926 р. сформувалась «об’єднана опозиція», до якої ввійшли Л. Камєнєв і Г. Зінов’єв разом зі своїм учорашнім ворогом — Л. Троцьким. Основна теза «об’єднаної опозиції» полягала у тому, що «ідеї революції зрадили бюрократи на чолі зі Сталіним». Вони висунули вимоги радикальної зміни політичного курсу, швидкого розвитку промисловості, демократизації партії і т.д. Сталін під гаслом «захисту ленінізму» розправився з опозиціонерами. У 1927 р. Троцький і Зінов’єв були виключені з партії, а Камєнєв виведений зі складу ЦК.

Боротьба з «правим ухилом». Наступила черга М. Бухаріна, О. Рикова і М. Томського, які раніше підтримували Сталіна. У 1928 р. їхнє угруповання було назване «правим ухилом», їм ставилися в провину м’яка позиція щодо селянства, опір планам індустріалізації і неправильне тлумачення марксистського вчення. У 1929 р. «правий ухил» був розгромлений.

Утвердження режиму особистої влади Сталіна. Сталін спирався на підтримку органів безпеки, армію, партійний апарат. Йому в найкоротший термін удалося знищити залишки внутріпартійної демократії і затвердити свою особисту владу в партії і в країні. 1929 р. став початком утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Дата добавления: 2015-05-23